ДО ЕР. Вибране - Маріанна Кіяновська

Тремтіли тіні, ніби наші — ті — Залежали від дотику до тіла. І золотіли інші — золоті, — Яким зима довищенту зотліла. «Банкрутство осені, і золото — ніщо…»
Банкрутство осені, і золото — ніщо. І небо знов лихе, як звіра око. Позлітка й черінь листя. Світ пішов Ловити птицю істини. Глибоко, Де в небі тільки душі літунів, Пророцтво буде справджено несміло. І сніг впаде, як тисячі снігів, Та цей, останній, — безконечно біло. «Кора сосни ховає запах хвої…»
Кора сосни ховає запах хвої Між жил і снів. З тобою ми не абсолютно двоє, Лише напів. «Призначення знаків — мовчати, бо речі і суті…»
Призначення знаків — мовчати, бо речі і суті Невидимі оку, лиш серцю відкриті часами. А знаки — це трави; сухі чи в покосах забуті, Вони залишаються сущими під небесами. Спочатку були під снігами — в своєму началі, У зернах іще непророслих, у кореневищах. Високі стояли замети, премногі печалі Зникали в слідах. А ціна непочутих — найвища. «Вервицю нам мовлено з дна…»
Вервицю нам мовлено з дна, З каменів русла. Чорний, як птах, потом пропах, Кровця загусла. Землі і дні нині одні, Нам воно — раєм. Суджене й ні — у Йордані. Не дочекаєм. Тільки тебе, ані мене Час не врятує. Крига мине, хвиля не втне І не вцілує. Всюди клади в душу води — Й царство небесне… Тихо моли Бога, коли Кожен воскресне… «Незримий, як зозулина провина…»
Незримий, як зозулина провина, Іде годинник — швидше, аніж час. Минає ніч, як світу половина, І тінню проминає нас крізь нас. А той, що вічно відчиняє двері, Предивний птах з незапахом землі, Зненацька проступає на папері Зі струпами на кожному крилі. «Очі воском печуть свічі…»
Очі воском печуть свічі: Ми у хату прийшли з морозу. Колядою тремтить вночі Довга вервичка верболозу. І стоїть на столі кутя — Знаком радості цього дому. І рождається в світ Дитя, Щоби нас іскупити в ньому. «Душа, упокоєна снігом, чекає Різдва…»
Душа, упокоєна снігом, чекає Різдва, Прикмети якого такі ж достеменні, як люди, Що разом приходять у церкву сказати слова Молитви у вечір тривоги, надії і чуда. А жінка в яскині увічі побачить мороз І блискавку зірки в обернених вимірах літа — Й здригнеться від теплого болю, бо їй почалось Народження сина, неначе сотворения світу. «Ген далеко ввімкнулась зірка…»