Збірка творів - Вільям Шекспір
Хоч молодий, а має ум дозрілий;
Коротше (гарні якості його
Затьмарюють усі мої хвали
Своїм яскравим сяйвом), — все він має,
Що прикраша шляхетного синьйора, —
Він досконалий тілом і душеюі
ГЕРЦОГ
Ну що ж, синьйор, як справді він такий,
То вартий він кохання королеви
І королю буть радником достойнимі
То знайте ж, пане, — він до нас приїхав;
Його мені в листах рекомендують
Шановані вельможі. Він — наш гість.
Гадаю, звістка ця не засмутить вас.
ВАЛЕНТИН
Мені тут бракувало лиш його!
ГЕРЦОГ
То привітайте ж гостя, як належить.
Я, Сільвіє, звертаюся до тебе
Й до вас, синьйоре Туріо; а вас
Мені просить не треба, Валентине.
Я йду й пришлю його до вас, панове.
(Виходить)
ВАЛЕНТИН
Це той синьйор, моя ласкава панно,
Що я про нього вам розповідав.
Ми з ним приїхали б сюди удвох,
Коли б його очей не полонив
Красуні-любки погляд кришталевий.
СІЛЬВІЯ
Тепер же в нього очі, мабуть, вільні,
І він покинув їй заставу іншу
В знак незрадливості?
ВАЛЕНТИН
Ні, певен я, —
Вони ще й досі в неї у полоні.
СІЛЬВІЯ
То він осліп; але ж, як він сліпий,
Чи міг би він знайти до вас дорогу?
ВАЛЕНТИН
Кохання має двадцять пар очей.
ТУРІО
А я ось чув, що буцімто кохання
Очей не має зовсім.
ВАЛЕНТИН
Для таких
Коханців, Туріо, як ви. Коли
Потворний хто — кохання мружить очі.
Туріо виходить.
СІЛЬВІЯ
Ну, досить, досить! Ось і той синьйор.
Входить Протей.
ВАЛЕНТИН
Привіт тобі, мій дорогий Протею!
Прошу, синьйоро, ствердіть цей привіт
Ласкавою прихильністю своєю.
СІЛЬВІЯ
Його достойність — запорука в тому.
Що він у нас для всіх бажаний гість,
Якщо це справді друг ваш.
ВАЛЕНТИН
Так, синьйоро.
Володарко моя, дозвольте нам
Віднині з ним вам разом слугувати.
СІЛЬВІЯ
Негідна я таких високих слів.
ПРОТЕЙ
О ні, прекрасна панно, навпаки,
Слуга негоден ваших слів ласкавих.
ВАЛЕНТИН
Покиньте говорить, що хтось негоден.
Прийміть, синьйоро, і його до послуг!
ПРОТЕЙ
Вам вірність — то моя повинність, панно!
СІЛЬВІЯ
За вірність вас чекає щира дяка.
Слугу віта негідна господиня.
ПРОТЕЙ
Якби це інший хто сказав, я вмер би!
СІЛЬВІЯ
Тому, що привітав вас?
ПРОТЕЙ
Ні, тому,
Що ви негідною себе назвали.
Входить Туріо.
ТУРІО
Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче побалакати з вами.
СІЛЬВІЯ
Я йду.
Слуга виходить.
Синьйоре Туріо, прошу вас,
Ходім зі мною. Вас, новий слуго,
Вітаю ще раз я і залишаю,
Щоб побалакати могли ви з другом.
Як скінчите — приходьте, ми ждемо.
ПРОТЕЙ
Обидва ми до послуг синьйорини.
Сільвія, Туріо та Спід виходять.
ВАЛЕНТИН
Розповідай, як там ведеться вдома?
ПРОТЕЙ
Здорові всі, привіт тобі від друзів.
ВАЛЕНТИН
А як твої?
ПРОТЕЙ
Здорові і вони.
ВАЛЕНТИН
А як красуня? Як твоє кохання?
ПРОТЕЙ
Мої сердечні справи? Не для тебе:
Не полюбляв раніш ти цих розмов.
ВАЛЕНТИН
Протею, друже, все тепер змінилось!
Мене кохання тяжко покарало
За те, що зневажав його раніш.
Живу, немов якась душа покутна!
З думок не йде мені моя кохана,
І я не їм, нудьгую, день у день
Нема мені просвітлої години,
А ніч по ночі сльози ллю гіркі.
Помстилося кохання за зневагу,
Забрало сон з подоланих очей, —
Вони стоять на варті і пильнують
Над невгамовним серцем цілу ніч!
О друже мій! Кохання — це тиран,
І я йому скоривсь! Тепер для мене —
Немає мук над муки від кохання,
Немає втіх — над радощі його!
Немає балачок поза коханням.
Кохання — все для мене! В слові цім —
Мій сон, обід, сніданок і вечеря.
ПРОТЕЙ
Спинись! В твоїх очах читаю я
Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,
Був зараз тут?
ВАЛЕНТИН
Вона — небесний ангел!
О ні, вона — довершеність земна.
Скажи — божественна!
ПРОТЕЙ
О ні, не хочу
Підлещувати їй.
ВАЛЕНТИН
Ну, то мені.
Підлещуй; таж хвала живить кохання!
ПРОТЕЙ
Коли заслаб я на кохання, ти
Мені давав гіркі пілюлі; зараз
Ті ж самі ліки я даю тобі.
ВАЛЕНТИН
Тоді кажи про неї тільки правду;
Якщо і не богиня, то найвища
Вона з усіх красунь, і на землі
Ніхто їй дорівнятися не може!
ПРОТЕЙ
За винятком коханої моєї.
ВАЛЕНТИН
Без винятків, мій друже, як не хочеш
Образи щонайтяжчої завдати
Моїй коханій.
ПРОТЕЙ
Як? То я не можу
Віддать моїй над нею перевагу?
ВАЛЕНТИН
Я й сам твою звеличу: я вшаную
Твою кохану дозволом носити
Шлейф Сільвії, аби земля низька
Не запишалась тим, що поцілує
Її вбрання і раптом не зреклася
Вирощувати квіти запашні
І літніх днів не обернула в зиму!
ПРОТЕЙ
Це що за хвастощі, мій Валентине?
ВАЛЕНТИН
Пробач! Все, що кажу я, — це ніщо,
Коли із Сільвією порівняти,
Всі вищі досконалості — ніщо!
Її краса сіяє самотою.
ПРОТЕЙ
Хай самотою і живе.
ВАЛЕНТИН
О ні!
Нізащо в світі! Ні! Вона моя!
Владаючи цим скарбом, я багатий,
Як двадцять океанів, хай би в них
Був перлами коштовними пісок,
Прозорі хвилі хай були б нектаром,
А золотом — скелясті береги.
Даруй мені, що я забув про тебе,
Збагни — я ввесь захоплений коханням.
Ось щойно з нею вийшов мій суперник;
На розум небагатий він, але
Багатий він на гроші, й через те
Її отець йому дав перевагу;
Тож мушу я за ними поспішатись.
Адже кохання, — знаєш сам, — ревнивеї
ПРОТЕЙ
Ну, а вона ж тебе кохає?
ВАЛЕНТИН
Так.
Ми заручилися, ба навіть більше:
Уже призначено годину шлюбу,
І склав я хитрий план, як утекти нам;
Я влізу по драбині мотузяній
В її вікно. Я вже обміркував.
Сприятливо все склалось, нам на щастя!
Ходім до мене, любий мій Протею, —
Твоя порада стане нам в пригоді.
ПРОТЕЙ
Іди вперед; а я не забарюсь.
Я мушу йти до гавані по речі,
Які лишилися на кораблі;
Я заберу їх і прийду до тебе.
ВАЛЕНТИН
Повернешся негайно?
ПРОТЕЙ
Так, звичайно.
Валентин виходить.
Як світлом ясним поглинають кволе
Чи клином вибивають інший клин,
Так згадка про мою любов колишню
Зітерлася і зникла, мов туман
Супроти сонця нового. Чому б то?
Чи очі то мої, чи захват друга,
Її краса, а чи моя зрадливість
Мені зненацька розум замутили.
Вона красуня, так, але ж красуня
І Джулія, що я її кохаю.
Кохаю? Ні! Кохав колись, давно.
Моя любов свій загубила образ,
Розтанувши,
