Збірка творів - Вільям Шекспір
СПІД
Щирісінька правда, синьйоре; я був закоханий у мою постіль. Дякую вам, що ви дали мені доброго стусана за мою закоханість; це надає мені відваги погримати на вас за вашу.
ВАЛЕНТИН
Моя любов стоїть у моєму серці непохитно, як скеля.
СПІД
А ви спробуйте її посадовити, тоді вона заспокоїться.
ВАЛЕНТИН
Вчора синьйорина просила мене написати кілька рядків тому, кого вона кохає.
СПІД
І ви написали?
ВАЛЕНТИН
Написав.
СПІД
А вони не дуже кульгають?
ВАЛЕНТИН
Ні, хлопче: я намагався написати якомога краще. Але цить. ось і вона.
СПІД (убік)
Лялькова комедія, та й годі! О, чудова маріонетка!
Тепер усю її роль він проказуватиме сам.
Входить Сільвія.
ВАЛЕНТИН
Синьйоро й повелителько моя, тисячу разів бажаю вам доброго ранку!
СПІД (убік)
Побажав би вже зразу доброї ночі. А тоді вже — цілий мільйон всіляких утіх!
СІЛЬВІЯ
Синьйоре Валентине й мій покірний служнику, бажаю й вам того ж — дві тисячі разів!
СПІД (убік)
Годилося б, щоб він платив відсотки їй; а виходить, що вона їх платить йому.
ВАЛЕНТИН
Звеліли ви, я й написав листа
До вашого неназваного друга;
Я це робив би вельми неохоче,
Коли б не мав пекучого бажання
Вам догодить, володарко моя.
СІЛЬВІЯ
Спасибі вам, мій служнику ласкавий!
Чудовий лист.
ВАЛЕНТИН
Повірте, синьйорино,
Важка то праця навмання писати,
Не знаючи кому; того й вагавсь я.
СІЛЬВІЯ
Виходить, ви надміру потрудились?
ВАЛЕНТИН
Ні, синьйорино, тільки накажіть,
І я вам напишу таких листів
Хоч тисячу, якщо це вам потрібно.
А втім…
СІЛЬВІЯ
Чудовий вираз! Знаю я,
Що має йти по тому; втім — мовчу я;
А втім — мені байдуже; втім — візьміть;
А втім, велике вам спасибі; більше
Я не збираюсь турбувати вас.
(убік)
А втім, ти турбуватимеш, а втім.
А втім, іще щось буде.
ВАЛЕНТИН
Синьйорино,
То лист мій вам не до вподоби?
СІЛЬВІЯ
Ні,
Листа написано чудово. Все ж,
Якщо писали ви так неохоче,
Я повертаю вам його — візьміть!
ВАЛЕНТИН
Синьйоро, він належить вам.
СІЛЬВІЯ
Так-так,
Я знаю це, синьйоре; я просила
Сама вас написати, та не хочу
Брать вашу працю. Отже, лист оцей —
Цілком належить вам. Та я б хотіла,
Щоб ви уклали в нього більш чуття.
ВАЛЕНТИН
Лиш накажіть — я напишу нового!
СІЛЬВІЯ
Коли напишете його, тоді
Й читайте замість мене. І якщо
Сподобається він вам — що ж, чудово;
Як ні — ще краще.
ВАЛЕНТИН
Що із того, панно,
Що припаде мені він до вподоби?
СІЛЬВІЯ
Тоді візьміть його собі в віддяку
За вашу працю. Отже, прощавайте!
(Виходить)
СПІД
О хитрощі тонкі! О гро розкішна!
Вклепався мій господар, — просто смішно!
Незримий насміх — ніс незримий на лиці,
І як на вежі тій — незримі прапорці!
Все коло неї мій господар упадає,
Вона ж свого учителя сама навчає.
Знать, раптом сталося, чого ніхто не ждав:
Листа пан писар сам до себе написав!
ВАЛЕНТИН
У чім річ, синьйоре? Про що ви міркуєте сам із собою?
СПІД
Про те, що ви обернулись на посередника синьйорини Сільвії.
ВАЛЕНТИН
Посередника? Між ким?
СПІД
Між нею й вами самим. Та вона ж фігурально посваталася до вас.
ВАЛЕНТИН
Як то фігурально?
СПІД
Тобто — листовно, мав би я сказати.
ВАЛЕНТИН
Та вона ж мені нічого не писала.
СПІД
А навіщо ж їй було писати, коли вона так спритно примусила вас зробити це за неї, — тобто написати листа до самого себе? Та невже ж ви не збагнули цього жарту?
ВАЛЕНТИН
Не збагнув, повір.
СПІД
Аж ніяк не можу вам повірити, синьйоре. Хіба ж не помітили ви, як хитромудро вона говорила?
ВАЛЕНТИН
Нічого я не помітив, крім того, що вона розгнівалась на мене.
СПІД
Як? Ви не помітили, що вона віддала вам листа?
ВАЛЕНТИН
Але ж це той лист, що я його написав її другові.
СПІД
І того листа вона віддала вам. Зрозуміли нарешті?
ВАЛЕНТИН
Ох, коли б за цим не крилося чого лихого!
СПІД
Ручуся вам, що вийде все на добре:
«Ви часто їй писали й на відповідь чекали;
А дівчині писати до нас не випадало,
Боялась, мабуть, зради, а отже — крадькома
Коханого писати примусила сама».
Це я вам кажу, мов із книжки читаю, бо таки з книжки й вичитав. Про що замислились, синьйоре? Час обідать.
ВАЛЕНТИН
Я вже обідав.
СПІД
То й гаразд; тільки послухайте, синьйоре: хоч хамелеон-кохання й може живитися самим повітрям, я, проте, належу до тих, котрі, воліють з’їсти чималий шмат добрячого м’яса і зараз не від того, щоб пообідати. Ах, не будьте ж такі суворі й невблаганні, як ваша кохана! Згляньтесь на мене, згляньтесь на мене!
Виходять.
Сцена 2
Верона. Садок Джулії.
Входять Протей та Джулія.
ПРОТЕЙ
Терпіння, Джуліє.
ДЖУЛІЯ
Терпіти мушу,
Адже ж нема між чим і вибирати.
ПРОТЕЙ
Як тільки зможу я, вернусь негайно.
ДЖУЛІЯ
Якщо ви не відвернетесь від мене,
То вернетеся хутко. Ось візьміть —
Від Джулії на згадку.
(Дає йому персня)
ПРОТЕЙ
Ось вам мій.
(Дає їй свого)
Дарую вам: хай буде на заміну.
ДЖУЛІЯ
І закріпім ці змовини цілунком.
ПРОТЕЙ
Моя рука тому є запорука,
Що вірність я довіку не зламаю.
Як на добу мине хоча б година,
Щоб не зітхав я за тобою, люба,
Нехай поб’є мене найтяжча кара
За те, що я на мить тебе забув!
Але мені вже час іти. На мене
Мій батько жде. О, не кажи нічого!
Надходить час припливу; не роби ж
Його припливом сліз: такий приплив
Мене лишень загаяв би даремно.
Джулія виходить.
Прощай же, Джуліє! Вона пішла?
Пішла, не мовивши до мене й слова?
Таке-бо є кохання, щире справді!
Воно мовчить, живе лише ділами
І марно красномовності не тратить!
Входить Пантіно.
ПАНТІНО
Синьйоре, ждуть вас.
ПРОТЕЙ
Я іду! Кохана…
О, як болить мені це розставання!
Нам одбирає мову в час прощання.
Виходять.
Сцена 3
Там само. Вулиця.
Входить Ланс, ведучи свого собаку.
ЛАНС
Ні-ні, я почуваю, що плакатиму ще цілу годину, поки не висохну від жалю й не виплачу моїх очей; весь рід Лансів має таку ваду. Зараз мені видали, як блудному синові, мою пайку і звеліли їхати з синьйором Протеєм у Мілан до герцогського двору. Мені здається, що Креб, мій собака, найбездушніше створіння в цілім світі. Моя мати
