Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

У вступі до своєї праці Галятовський переважно звертається до політичної міфотворчості, зокрема пише, що східні церкви – Константинопольська, Антиохійська, Олександрійська та Єрусалимська – чекають на «Московського Цезаря», який визволить їх із полону турків так, як уже звільнили від «татар» Казань, Перм та інші землі великої Московії. Більше того, османи начебто мають пророцтво, згідно з яким наприкінці світу «Цезар Московський та Король Перський» об’єднаються проти турків. Цікаво, що причину конфлікту між Османською імперією і Персією Галятовський вбачає у релігії – османи вірять у Магомета як пророка, а ось перси, на його думку, – в Алі. Фактично «Алькоран» належить до перших написаних в Україні праць, де простежено відмінність між сунітами й шиїтами (хай навіть у такому грубому розумінні).

Звертався до тематики ісламу Галятовський ще й у більш ранніх працях, зокрема «Небо нове з новими зірками» (Львів, 1665), де міститься згадка про те, що в «Алькорані» Магомета шанується Марія, мати Ісуса. Отже, Галятовський спеціально цікавився ісламом і Кораном611. І ця цікавість була викликана експансією татар і турків на українські землі.

Антитатарські мотиви зустрічаємо в Літописі Самовидця – одному із перших літописів, в яких знайшла відображення ідеологія козацької старшини612. Цей твір ніби перебуває «на межі». З одного боку, автор був свідком Хмельниччини і Руїни, які намагається описувати без прикрас. Але, з іншого боку, в Самовидця вже зустрічаємо намагання виправдати дії козацтва, представити їх у аспекті позитивному.

Літопис обіймає опис подій 1648— 1702 рр. Правда, цей твір дійшов до нас у різних списках. Є списки, де опис починається ще до 1648 р. Та все ж порівняння цих списків дає підстави дослідникам вважати, що хронологія Літопису Самовидця стосується саме 1648—1702 рр.

У Літописі здійснюється виклад по роках. Сам же твір можна розділити на дві частини. Перша – часи гетьманування Богдана Хмельницького та його найближчих наступників, орієнтовно до середини 70-х рр. XVI ст.

Друга частина Літопису, яка охоплює останню чверть XVII і буквально перші роки XVIIІ ст. Тут більше зустрічаємо уривчастих записів, які подані без якогось взаємозв’язку, а лише в хронологічному порядку.

Ставлення Самовидця до Хмельницького стримане. Він не прагне його героїзувати. Хоча на початку оповіді в кількох словах дає йому позитивну характеристику, відзначаючи, що той добре розумівся «в справах козацьких військових», був у «письмі біглий», а також брав участь у дипломатичних козацьких місіях613.

Певно, одна з важливих причин стриманого ставлення Самовидця до Хмельницького – це те, що той став союзником татар. Автор неодноразово демонструє несприйняття представників мусульманського світу (татар і турків), він проти їхнього втручання в справи українські. Таке втручання, на його думку, веде до «спустошення християнства». Звідси осудливе ставлення літописця до козацьких гетьманів, що опиралися на допомогу «невірних» – Богдана Хмельницького, Івана Виговського й Петра Дорошенка.

Не оминає автор Літопису Самовидця тих злодіянь, які творили на українських землях татарські орди. Говорячи про розгром шляхетського війська під Пилявцями, зазначає: «А багато з панів та шляхти у неволю пішли, інших же було багато вбито, бо орда не брала полону задля того, щоб не обтяжуватися…»614 Говорив Самовидець і про погроми, які чинили козаки з татарами на Галичині, Волині, Поліссі, Холмщині. «І хто може, – писав він, – порахувати ті численні збитки в людях, що орди позабирали, а маєтності козаки побрали, бо в той час не було милосердя серед народу людського»615. Причому, зазначав літописець, жертвами в цих краях були не лише євреї і шляхтичі, а й прості люди.

Описуючи військові дії, що відбувалися на українських землях у 1649 р., зокрема бої під Збаражем і Зборовим, Самовидець знову звертає увагу, що «людей татари в неволю забрали, і козаки маєтності побрали, і міста значні спустіли»616.

Різкий осуд Самовидця союзу Хмельницького й татар звучить у оповіді про Берестецьку битву 1651 р. Про саму цю подію в літописі говориться мало. Сказано, що кримський хан відмовився воювати в ній, покинувши козаків. І, відповідно, козаки змушені були відступити. Літописець з іронією та осудом говорить про цю ситуацію: «А недоброю є дружба вовка з бараном, як і християнина з бусурманином»617.

Самовидець, також описуючи інші події, не перестає твердити про шкідливість союзу козаків та ординців. Говорячи про події 1652 року, зазначає: «А гетьман Хмельницький, ставши під Кам’янцем-Подільським, багато шкоди спричинив: поза Львовом і по Волині, спустошивши краї й наповнивши ясиром орду, повернув до Чигирина й відпустив ординців»618.

У літописі загалом дається позитивна оцінка Переяславської ради. Автор з повагою говорить про московського царя. Це зрозуміло. Самовидець, як і багато інших авторів того часу, стояв на позиціях роялізму. Правда, він був далеким від ідеалізації союзу козаків з Московією619.

Враховуючи стримане ставлення Самовидця до особи Богдана Хмельницького, стає зрозумілим скупий опис смерті й поховання цього гетьмана. Ніяких панегіриків на його адресу в творі немає.

Не менш критичний Самовидець і до інших гетьманів – особливо тих, які шукали підтримку в «бусурман». Гетьманування Івана Виговського постає як період втрат і