Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
залишається одне — повернутися й піти. Він навмисне роздмухує в собі почуття образи, щоб подолати бажання залишитися, бо відчуває, яка сила таїться в надто довгому чеканні — воно вбирає в себе хвилину за хвилиною, поглинає їх, ущільнюючи час так, що втрачаєш уяву про його плин. Ернста дивує парадоксальність цього висновку. Врешті, ці тридцять п’ять хвилин тривали для нього не так уже й довго. Якби не годинникові стрілки…

Чиясь рука тихенько прослизає йому під лікоть. Рут! Вона стоїть поруч нього, задихана, з палаючими від швидкої ходьби щоками.

— Боже, яка я рада, що ти не пішов! Я так поспішала… Мені було прикро, що саме сьогодні ми не побачимось!

— Так би і сталося, якби я не зустрів давнього приятеля, — похмуро кидає Ернст. У нього відлягло від серця, але він не збирається цього виказувати, хай наперед начувається.

Рут розуміє, приятель — то вигадка, спроба захистити свою чоловічу гідність. Насмішкувате зауваження проситься їй на язик, але вона відчуває, що говорити нічого не слід. Та, правду кажучи, їй зараз і не до цього.

— Якби ти знав, з якої причини я затрималась: у нас була поліція!

Ернст, до краю вражений, зупиняється.

— Де це у вас? У тебе вдома? — стривожено запитує він. — Йому відомо, яку роль у назріваючому конфлікті з адміністрацією відіграє на заводі Герман Шварц, старший брат Рут, і серце його калатає, мов після удару струмом.

— Та ні ж, в аптеці,— роздратовано кидає Рут і скоромовкою веде далі: — Розумієш, кудись зникла Клара! — Вона витримує паузу, прагнучи приголомшити його цим повідомленням, але Ернст лише байдуже знизує плечима.

— Ну то й що? Чому це раптом зацікавило поліцію? Вона щось поцупила у вас в аптеці? Якусь життєдайну тинктуру чи чудодійний бальзам?

— Не жартуй, Ернст! Як ти можеш?

— Не плакати ж мені за твоєю Кларою! До речі, ти й сама, здається, не дуже її полюбляєш.

— Не настільки, щоб бажати їй лиха.

— Та звідки ти взяла, що з нею щось скоїлось? Мало які обставини могли її затримати. Хай собі тиняється де завгодно і з ким завгодно. Чому тобі про це турбуватись?

— Стривай… Хіба гер Себастьян тобі нічого не розповідав?

— Учора я повернувся додому пізно, і ми не бачились. Сьогодні вранці він пішов раніше звичайного, отже…

— Тоді ти не знаєш найголовнішого: позавчора ввечері підробленим ключем Клара намагалась відімкнути двері до кімнати фрау Кеніг.

— Нісенітниця! Їй варто було просто постукати в двері, озватись, і фрау Кеніг, безсумнівно, впустила б її. Навіщо ж підробляти ключі? Ну, зваж сама, як це нелогічно. Облишмо Клару і подумаємо краще, де нам повечеряти. Я при грошах, шановна фрейлейн, і запрошую вас до ресторану. Який оберемо?

— Ніякий, поки ти не вислухаєш мене.

— Сподіваюсь, розповідь буде не дуже довгою? Зваж, я не обідав.

Рут раптом відчула, що й вона дуже голодна, що ноги в неї підгинаються від утоми.

— Я теж, — жалісно вихопилось у неї. — Нікому з нас і на думку не спало хоч трохи перекусити, так ми розхвилювалися.

— Хто «ми»?

— Я, фрау Марія і гер Себастьян. Його особливо вразила моя знахідка.

Те, що батько поділяв тривогу жінок, примусило Ернста насторожитися. Не став би старий, з його спокійною вдачею, хвилюватися без поважних причин.

— Ось що: давай поєднаємо приємне з корисним. Пошукаємо, де нам приземлитися, а дорогою ти розкажеш про ваші події. Тільки послідовно, не забігаючи вперед.

— Тоді почну з учорашнього дня, як він минув для мене. На роботу я прийшла, як завжди, о пів на дев’яту, щоб заздалегідь приготуватися до відкриття аптеки. Вдвох з Кларою ми встигаємо впоратись за півгодини, та вона чомусь не прийшла, і я мусила все зробити сама. Закрутилася так, що ніг під собою не чула. Тому дуже зраділа, коли фрау Марія попросила мене взяти таксі, поїхати до Клари додому й дізнатися, що з нею. Я злітала туди й назад, але повернулася з порожніми руками: виявилось, удома Клара не ночувала, куди вона поділась, мати не знала, припускала, що дочка могла податись до тітки в східний сектор, куди останнім часом почала вчащати. Почувши, що Клара ввечері додому не повернулася, фрау Марія дуже розхвилювалась і розповіла нам про вечірню пригоду, про оту історію з ключами, яка здалася тобі такою неймовірною. Так от, цього вечора фрау Кеніг вирішила заночувати в горішній кімнаті, бо вдома у неї холодно. Замкнувшись на всі внутрішні запори, вона збиралася покластися в ліжко, аж раптом почула, що сходами хтось піднімається. Судячи з кроків, то була жінка. Це її не стільки перелякало, як здивувало, бо ключі від чорного ходу були лише в неї. Гукнувши, коли невідома відвідувачка дряпнула ключем, шукаючи отвір замка, фрау Кеніг швидко спустилася вниз, у провізорську, з вікна якої можна побачити, хто виходить з нашого подвір’я. І знаєш, хто то був? Клара! І не сама, а з Петерсоном.

— Що то за один, цей Петерсон?

— Американський сержант, дуже сумнівний тип. Він останнім часом крутився біля Клари.

— Ось тобі й розгадка: закохані шукали притулку.

— Це й мені спочатку спало на думку. Та поводились вони не так, як належить двом голубкам. Фрау Марія твердить, що вони зупинилися, сперечаючись, потім він вихопив з її рук якийсь пакунок і подався геть. Клара з хвилину постояла, вагаючись, і кинулась слідом за ним.

Відгуки про книгу Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: