Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

— Тільки й усього?

— Ні. Не забігай наперед. Так от, сьогодні вранці я знову зайшла до Клари. Мати її, фрау Нейман, зустріла мене заплакана: дочка і цієї ночі не повернулась додому, не подала про себе жодної звістки. Припущення, що вона затрималась у тітки, відпало — та, як виявилось, не бачила племінниці вже давно, місяців зо два. Бідолашна фрау Нейман була в такому стані, що я не наважилась залишити її без догляду. Довелося зайти на телеграф і викликати до неї сестру з Панкова, на яку завжди посилалась Клара, дурячи матір. Як бачиш, прояснилося дуже мало. Напевне ми знали лише одне: у тітки Клара не була, отже, її зникнення стало ще загадковішим.

— І тоді ви подзвонили в поліцію?

— Не відразу. Гер Себастьян вважав, що заяву про розшук має подати фрау Нейман, обіцяв зайти до неї під час обідньої перерви і допомогти скласти таку заяву. І якби міс Мері не зажадала кави з молоком…

— Я бачу, на сцену з’являється ще один загадковий персонаж.

— Зовсім ні. Справа тут не в самій міс Мері, а в її уподобаннях. Чоловіки у нас звичайно замовляють чорну каву, і ми не розводимо заздалегідь сухе молоко. Тому мені довелося діяти спритно. Заскочивши в комірчину, де ми зберігаємо продукти, я схопила з полиці бляшанку з молоком, але через поспіх зачепила іншу, в задньому ряду, і вона на диво легко посунулася, наче була напівпорожня. Тоді я поставила першу бляшанку і взяла ту, гадаючи, що вона вже розпочата і просто ненароком її запроторили в другий ряд. Отже, озброїлась ложкою, зняла кришку і… мало не впала: в бляшанці лежав щільно загорнутий у целофан згорток. Я покликала фрау Кеніг, вона — твого батька, всі ми тупцювали біля стола, не знаючи, що робити. Кортіло дізнатись, що в тому згортку, і водночас було страшно торкатися його, наче там лежала міна уповільненої дії. «Це наркотики, — сказала фрау Кеніг. — З якоїсь причини Петерсон не наважувався тримати їх у себе, от і намовив Клару переховати тут. А щоб мати доступ до схованки, підбив дівчину зняти зліпки з ключів. Вона й приходила тому, що хотіла взяти заховане. Петерсон чекав на неї внизу. Невдача розлютила його. Страшно подумати, що може статися з бідолашною. Гер Себастьян, негайно дзвоніть у поліцію, треба запобігти найгіршому…» Ернст, як ти гадаєш, що з Кларою? Невже він міг її…

— Пусте! Якщо згорток справді належав йому і в ньому був кокаїн або героїн — то це ж цілий капітал. Він не став би ризикувати. Одержати його назад він міг лише за допомогою Клари.

— Чому ж тоді вона не прийшла?

— Гм… Не все складається так, як хочеш, як плануєш. Часом виникають непередбачені дрібні, але дошкульні перешкоди. Як у нас з тобою. Ми проминули щонайменше два ресторани, зо три кафе, а й досі не повечеряли. Найобразливіше те, що спричинились до цього Клара і Петерсон. Не варті вони того, щоб ми з тобою сконали з голоду, а тому… бачиш он ту світлову рекламу? Вона кличе нас зайти, обіцяє за помірну плату комфорт, високі смакові якості страв і, як компонент їх, старовинні й новітні мелодії. Таким чином ми зможемо навіть потанцювати.

Це був заклад, де тяжіння до буржуазної благопристойності несміливо поєднувались з вимогами сучасного модерну — забагато для статечних клієнтів і замало для молоді, пожадливої на екстравагантні розваги. Тому публіки навіть у вечірній час тут зібралося небагато. Ернст і Рут одразу знайшли вільний столик, зручно розташований у дальньому куточку.

— Замовляй ти, я не розбираюсь у цих назвах. Тільки, бога ради, зважай на ціни, — скоромовкою прошепотіла Рут, побачивши, що до них прямує офіціант. І голосно додала, коли він уже наблизився: — Я не голодна, любий! Для мене замов щось легеньке.

— Апетит приходить під час їжі… Адже так, гер обер?

— Безумовно. Насмілюсь додати лише одне визначення: хорошої їжі. А кухня у нас непогана, так само, як і картотека вин. Сподіваюсь, фрейлейн повечеряє з задоволенням.

Одержавши замовлення, кельнер поштиво вклонився і відійшов. Ернст з Рут перезирнулися і стиха розсміялися, їм було добре зараз, у теплі та затишку, в обстановці для обох незвичній і тому святковій.

— Знаєш, від мене все ніби відсунулось, — призналася Рут. — Тепер я сама ладна повірити, що з Кларою нічого лихого не сталося. Ну, як повіриш у біду, коли навколо так гарно, коли поруч, куди не кинь оком, точаться жваві приязні розмови і оркестр не горлає над вухом, заважаючи і слухати, і говорити. Те, про що я розповідала тобі на вулиці, здається примарним сном: підроблені ключі, бляшанка з таємничим згортком, поліція… Бр-р, як усе гидко!

— Радий, що ти заспокоїлась. Щоб не повертатися до цієї теми, скажи лише одне: як повелася поліція і що було у згортку?

— Героїн. Твій батько зробив аналіз. На споді бляшанки знайшли ще один, менший згорточок з жіночими прикрасами: низкою перлів, перснями, браслетом, золотим годинником, кулоном з коштовним камінцем, — він мінився то рожевим, то бузковим кольором. Коли я давала свідчення, у мене все допитувались, чи не бачила я цих прикрас на Кларі, чи не вихвалялась вона ними переді мною. Розпитували ще про її взаємини з Петерсоном. Я розповіла те, що знала, а знала я не дуже багато, ми ж з нею ніколи не товаришували. От і все. Поставила свій підпис на протоколі, і мені дозволили піти.

— А про що запитували фрау Кеніг і батька?

— Не знаю. Ми давали свідчення поодинці. А розпитувати потім не було часу — я знала, що ти на мене чекаєш і напевне нервуєш. Тому відразу пішла. І добре зробила Ми б не сиділи тут разом, якби не той приятель, якого ти випадково зустрів.