Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

На Букринськім плацдармі8 свою батарею І над нашим окопчиком плетиво чорне Твого листя, і хмар, і дощів над землею.

Укрива тебе небо, і поїть криниця,

І розбурханий всесвіт пливе над тобою,

І майбутнього віку розплатана птиця Зустрічає тебе, наче воїна з бою.

БАЛАДА

Он виходять сади зустрічати весну над містами,

І тужава земля потягнулась до сонця устами.

І пагілля дубові У зеленій діброві За полями шумлять, за мостами.

І веселі дощі за горою лягли голубою Ув окопи й траншеї, де ми горювали з тобою.

Сам ВатутІн 1 на кручі Зводить руки могучі,

Зустрічає полки після бою.

Із живими погиблі встають із чужинського краю,

З кіркенеських фіордів 2, з глибокого гирла Дунаю,

Із-за Ельби і Влтави,

З роздоріжжя Полтави,

Із херсонського краю-розмаю.

Чорноморські есмінці із дна виринають, з безодні,

І затоплені тральщики в славі, страшні і холодні, Мають стяги багряні На Дону у тумані,

З Калача і до чорної Кодні.

Із Путивля в лісп простяглася тропа невидима,

Із карпатського рейду 3 веде ковпаківців Базима 4, І дивізії сиві,

Мов колосся на ниві,

Стади з моря до моря плечима.

Голоси їх спокійні дзвенять, як розбурхані ріки:

— Нам весняні вітри — найсвятіше і щастя,

і ліки.

— Ми на добрім здоров’ю,

, Ми лиш власного кров’їр Те зробили, що треба, навіки.

ІЗ ЗБІРКИ «ВЕСНЯНА КНИГА»,

1949 р.

ВСТУП

Ти знов, одкривши світ мені,

Як в давні роки огняні,

Малому хлопчику у школі,

Мій перший день відкрив на волі, Ведеш ізнов мене в путі У щасті, з горем у двобою;

До днів великих із тобою Шляхи долати нам круті:

Нехай спитають з міст і нив:

Ти щастя мав? У щасті жив?

Я відповім, що в майбуття Я йду вперед без вороття,

Зі мною гвардія велика,

Зі мною слава огнелика —

Мій комсомол, моє життя.

О так, в житті я взяв добра,

Не золота, не серебра,

Не хутра, вишиті в оздобі,

Не гроші, придбані у злобі, Багатство є одне-єдине:

Як пісню зводив між заграв,

Мій комсомол, моя родина,

Мене чуттям обдарував.

Тому в своїм житті малому, Пізнавши щастя грозове,

Я знаю вірний шлях додому,

Де комсомолія живе,

Де не дають нове на злам,

Де горе й радість пополам,

Там, братством здружені вовіки, Йдуть покоління, наче ріки,

Щоб вічність нам і сонце нам.

. О комсомоле мій великий,

Цвісти й рости твоїм синам!

* *

*

Летять широкі дні, як поїзди в путі,

На щире сяйво зір, на узгори круті,

На пройдені шляхи й не пройдені тобою,

Де друзів дорогих стрічаєш після бою І серед них живеш з несхилеиим чолом, Карбуючи життя під рідним знаменом.

Я знаю шум його з малих дитячих літ,

Коли земля стара новий родила світ,

І молот із серпом схрестилися навіки,

І комсомольська юнь поплинула, як ріки,

Я народивсь при нім в гарячі, буйні дні,

При молодім, як світ, червонім знамені.

Поглянь на цвіт його і в серці понеси Революційних днів могутні голоси,

І сурем віщий крик між сніжного завою,

І наших ран вогонь, що ніччю грозовою Пекли нестерпно нас, вони, полум’яні, Червоним багрецем лягли на знамені.

Поглянь: із наших рук — які ростуть труди! Пашить сталевий жар, гіллям шумлять сади, І домен жовтий блиск, і піль земна напруга У борознах важких виблискує з-під плуга,

І колосом рясним, шо дав зерна вдвійні, Заквітчує наш герб на ріднім знамені.

Для.нього варто жить і вмерти варт при нім, Бо навіть як впадеш -- 'іо подихом своїм Востаннє сколихнеш краї його багряні,

І за твоїм життям — мільйон у ранній-рані Людських гарячих рук знесе його в огні.

Бо Партії ім’я на ріднім знамені.

* *

*

Із холодних теплушок у ЙОЛІ,

Де гармати в траншеях ревуть,

Ми, що першими йшли в комсомолі,

До Москви готувалися в путь.

Два світи ізійшлись на розплаті,

В нашій зброї горіли віки,

Слали нас конармійці завзяті, Слали Щорсові славні полки.

Комсомольці, бійці, комісари,

Ми сиділи плечем до плеча, Революції бились пожари У спокійних словах Ілліча.

Всі ми рвались, як буря до неба, До гвинтівок, із гнівом в душі,

Він же мовив: — Учитися треба, Треба вчитися, товариші.

І на ленінськім мудрім обличчі Ми впізнали надію свою,

Молодого життя будівничі,

У труді, у бажанні, в бою.

В тихій залі знамена червоні,

Серп і молот на білій стіні,

І в простертій вождевій долоні Нам виднілись майбутнього дні.

Так пішли ми в життя на світанку, Полюбивши велику мету, Полюбивши шляхи й полустанки, В домнах плавку варить золоту.

Комсомольці, бійці, виконроби, Хлібороби, ткачі, шахтарі,

Ви всю землю старої подоби Повернули лицем до зорі.

Виконавці залізного плану Непохитні — плечем до плеча,

То над нами вогні Дніпрельстану Засвітили завіт Ілліча.

То за нами — у літах за нами,

В клекотінні нових п’ятиріч — Виростає пшениця полями,

Як навчив заповітом Ілліч.

Від села до високого міста,

Від ночей до далеких століть

. Підіймається труд комуніста,

Щоб любов’ю в народі дзвеніть.

І не видно ні меж, ані краю, -Як ідемо плечем до плеча,

Коли Партія всіх нас збирає І по-ленінськи жити навча.

Йде Ілліч у години вечірні Над війною, над ревом завій:

— Комсомольці, сини мої вірні,

Будьте гідні!..—

І знову ми в бій.

У полках, у суворих бригадах,

Щоб фашистське зламати ярмо,

У вогненних ночах Сталинграда, Непохитні, на смерть стоїмо.

В літаках і на танкових люках Наша юність у наступ вста,є,

Взявши людство од смерті на руки,

Під гвардійське знамено своє.

Рвала небо і рила окопи Мільйонова, не тисячна, рать;

Ми вмирали на землях Європи,

, Щоб нащадкам вже більш не вмирать...

І коли поверталися з бою В край веселий і вічно живий,

Йшла в безсмертя повішена Зоя 1 І забитий Олег Кошовий2.

— Комсомольці, сини мої вірні! — Відгукнулись мільйони: і— Веди! —

І співали нам сурми загірні

На життя, на бої і труди.

«і *

*

Нам щастя випало: трудівнику й бійцю В труді й вогні любити землю цю, Родючу* теплу, грозами повиту,

Творити світ, а не вклонятись світу,

Хай дальня путь, хай сивина до скронь,— Нести в руках не холод, а вогонь.

Нас не підкупиш золотом, бо ми Шукаєм скарбів серця між