Божественна комедія - Аліг'єрі Данте
Засновницю ніхто з них не забув,
Нове назвали Мантуєю місто.
94 Притулок мій залюднений вже був,
Аж поки легковірність Касалоді
Безчесний Пінамонте обманув.
97 Кажу на те, щоб, чуючи в народі
Щось інше про походження землі
Моєї, знав ти – це брехня, та й годі».
100 І я: «Ти, вчителю, слова незлі
Промовив щиро на мою повагу,
Що іншу річ вподібню я золі.
103 Але скажи: на всю оцю ватагу
Чи не уздриш хоч одного, який
Мою до себе привернув увагу?»
106 Тоді мені він мовив: «Той, з щоки
Якого борода по темній спині
Спадає, в дні, як в Греції-таки
109 В колисці місце лиш було хлопчині,
Авгуром був, з Калхантом кораблі
Послав з Авліди по морській пучині.
112 Це Евріпіл, діла його незлі
Співа моя трагедія висока, —
Її ж уривки знаєш чималі.
115 А ця от далі тінь кощавобока —
То Мікаеле Скотто; він митцем
Був у магічному дурінні ока.
118 Он Гвідо там з Азденте, з тим шевцем,
Який за дратвою, за копилами
Заходиться запізненим плачем.
121 Зриш грішниць, що, простившися з голками,
До чарів узялись через каприз,
Щоб чаклувать над зіллям та ляльками.
124 Але ходімо, бо сяйнув униз
Й, межі обох півкуль торкнувши зовні,
Склав Каїн за Севільєю свій хмиз.
127 Тієї ночі місяць був у повні.
Згадай лишень, що промені ясні
Вели тебе крізь чагарі безмовні».
130 Так, ідучи, він говорив мені.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1 Так ми з моста на міст, багато вівши
Чужих моїй Комедії розмов,
Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,
4 Ще на один поглянуть Лихосхов
В нових покарах і новій печалі;
Занадто чорним я його знайшов.
7 Як у Венеції, де в арсеналі
Взимі в’язка смола кипить, буя,
Щоб засмолити судна на причалі,
10 Що там стоять; і дехто обробля
Готове вже судно, а дехто маже
Борти мандрованого корабля,
13 Хто робить весла, хто канати в’яже,
Той ремонтує ніс, а той корму,
Хто ж на бізань, фок-мачту ладить тяжі, —
16 Тут не вогню, а вишньому уму
Завдячувала рідина кипінням,
Сочившись звідусіль у чорну тьму.
19 Смолу я бачив з булькотанням пінним,
І верх її шумливий то здіймавсь,
То опадав з бурхливим клекотінням.
22 Розглянуть я все пильно силкувавсь,
Та вождь, говорячи: «Дивись, дивись-но!», —
Відтяг мене відтіль, де я лишавсь.
25 Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно
Тікаючи від ворога учвал,
Все озирається зі страхом, звісно,
28 Оглянувся на шум страшних навал, —
І враз побачив – мчав на нас огидний
Диявол чорний по бескеттях скал.
31 Ах, та який же був він страховидний!
Невже такі бридкі всі хвостачі,
Як він, ширококрилий, прудкохідний!
34 На гострому високому плечі
Бридкого грішника держав і дряпав
На п’ятці шкуру в нього, несучи.
37 Гукнув з моста: «Гей, хто там з Лихолапів!
От старшина святої Зіти вам, —
Топіть його, а я назад почапав
40 У землю, де лише Бонтуро сам
Хабарничать нізащо не візьметься,
І з «ні» вам «так» за гроші зроблять там».
43 Жбурнув його, як завжди тут ведеться,
Й погнав назад; пес, пущений з ланця,
За злодієм так швидко не женеться.
46 А той пірнув і вирнув, та плавця
Чорти настигли, й кожен дав по тичці,
Із криком: «Ні Святого в вас Лиця,
49 Ані купань нема, як в Серкйо-річці!
Щоб не зазнав ти наших пазурів,
Сиди собі в смолі, як фрукт на дичці!»
52 Та й підчепили сотнею гаків,
Приказуючи: «Ти не будь докучним,
Чи стань одним з таємних шахраїв».
55 Так кухарі велять своїм підручним
Втопляти м’ясо гаком в казані,
Щоб не спливало й залишалось тучним.
58 І добрий вчитель мій сказав мені:
«Щоб не побачив хтось тебе одразу,
Сховайся за уступи кам’яні
61 Й не бійся, чуючи мені образу,
Бо від цієї чортівні я діл
Таких наслухався того ще разу».
64 А далі перейшов він мосту схил
І, шостого уздрівши схову ложе,
Нових набратись мусив мужніх сил.
67 3 такою лютістю і так вороже
Не нападають пси на жебрака,
Що всюди жебрає, де тільки може,
70 Як біси вистрибнули з-під містка
Та й кинулись на нього із гаками,
Але він гримнув: «Геть, юрмо дерзка!
73 Хай вислухає той мене між вами,
Кому ясний моєї мови зміст,
А там, як зможете, тягніть до ями!»
76 Гукнули всі: «Хай вийде Лихохвіст!»
І вийшов він, лишивши решту ззаду,
Й спитав: «Який тебе періщить хлист?»
79 «Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,
Невже б то зваживсь, – вчитель мій сказав, —
Сюди прийти я, знавши вашу зваду?
82 Я з волі Божої сюди попав.
Отож не заважай, бо небо хоче,
Щоб іншому я шлях цей показав».
85 Пиха чортяча зникла неохоче.
Він розгубився, упустив свій гак
І мовив іншим: «Шкода, він проскоче».
88 Тут вождь мені: «О ти, що певно так
Сховався за уступ, з кутка зручного
Виходь, і хай тебе покине ляк».
91 І я підвівся і підбіг до нього,
Й чорти мене обстали у злобі,
І я боявсь їх зрадництва лихого.
94 Так, бачив я, тремтіли у журбі
Подолані, виходячи з Капрони,
В ворожій бачачи себе юрбі.
97 Припав я до вождя для оборони
Й в мерзотні пики утопив свій зір:
Добра не обіцяв їх зір червоний.
100 Гаки спустили й: «От завив би звір, —
