Том 4 - Леся Українка
П а р в у с На пожарищі світ новий настане. Руфін
Чи в тому світі буде й Рим новий?
П а р в у с
0 ні, не Рим, новий Єрусалим.
Руфін
1 се тебе так тішить? Хто ж такий ти? Юдей, римлянин?
П а р в у с
Ні. Я християнин і більш ніким не хочу буть.
Руфін
Се видно.
Чи й всі такі в новому світі будуть?
П а р в у с
Авжеж, ми всі там будем громадяни небесної держави, а не Риму,
і не Афін, і не Александрії, чи як там звуться ще столиці людські.
Ну, не хотів би я дожить до сього!
П а р в у с
Там будуть праведні, воскреслі з мертвих, а не такі, як ти.
Р у ф і н
Нехай і так.
Доволі з мене, що тепер я бачу.
Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю, вигнанцями з небесної держави, бо їй нема на нашім світі місця, та й ми дістатися туди не можем, де перше треба вмерти, щоб ожити,
і втратити зовсім подобу людську, щоб статися не людьми й не богами, а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.
Прісцілла
Таким, як дух, безгрішний, чистий дух.
П а р в у с
Без марних клопотів, без людських злиднів. Не будуть там ні сіяти, ні жати...
Р у ф і н
Поки новий Єрусалим настане, то Рим піде в старці, бо ваша віра эруйнуе працьовитість, а жебрацтво в честь уведе, хоч і не дасть загоди голодній черні, тільки роздратує.
Прісцілла
Се ти говориш так, бо не збагнув, що значить боже царство — тут настане не цезарям свавільним панування, а богові єдиному.
Р у ф і н
Наступить той бог єдиний нам усім на шию,
мов східний деспот. Ні, вже я волію державу навіть цезарів найгірших,— хоч я республіканець, як ти знаєш. Волію щиро пантеон великий, де міститься республіка весела богів Еллади гарної, що стали в Італії сенатом при народі богів латинських мудрих, працьовитих. Юпітер не цурається з’явитись Серапісом в Єгипті чи Аммоном,
Венера подає Астарті руку так, як сестра сестрі.
П а р в у с
О, [з] сим не трудно погодитись, бо всі вони, злі духи, однаково злочинні та розпусні, їм легко в згоді жить.
Руфін
Так, мир і згода, гармонія небесна панувала в великім пантеоні. Поки дух юдейського народу, мстивий, заздрий, дав невидимий меч своєму сину Ісусу з Назарета. З того часу порушилась гармонія всесвітня на небі й на землі. Не видно краю великій боротьбі, що перейшла на землю з неба, від богів на люди.
П а р в у с
їй буде край, коли той пантеон до підмурівку знищить божа сила.
Руфін
А підмурівок?
П а р в у с
Стане олтарем
єдиному.
Олтар серед руїни!..
Се ідеал небесної держави?
П а р в у с
Так мусить буть. Не може помиритись вода з олією.
Руфін
Поки вогонь олію спалить, випарить всю воду і цілий світ оберне у пустиню.
Парвус злорадо всміхається.
Прісцілла
А звідки ж ти рятунку світу ждеш?
Таж ти не поклоняєшся віддавна нікому з тих богів, що в пантеоні.
Руфін (показує на бюсти філософів)
Ось постаті, яким я поклоняюсь і поклонятимусь довіку.
Парвус
Сії?
Зникомій тіні краще поклонятись, заблуканці-кометі, ніж таким.
Руфін
Вони блукали, правда, як і всякий одважний, хто нових країв шукає.
Прісцілла
Де ж край блуканню мандрівної думки? Де дно в розумуванні? Де котвиця, куди ти кинеш і за що зачепиш ту котву, щоб спинити корабель, утомлений одчаєм безбережжя?
Руфін
Нам рано ще котвиці закидати.
Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,
але ж вона не так-то ще і давня, щоб думати про край і береги.
Хто втомлений, хай спиниться з Платоном, Зеноном, Епікуром або з іншим ловцем коштовних перел моря думки, а відпочивши з ними, хай рушає від них знов далі з вдячною душею.
П а р в у с Ну і куди ж він припливе нарешті?
Ру фін
Якби ми знали се, нащо б і плисти?
В таких мандрівках тільки невідоме нам може стати за мету.
П а р в у с
А... так!
Ну то пливіть собі на бездоріжжя, сказати просто — на погибель душ!
Ви самохіть відкинули котвицю, подану вам небесною рукою, свавільно поминули певну пристань, що вам отець предвічний урядив, і на маяк, поставлений високо, до зору всім, заплющили ви очі,— так варті ж ви, щоб вас розбили скелі підводні і безодня поглинула!
(Розпалюється все більше.)
Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії і люті чуда-юда океану!
О, як душа моя в долоні плеще, ввижаючи погибель нечестивців!
Р у ф і н (до Прісцілли)
Любити ворогів по-християнськи зовсім не так вже трудно, як я бачу.
П а р в у с Христос дав не саму любов, а й меч!
Прісцілла (значно збентежена)
Ненавидить він тільки сліпоту, а не сліпих...
Руфін
Не поясняй, Прісцілло.
Він досить сам сказав. Я розумію.
(До Парвуса.)
Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити про сі матерії.
П а р в у с Та я вже йду, мені немає часу на балачки.
Прощай, Прісцілло.
Прісцілла
Постривай, а лист?
П а р в у с Ти ж переписувать, либонь, не будеш.
(Скоса поглядає на Руфіна.)
Прісцілла Чому? я завтра все перепишу.
П а р в у с (з притлумленим сарказмом)
Таж чоловік твій стилю не вподобав.
Прісцілла (мовчки ховає рукопис під покривало)
Чи хто вже переписував?
Руфін, мовчки вклоняючись, виходить у свій таблііг і засуває завіси на дверях.
П а р в у с
Аякже,
Рената, Пріск, Альбіна — всі по разу, а я аж двічі.
Прісцілла
Двічі можу й я.
Парвус
От і гаразд. Сім списків. Розішлемо церквам, та й Цельзові до рук один.
Цікавий, як то він цей «стиль» вподоба! Ха-ха-ха-ха!.. Зостанься з богом, сестро!
Прісцілла
Хай бог провадить.
Парвус виходить через боковий вихід. Прісцілла сама його виводить.
Руфін
(виходить)
Вже пішов той «брат»?
Чи в вас в громаді всі такі?
Прісцілла
Він гострий, та тільки на словах, в ділах він добрий, він
