Велика історія України - Микола Голубець

Боротьба за наслідство по Бабенбергах

По союзникові Данила, австрійському герцогові Фридрихові II Войовничому, що був останнім з роду Бабенбергів, залишилася одна тільи братаниця Гертруда. Герцогство Австрії обняв її чоловік Герман. Та небаром Герман помер і австрійські барони закликали на престіл чеського королевича Отокара, що проти нього виступив угорський король Беля разом з королем Данилом. За ціну пограничних австрійських земель, згодився Беля одружити Гертруду з сином Данила Романом і допомогти йому здобути й удержати австрійський престіл.

Весною 1252 р. відбулося подружжя Романа з Гертрудою а рівночасно почалася широко закроєна кампанія за австрійський престіл. Але угорсько-українська коаліція не видержала проби. Беля, захопивши австрійське пограниччя, підпомагав Романа Даниловича нещиро. Роман залишився майже сам у боротьбі з Отокаром і, не хотячи піти з ним на угоду, був примушений тікати з обложеного Гімбурга. Данило, занятий татарською небезпекою, не міг як слід підтримати сина й на тому закінчилася його смілива спроба заволодіти австрійським престолом. Далі Роман закинув думку не тільки про Австрію, але і про свою жінку Гертруду, перейшов на Литву, одружився з дочкою князя Гліба Волковийського і так зійшов з ширшого політичного обрію.

Люблинська земля

Помагаючи Конрадові Мазовецькому в його боротьбі з Болєславом Соромливим, Данило загорнув собі Люблинську землю. Для оборони Люблина від заходу збудував Данило славну люблинську вежу й іміцнив укріплення, але небаром віддав усе добровільно за ціну добрих взаємин з Польщею. Маючи на оці татарську небезпеку, Данило дорожив звязками з польськими князями. Вони не попсувалися навіть у 1259 р. коли галицько-волинські князі, примушені татарами, пішли з ними походом на Польщу.

Литва

Ще за Романа Мстиславича Великого почали непокоїти волинське пограниччя литовські племена ятвягів. Але Роман приборкав їх скоро, та як ми знаємо «орав Литвою». Та зараз по його смерти Литва знову підняла голову. Правда, в 1219 р. заключено у Володимирі литовсько-українську згоду, але вона не перешкаджала поодиноким, незорганізованим литовським племенам непокоїти українські землі. Особливо докучали ятвяги й проти них мусів Данило організувати союз з мазовецькими князями та орденом хрестоносців.

Коли у 30-их рр. XIII ст. литовський князь Мендовг зорганізував першу литовську державу, Данило заключив з ним перемиря. За ціну вільної руки в боротьбі з ятвагами, Данило підтримував до якогось часу державнотворчі зусилля Мендовга. Але небаром побачив, що Мендовг виростає йому понад голову й починає погрожувати Галицько-Волинській Державі як цілости. Тоді Данило зірвав союз з Мендовгом і звязавшися з деякими литовськими племенами, що не визнавали Мендовга, та з хрестоносцями, почав з ним боротьбу. Боротьба тривала недовго і обмежилася до кількох походів Данила на т. зв. Чорну Русь і, відстрашивши Мендовга від посягань на українскі землі, закінчилася в 1254 р. новим українсько-литовським перемирям. Тоді то Роман Данилович дістав волости на Білій Руси, а Шварно Данилович заручився з дочкою Мендовга. Межі держави Романовичів поширилися тепер далеко на захід і північ, Литва почала входити в круг українського, культурно-політичного впливу.

Проглянув це Мендовг, відібрав Романові його білоруські волости а відтак аж до смерти не перестав непокоїти українських земель. В боротьбі з Мендовгом гине (1256 р.) кандидат на австрійський престіл Роман Данилович.

«Татарські люди»

Вернувши (1246 р.) від Орди, Данило не кидав ні на хвилю думки про остаточну розправу з татарською язвою. Поки міг подумати про отверту боротьбу з татарами, Данило взявся в першу чергу знищити т. зв. «татарських людий», себто українські громади, що виломилися зпід княжої влади й піддалися під безпосередню татарську зверхність. Перед у тому «татарофільському» русі вели т. зв. болоховці, українське племя з деякою приміткою турської (чорно-клобуцької) крови, що жило у верхньому байсейні Случі, Горині й Бога, на східньому пограниччю Волині. Болоховці, хоч і займалися хліборобством, всеж таки мали в свойому побуті чимало кочівницьких признак, заєдно бунтувалися проти князів, підпомагали опозицію проти них, а як тільки зявилися на Україні татари, перейшли на їх бік. Вони, як каже літописець «сіяли для татар просо й пшеницю» і не визнавали Данила за свого зверхника. Під погубним впливом болоховців оставали деякі чисто-українські громади на Київщині та Поділлю, що теж воліли платити дань азійським наїздникам, аніж коритися рідній владі й нести на собі обовязки оборони краю перед ворогом. Не диво, що проти них звернувся Данило й почав їх безпощадно винищувати. Він ходив кількома походами проти болоховців й інших «татарських людий», палив їх села, «розкопував їхні греблі» й забирав у неволю й взагалі поводився з ними, як з ворогами і зрадниками ріднього краю.

Не могло це подобатися татарам і вони почали війну з Данилом. Тогочасний ватажок татарської орди Куремса ходив кількома наворотами на Волинь і Поділля, але не міг багато вдіяти. Тоді на його місце прийшов до Орди Бурундай (1259 р.), що рішив, не вступаючи з Романовичами в отверту війну, звязати їхні сили. Виправляючись на Литву, Бурундай закликав з собою Романовичів, як своїх «мирників». Данило вислав Василька, що мусів помагати татарам громити своїх союзників… Зчерги виступив Бурундай проти Польщі й станувши на волинській межі, післав по Романовичів. Данило знову не поїхав, але вислав Василька і свого сина Льва. Бурундай зустрів їх криком і лайкою та зажадав, щоби вони понищили укріплення, що їх поставили «проти безбожних татар». Князі, не бачучи виходу, розкинули укріплення Кремянця, Луцька, Данилова, Стожка й наймолодшого Львова. По дорозі розкинув Бурундай укріплення Володимира Волинського та підступив під Холм. Місто було міцно укріплене й не піддалося. Татари пішли в Польщу й дуже її понищили.

В той спосіб Бурундай, ніби й не воюючи з Романовичами, досяг свого: мрія Данила про остаточну розправу з татарами розвіялася. Надії на папу й західньо-европейську допомогу пропали, а одиноке проти-татарське забороло - городи, що їх тільки Данило набудував, лежали, тепер у румовищах. Не пережив цього великий князь, захворів і 1264 р. помер у Холмі, де його й поховали.

Характеристика короля Данила Романовича

«Цей князь - пише літописець - був князь добрий, хоробрий і мудрий; збудував багато городів і храмів та прибрав їх ріжними окрасами. Головно ж вславився своїм братолюбям з Васильком. Був другим по Соломоні»…

Український історик Микола Костомарів характеризує Данила словами: «Доля цього князя мала в собі щось трагічного. Досяг він багато такого, чого не досяг ніодин з