Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

«Логічним завершенням» «Синопсису» був перехід Києва під владу московського царя. Ця подія зображується в панегіричних тонах.

У «Синопсисі» немає згадок ні про Богдана Хмельницького, ні про козаків, ні про їхні «визвольні змагання». На перший погляд, це дивно. Адже, здавалось би, Хмельницький завдяки Переяславській раді привів Україну під руку Московії. А для автора чи авторів «Синопсису» це мало би бути позитивом.

Проте, насправді, ігнорування Богдана Хмельницького й козацтва теж виглядало логічно. У Гізеля та його сучасників було достатньо інформації про те, що Хмельницький підтримував тісні стосунки і з турецькими, й татарськими урядовцями. А чисельна присутність у війську Хмельницького кримських татар багато про що свідчила. Тобто Хмельницький сприймався автором чи авторами «Синопсису» не як «воз’єднувач» Малої й Великої Русі, а радше як соратник турків і татар.

Показово, що в пізніших виданнях «Синопсису» додана була інформація про походи турків на Чигирин у 1677 і 1678 рр. Але тут знову ігноруються козаки, а мова йде про перемоги московського війська.

У результаті Хмельниччини, а потім Руїни Київ став неспокійним місцем. Принаймні церковне й релігійно-культурне життя тут занепало. В таких умовах роль центру культурного життя перебирає на себе відносно спокійний Чернігів. Помітну роль у цьому відіграли Баранович та Галятовський, які в своїх творах зачіпали актуальні питання. Наприклад, Галятовський після походів турків на Чигирин написав два антимусульманські твори – «Лебідь» і «Алькоран» Магометів.

Антитатарські й антитурецькі мотиви зустрічаються в представників Чернігівського культурного осередку – чернігівського архієпископа, місцеблюстителя Київської митрополії Лазаря Барановича (1600—1693) та архімандрита чернігівського Єлецького монастиря Іоаникія Галятовського (?—1688).

До актуальних питань, пов’язаних з військовими діями в Україні, звертався Баранович у своїх поетичних творах, наприклад, у книжці «Аполлонова лютня», що побачила світ у 1671 р. Тут, зокрема, йшлося про загрозу з боку турків і татар, звучать заклики дати відсіч цим магометанам. Найчастіше в Барановича лунає заклик до миру606.

Іоаникій Галятовський

Щодо Галятовського, то його погляди багато в чому співпадали з поглядами Барановича. У творах цього автора теж відчутні антитатарські й антитурецькі мотиви. Так, у передмові до книги «Скарбниця» (1676) є звернення до гетьмана Івана Самойловича. Зрозуміло, написане воно в апологетичному дусі, характерному для тодішнього етикету. Галятовський намагався подати в цьому творі позитивний образ козацтва, представником якого був Самойлович. При цьому основна увага звертається на те, що козаки прославилися в боях із татарами й турками. Велика увага звернута на діяння Сагайдачного. Автор навіть намагається провести певну паралель між цим козацьким героєм і Самойловичем: «Я ж при своїх недостойних молитвах зичу твоїй вельможності такого щасливого прогресу на війні, як щасливого прогресу пізнавав на війні козак Петро Сагайдачний, який під Хотином потужно громив турецькі й татарські війська… Коли б Сагайдачний із запорозькими військами не загамував там турецької потуги, певно б, турки-магометани почали в Росії із християнських церков свої магометанські мечеті чинити або ж стайні для своїх магометанських коней. Той-таки Сагайдачний славне місто Кафу в товаристві із запорозьким рицарством узяв, туди човном приїхавши і всіх турків і татар, бусурман, вистинав, а численних християн-невільників визволив із поганської неволі і повернувся звідти до Росії, вітчизни своєї, із великими скарбами»607.

Особлива увага автором приділяється такому аспекту, як православна релігійність козаків. З цього приводу Галятовський пише: «Мають козаки також славу через православну віру, бо православну віру східної церкви заховують, а та церква від Сходу, від Христа своє назвисько має… За ту віру православну східної церкви воюють запорозькі воїни із невірними магометанами, із поганами та єретиками… При добрих учинках православна віра буде Запорозькому війську щитом…»608

У 1679 р. у Новгороді-Сіверському в друкарні Лазаря Барановича був надрукований невеликий антимусульманський трактат Іоаникія Галятовського «Лебідь…»609, присвячений теж гетьману Івану Самойловичу. Твір написаний у формі протиставлення Лебедя, власне Ісуса Христа, Яструбові, котрий є символом ісламу. Трактат поділяється на 8 розділів («пір’їнок Лебедя»), де автор говорить про причини існування й поширення ісламу, про перемоги мусульман над християнами (згадує він і напад турків на Чигирин у 1678 р.). Мова ведеться тут і про вчення Корану. Правда, це вчення подано в спотвореному вигляді. Судячи з усього, Галятовський Корану не читав, а інформацію про мусульманське віровчення брав із західних, латинських джерел610.

Як уже говорилося, Галятовський є автором антимусульманського трактату «Алькоран» Магометів. Наукою єретичною, єврейською і поганською сповнений. Від Когелета Христового розгромлений і знищений». Ця праця вийшла 1683 р. у Чернігові, в друкарні Лазаря Барановича. Загалом цей невеликий твір (трохи більше 80 аркушів) належить до жанру типової полемічної літератури тих часів. Згідно із задумом автора, на кожне «вчення Корану» знаходиться відповідь християнського «Когелета», тобто проповідника. Переважно ці відповіді узяті з Нового й Старого Завітів, хоча, на відміну від сакральних текстів християнства, книжка не містить жодної прямої цитати з Корану.

Загалом Галятовський розглядає дванадцять питань, які, на його думку, слід «спростовувати»: 1) про пророцтво Магомета; 2) про закон Магомета; 3) про «меч і Коран», даний Магомету з неба; 4) про Магометові дива; 5) про вознесіння Магомета на небо; 6) про хрест, якого Магомет не визнає; 7) про ікони, які