Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса - Олександр Олександрович Лукін
— М-м. — Немцов подумав і спитав: — А схему ти підготував?
— Само собою! — ніби дивуючись, що таке питання могло виникнути, сказав Олов'яников.
Начальник розвідки недарма славився тим, що кожну операцію вирішував, як шахову задачу. Його проект був зразковою логічною побудовою, сукупністю великих і малих заходів, які протягом доби мали зітерти на порох змову Шаворського. Основне місце в проекті займала ліквідація бандитів, які засіли в нерубайських катакомбах. Треба було виманити їх із підземних нір і змусити прийняти бій. І це головне завдання було вже майже вирішено. В катакомби пробрався розвідник Олов'яникова. Начальник ОГЧК сказав про нього:
— Таких у мене ще не було: золотий хлопець! Між іншим, це він скалічив Рахубу на Грецькому базарі…
Розвідник (його умовно називали Сашком) уже все підготував: переважна більшість бандитських ватажків рветься напасти на місто. Стримує їх сам Шаворський, пояснюючи свою обережність нехваткою зброї. За задумом Олов'яникова, Олексій Михальов мав передати Шаворському листа, одержаного буцімто від «Союзу звільнення Росії» з вимогою негайно почати активні дії. До моменту виступу бандитів у Нерубайське буде стягнуто війська. Одночасно чекісти розгромлять усі явки заколотників.
В Олексія був свій план, який він обміркував, повертаючись з Тирасполя. Але Олов'яников просто приголомшив його залізною логікою своїх замислів. Він усе зважив, передбачив і вже призначив для виконання конкретних співробітників. Він навіть передбачив можливі провали і забезпечив страховку. Це був справжній майстер своєї справи.
Власний план почав здаватися Олексієві надто громіздким і важко здійснимим.
— Нічого, — мовив Немцов, коли Олов'яников скінчив, — солідно придумано. — Він поглянув на Кулешова. — Як тобі?
Кулешов вийняв з рота зжовану цигарку.
— Чого ж, Геннадій діло знає… — Він помовчав, здмухнув із скатертини грудочку попелу, що впала. — Тільки, розумієш, завузько виходить.
Олов'яников похмурнів.
— Це ж чому?
— Зараз поясню. Бачиш, яка петрушка… Коли б справа була в одному Шаворському і його зграї, тоді, звичайно, не підкопаєшся, все в тебе гладко. Але от біда: ти якось відокремлюєш Шаворського від Заболотного, Палія та інших бандитів. Так ніби Шаворський сам по собі, а ті самі по собі. А воно ж не так! Вони зв'язані. Міцненько зв'язані!..
Олексій нашорошив вуха: Кулешов говорив про те, про що він і сам думав.
— А рубати ж треба не тільки одеську контру, але й балтську, і придністровську. Бачив, як Нечипоренко активізувався? Та ще прихопити Подолію і Ольгопілля. Не можна зараз обмежуватися ліквідацією одного Шаворського, не можна!
— Хто ж каже — обмежуватися! — розвів руками Олов'яников. — Хіба ж про те мова? Мова йде про першу початкову операцію в ланці інших операцій, які підуть за нею. Покінчимо з Шаворським, настане черга для решти. До речі, з Нечипоренком справа вирішується взагалі просто. Банду його розгромимо одночасно з бендерською групою, як тільки та перейде кордон, а самого Нечипоренка можна взяти в Нерубайському після побачення з Шаворським.
— Тоді його брати не можна, — зауважив Олексій. — Не забувайте, що він сам має вести групу із Бендер. Візьмемо його — вилазка зірветься, а там гадай, коли вони ще надумають нову.
— Правильно, — сказав Немцов. — Банда з Бендер рано чи пізно все одно перейде кордон, тож треба скористатися моментом, раз уже ми точно знаємо час переходу.
— Ну, припустімо. Можна й не брати його зараз. — Олов'яников знову заходився смикати свої вуса. — Все одно, сьогодні чи завтра, Нечипоренко від нас не втече. Що ж до Заболотного, то ви гадаєте, я даремно їздив у Балту? В мене вже дещо приготовлено для «лісового звіра»[15], будьте певні!
— А Палій, Солтис, Гуляй-Біда? — нагадав Інокентьєв, який мовчки сидів протягом усієї розмови.
І по тому, як роздратовано глянув на нього Олов'яников, стало зрозуміло, що розмовляють вони про цих бандитів не вперше.
— Та що ви все в одну купу валите! — побагровівши, крикнув Олов'яников. — Усьому свій час! Дайте, нарешті, з Шаворським покінчити!..
— Чекай, Геннадію, не гарячкуй! — зупинив його Кулешов. — Дай відповідь на одне питання: чи не можна якось ув'язати всі ці операції?
— Ні! Знаєш, що буває, коли за двома зайцями ганяються? А тут зайців не два і не три…
— А от мені здається… — промовив Олексій, і до нього одразу повернули всі голови. — Дозвольте?
— Ну, ну, давай!
Він разом із стільцем присунувся до столу.
— Я тут дещо прикинув… Можна спробувати таку штуку…
Усе, що він придумав у поїзді в клубах тютюнового диму на багажній полиці під стелею вагона, було розглянуто до найдрібніших деталей.
І начальник розвідвідділу ОГЧК, вдаривши по столу кулаком, відверто заявив:
— Чудова робота! Слово честі, краще не придумаєш!
План, запропонований Олексієм, був прийнятий одноголосно. Більше того, запалившись новою ідеєю, Олов'яников тут же запропонував свій варіант завершувальної операції, в якій неабияка роль відводилася самому Кулешову…
ЗНОВУ В ОДЕСІ
Спустившись до моря за Французьким бульваром, Олексій пляжем пробрався до пасма скель, звідки виднівся голубий церковний купол жіночого монастиря. Тут він звернув і по обриву дістався до будинку Різничука.
У будяках під муром, викладеним з вапняку, стояв Микоша. Він поманив Олексія пальцем.
— Приїхав?
— Приїхав.
— Живий?
— Атож!
— Довго ж ти тинявся! Хазяїн уже думав, що злапали. — Хазяїном Микоша називав Шаворського.
— Чого ти тут стоїш? — поцікавився Олексій.
— Так, для порядку. — Микоша витягнув шию і поверх кущів оглянув берег. — Тут таке було, — сказав він довірливо. — Ти ж Битюга знав?
— Ну?
— Так нема вже Битюга! На Новобазарну нагрянула Чека, і п'ять чоловік як корова язиком! — Микоша плюнув на мур. — Битюг — це ж був мій перший кориш! А Сільвочку ти знав?
— Яку Сільвочку?
— Мадам Галкіну?
— Ну-ну?
— І її накрили! Всіх! Хтось виказав, це вже факт! От коли б знати хто!
— Кошмар, — скрушно мовив Олексій.
Усе відбулося за час його відсутності. Дві відомі йому явки — у Різничука і Баташова — ще не були розгромлені. З відвертості Микоші можна було зробити висновок, що його, Олексія, ні в чому по підозрюють.
— Кошмар, — згодився Микоша. — Вони ще заплатять за Битюга, я тебе запевняю!
— А що?
Микоша знову оглянув берег і, наблизивши до Олексія мавпяче обличчя, зашепотів:
— Сьогодні вони матимуть хорошого півня, і щоб я здох, коли їм це сподобається.
— Де?
— На елеваторі, в порту! Маєш бажання піти?
Олексій махнув рукою.
— Мені б твої турботи!
— Нехай більшовикам будуть мої турботи! Щоб їм так жилось, як я зараз живу! Щоб так дихалось!.. Не хочеш іти? Даремно. Збирається пристойна компанія. Фейєрверк зробимо на всю Одесу.
— Там видно буде, — сказав
