Велика історія України - Микола Голубець
Було це в осени 1235 р. Данило доручив Василькові зібрати військо проти повстанців, а сам подався на Угорщину. Тут він даремне старався забезпечитися від мадярського втручування в галицькі справи. Новий король Беля не захотів мати під своїм боком енергійного Данила й увійшов в переговори з Михайлом Чернигівським.
Союз Данила з австрійським герцогом
Непримирне становище Белі примусило Данила оглянутися за іншим союзником. В боротьбі німецького цісаря Фридриха II з австрійським герцогом Фридрихом Войовничим, бачимо помічні війська Данила й Василька в обозі герцога. Це злякало Белю. Він запросив до себе Данила й Василька та зобовязався не піддержувати їхніх противників. Та хоч як Данило напружував усі сили, хоч звязався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював Дорогичинську землю. Галича не вдалося йому відвоювати. Там засів Михайло Чернигівський, а по його відході до Києва син його Ростислав; з ним перетяглася війна Данила за Галич цілих літ десять. Випробувано в ній усіх засобів, не покидуючись і мирними договорами. Після двох безуспішних походів Михайла й Ростислава на Волинь та двох таких же походів Романовичів на Галич, Данило признав Ростиславові Галич, залишивши собі Перемишль, але перемиря не тривало довго. Ростислав відібрав Перемишль і війна почалася наново. Данило виждав момент, коли Ростислав пішов проти Литви й рушив на Галич. Галичани кинулися тоді до Данила, мов «пчоли до матки», а бояри, «хоча противні Данилові, не могли вдержати міста» й, прикинувшися його прихильниками, вийшли йому назустріч «з слізми в очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них», як оповідає прихильний Данилові літописець.
Данило війшов у місто, в церкві Богородиці сів на престолі свого батька й на знак перемоги заткнув свою хоругов на Німецьких воротах. Ростислав утік на Угорщину, а бояри «припадаючи Данилові до ніг, просили в нього ласки: «Завинили ми перед тобою, що приняли іншого князя». Данило помилував ворохобників, а скориставши з того, що Михайло втік з Києва перед новою татарською навалою, зайняв Київ і посадив у ньому свого воєводу Дмитра. Небаром вернулися з Угорщини Михайло Чернигівський і Ростислав, та покорилися перед Данилом. Данило дав Михайлові Київ, а Ростиславові Луцьк, але через татарську небезпеку оба вони мусіли користати з гостинности Данила. Небаром і Данилові прийшлося тікати з краю.
Друга поява татар на Україні
Пізною осінню 1240 р. вибрався татарський хан Бату на підбій держав південно-східної Европи. Мав на приміті Україну, Польщу й нарешті Угорщину, що дала захист розбитим половцям. З початком грудня станув Бату під Києвом. Пройшовши замерзлий Дніпро, татари окружили місто з усіх боків. «Від рику волів, реву верблюдів й іржання коней не було чути голосу в місті» занотовує літописець. Але очевидна перевага напасників не злякала киян, що їм проводив Данилів воєвода Дмитро. Бату уставив тяжкі обложні машини з боку Лядських воріт.
Кількоднева праця машин зрушила стіни. Кияне кинулися обороняти пролім і «треба було бачити, як ламалися списи, як розбивалися щити, як від стріл померкло сонце» - пише літописець. Татари опанували пролім і змучені боротьбою стали відпочивати. Скористали з того кияни і окопалися довкола Десятинної церкви. До церкви збіглися жінки з дітьми й майном. Черговий наступ татар привів до катастрофи. Укріплення довкола церкви впали, а сама церква, не видержавши тягару народньої маси на своїх зводах, завалилася. Сталося це 6 грудня 1240 р. Впала будівля Володимира Великого, а з нею разом упала й досьогочасна слава матері українських городів…
Татари спустошили Київ, багато людей перебили, багато забрали в полон; воєвода Дмитро попав ранений у татарську неволю, але татари, в признанні для його хоробрости, дарували йому життя й приняли до ханового двора. На українських князів упав смертельний жах. Данило втік на Шлеськ, Михайло з сином на Мазовше, Лев Данилович на Угорщину. Й нікому було боронити предківських огнищ.
Розгромивши Київ, пішов Бату далі на південний захід. Під Колодяжином уставив дванацять обложних машин, але взяти міста не зміг. Зате зайняв Камянець на Случі й Ізяславль на Горині. В дальшому поході оперлися татарам Данилів і Кремянець; Взято й страшно спліндровано Володимир Волинський, де по словам літописця не залишилося ні живої душі, а церкви були завалені трупами. Нарешті впав Галич «і багато огородів, що їм нема числа».
В лютому 1241 р. гуляли татари по Галичині, заганяючись на Польщу, Шлеськ та Моравію. Головна сила перейшла тимчасом крізь «Руські Ворота» в Карпатах на Угорщину. Тут вони поєдналися з другою кольоною татарських військ, що прямувала на Угорщину з чорноморських степів крізь Роднянський провал на Семигород. Коли татари перейшли на Угорщину, українські князі вернулися до своїх волостей і, якби нічого не сталося, почали дальшу міжусобицю.
На Угорщині пробув Бату до 1242 р. й був би тут забарився довше, а може й посунув далі на західню Европу, якби не смерть головного хана Огодая, по якому надіявся Бату дістати головний ханат. Весною 1242 р. бачимо вже Батія в поворотному поході через Галичину і Волинь. Татари спішилися й тільки пліндрували землі по дорозі, але укріплених городів не брали. Завдяки тому Данило втримався на Волині, Михайло в Києві а Ростислав у Чернигові.
Тут Ростислав не кидав далі
