Споконвічна земля - Володимир Броніславович Бєлінський
Егоїстичні амбіції англійських і французьких королів у Столітній війні та такі ж егоїстичні наміри Папського Престолу по підпорядкуванню Константинопольської Патріархії, дорого коштуватимуть християнському світу Європи. Особливо вдарить Османська експансія по народу України, поставивши його на грань виживання та винищення як мусульманським так і католицьким світами.
Однак повернімося до спогадів Гілльбера де–Ланноа.
«86. (продовження)… Я прибыл в укрепленный портовый город на упомянутом Большом море, по имени Монкастро или Бєлгород, где живут генуэзцы, валахи и армяне. Во время моего пребывания сюда прибыл на один из берегов реки вышеупомянутый Гедигольд, правитель Подолии, с целью основать здесь силою совершенно новый замок, который и был сделан менее чем в месяц…, в пустынном месте, не имеющем ни дерева, ни камня; но упомянутый правитель привел с собою 12 тысяч человек и 4 тысячи повозок, нагруженных камнем и деревом» [8, с. 40].
Надзвичайно цікаве свідчення. Бездоганне! Ми ще раз переконуємося, що у 1421 році руський (український) князь Гедігольд, а за нашим уточненням — Василь Красный Острозький правив Поділлям. Правив надзвичайно енергійно.
Звернімо увагу: Василь Красний сидів разом із Гілльбером де–Ланноа у свого батька Федора Даниловича за столом під час прийому посла у резиденції в місті Кам’янець (на річці Лісна).
Коли посол Гілльбер де–Ланноа прибув у Кам’янець (на Смотричі), його зустрів «правитель Подолій», все той же князь Василь Красний Острозький (Гедігольд). Тобто він прибув до свого Кам’янця (на Смотричі) раніше, щоби приготуватись до зустрічі гостя.
А доки посол двох королів відвідував «володаря Валахії і Молдавії князя Олександра» та добирався до Білгорода (на Дністрі), князь Василь Красний, за поданням того ж Гілльбера де–Ланноа — Гедігольда, прибув туди з великою валкою людей та підвід: «12 тысяч человек и 4 тысячи повозок, нагруженных камнем и деревом».
Тільки вдумаймося у цей незаперечний факт: у 1421 році руський (український) князь Василь Красний — нащадок славного Данила Галицького, побудував на березі Чорного моря фортецю–поселення, щоби позначити кордон своїх володінь, своєї держави.
А нам «московські байкарі» та їхні українські «одностайники» уже не одну сотню років «співають пісень», що в українців не було національно–патріотичної еліти, що ми є зайдами на нашій (українській) землі. Шановні друзі, автор пропонує дослідити цей незаперечний факт побудови «совершенно нового замка» у 1421 році на березі Чорного моря з усіх напрямків.
1. Рух князя Василя Острозького «правителя Подолии») у 1421 році від Кам’янця до Чорного моря.
Професор Ф. І. Брун (російський історик) писав у 1852 році: «Из слов нашего путешественника нельзя определить с точностью, на какой стороне Днестра была построена… («крепость». — В. Б.) Гедигольдом (Василем Красным Острозьким. — В. Б.); поскольку же он был… («правителем». — В. Б.) Подолии, а страна сия, хотя и доходила до устьев Днестра, однако отделялась сею рекою от Молдавии, то мне кажется, что и… («крепость». — В. Б.) им построенная скорей должна была находиться на Восточном или левом берегу (Дністра. — В. Б.)» [7, с. 455].
Слід погодитися з думкою історика. Ми пам’ятаємо: ще у 1362 році, розгромивши ханів Кутлубугу, Черкесхана Астраханського та Дмитра Московського, Великий Литовсько–Руський князь Ольгерд приєднав до своєї держави всі землі між Дністром та Дніпром до самого Чорного моря. Коли владою у Золотій Орді володіли прихильники Ольгерда та Вітовта, з цього приводу не виникало суперечок. Та коли владу у Золотій Орді захоплювали вороги роду хана Тохтамиша — мангити, починалися не тільки суперечки, а й жорстоке протистояння.
Тому не може бути сумніву, що рух князя Василя Острозького у 1421 році відбувався лівим берегом Дністра. Бо не міг князь збудувати тільки одну фортецю на березі Чорного моря, позначивши край своїх володінь. Для оборони тієї фортеці мали залишатися люди. Багато людей! А ті люди обов’язково повинні бути пов’язані із володарем Подільської землі (у 1421 році Василем Красним). Отож, князь Василь Острозький будував не одну фортецю на Чорному морі, про яку нам розповів живий свідок тих подій де–Ланноа. Паралельно він зобов’язаний був через 40–60 кілометрів заснувати більше десяти поселень та заселити їх своїми людьми, розташувавши в них військові тисячі і сотні. А між поселеннями — на відстані людського зору — побудувати сторожові (козацькі) вежі для передачі до столиці (Кам’янця) повідомлень. По суті, у 1421 році Василь Острозький вперше в Україні, на Подільській землі, ввів козацькі прикордонні поселення та козацьку тактику охорони землі.
2. «Поселення–фортеці» між Чорним морем та Кам’янцем (на Смотричі) у 1421 році.
Князь Василь Острозький був розумною та завбачливою людиною і тому, певно, завчасно, до 1421 року, не раз навідувався до тих земель і обдумав, як їх облаштовувати. Звичайно, в першу чергу мав намір використати старі існуючі фортеці. Звернімо увагу: в «Книге Большому Чертежу» всі міста–фортеці на Дністрі стояли одне від одного за «20 верст». Послухаємо:
«А на Нестре град Нарока, от устья 130 верст. А ниже Нароки 20 верст град Устья. А ниже Устьи 20 верст град Орыга. А ниже Орыги 20 верст град Тегиня. А ниже Тегини 20 верст град Туборча. А ниже Туборчи 20 верст…» [21, с. 32].
Ще з далеких скіфо–сарматських часів тут усе було пов’язано з обороною кордонів.
Тому не дивно, що й Василь Острозький використав напрацювання давніх предків. Усі існуючі лівобережні міста по річці Дністер були взяті під контроль, частково (при потребі) відбудовані та заселені військовим (козачим) людом. Тим більше, що значна частина людей Придністров’я ніколи й не полишала своїх земель у найтяжчі часи, переховуючись від загрози в лісах, в річкових плавнях та в берегових, скельних печерах. Іноді в такій печері переховувалося усе село. Автор особисто бачив такі печери.
Так відновився ланцюг порубіжних, придністровських міст від Чорного моря до Кам’янця — столиці Подільської землі, станом на 1421 рік. Ось їх перелік (хоча можуть бути й уточнення):
Кам’янець (на Смотричі) — Стара Ушиця — Могилів (Подільський) — Ямпіль — Кам’янка (сьогодні Молдова) — Рибниця — Дубоссари — Тираспіль — (Маяк, Чорногрод, Качебіїв, Караул).
За Російської імперії звертатися до нотаток Гілльбера де–Ланноа заборонялося: ми вже про те говорили. Тау далекій глибинці імперії, особливо в тих містах, де були відкриті університети, де постійно з’являлися освічені
