Вояки - Мері Роуч
Перенесімося в Афганістан, землю стофунтових[37] саморобних вибухових пристроїв. Щоб обійти підвищене бронювання, бунтівники нападали на автомобілі знизу, зариваючи вибухівку посеред дороги, а не обабіч неї. Як і на більшості вантажних автомобілів, шасі на бойових машинах США в той час були пласкі. Нові покоління автомобілів мають V-подібний або подвійний V-подібний корпус, щоб відхиляти енергію, вивільнену в результаті вибуху, а пласкі піддавалися її дії в лоб. А що місця були пригвинчені до підлоги, енергія передавалася безпосередньо на пасажирські ноги, хребти і тази. І це відбивалося на них кепсько.
Новіші машини дістали також більший кліренс. Сила вибуху обернено пропорційна зоні його поширення. Енергія на відстані 1–2 фути[38] має таку густину, що може діяти як твердий набій і проломлювати підлогу машини. Щойно цілісність корпусу машини порушено, уламки теж перетворюються на уражальні елементи. Солдати та морські піхотинці клали на підлогу «Гамві» мішки з піском з тієї самої причини, з якої авіатори вважали за ліпше сідати на бронежилети замість надягати їх на себе. Тому що смерть приходила знизу.
Центральне командування поставилося до проблеми вибухів під транспортними засобами так серйозно, що вирішило застосувати бюрократичну зброю великого калібру — видали Спільну заяву про невідкладну оперативну потребу (Joint Urgent Operational Need Statement — JUON). Звичайно ж, у заяві було понад вісімнадцять слів, та її суть зводилася до такого: надайте нам бойову машину, що зможе їздити по мінах і при цьому всі, хто буде всередині, не загинуть. Дев’ять постачальників надали прототипи того, що потім дістало абревіатуру ПМЗЗ (MRAP — mine-resistant, ambush-protected — протимінний, засадозахищений). Та як без польових випробовувань зрозуміти, який з них найбезпечніший і як саме він безпечний? Тут треба найняти «аналітика з уразливості особового складу».
Дослідницька лабораторія армії США швиденько залучила Нікол Брокгофф, яка прослухала підготовчі курси з медицини в Університеті Джонза Гопкінза та закінчила аспірантуру з біозахисту. Вона наймолодша за віком з тих, хто отримав нагороду міністра оборони США «За похвальні заслуги цивільного службовця». Робить лежачи жим штанги 190 фунтів[39]. Сьогодні вона приїхала зі свого офісу в Пентагоні, щоб зайнятися тут кількома речами, і погодилася внести мене до свого списку зустрічей. Коли Марк щось пояснює, вона відходить і дістає телефон. Це не неввічливість, просто в неї дуже багато справ і вона не хоче вибиватися з розкладу на день. Вона то з’являється, то зникає з мого периферійного зору, ходячи та відписуючи щось електронною поштою. У мене склалося враження, що вона з тих, для кого бездіяльність майже фізично нестерпна. Уся така яскрава, виразна, швидка, потужна. Людям, повз яких вона мчить, залишається тільки кліпати їй услід.
Брокгофф пропонує показати мені ще одну протифугасну модифікацію — енергопослаблювальне сидіння. Ми заходимо до десантного відсіку бронетранспортера «Страйкер», у нього немає дверей, а випадає рампа, як у циркового вагона. Перша добра річ, яку можна сказати про нові сидіння, — це те, що вони не кріпляться просто до підлоги. Друга — вони розміщені на амортизаторах. Це такі спеціальні знімні складані металеві вставки, які уповільнюють рух сидіння вниз та не дають йому вдаритись об підлогу. Та заковика в тому, що ноги ставити на підлогу не можна — щоб захистити стопи та нижню частину ніг. Унизу кожного сидіння є спеціальні приступки, на які повинна поставити ноги людина, що сидить напроти. А це означає, що солдатові доведеться сидіти з широко розведеними коліньми перед іншим, що може тривати годинами. Марк, який до нас приєднався, зауважує, що з задертими коліньми можна досидітися до заніміння сідниці.
— Ну, як коли довго читаєш у туалеті й у тебе терпнуть ноги.
Останні слова зависають у повітрі. Брокгофф бурмоче:
— Чоловічі справи.
Безумовно, за час довгої їзди ноги солдатів на цих приступках будуть утомлюватися. Та, мабуть, командири знатимуть, які ділянки маршруту небезпечніші, і вчасно дадуть команду бути уважними та поставити ноги на приступки.
Після ніг поговоримо про голови. Я запитую, чи потрібні подушки безпеки на стелі, щоб запобігти травмам мозку. На жаль, автомобільні подушки безпеки не встигнуть відповідно зреагувати на вибух під транспортером. Брокгофф згадує розмову з одним генералом на початку своєї роботи в Пентагоні — про проблеми гасіння енергії руху на високій швидкості. Він порадив поспілкуватися з НАСКАР[40].
— Я сказала: «Генерале, з усією повагою.»
Днище військового транспортера під час вибуху рухається зі швидкістю, яка значно перевищує швидкість автомобіля в перегонах НАСКАР. І сила, яка при цьому вивільняється, у багато разів більша. До того ж підхід НАСКАР для бойової машини не спрацює. Водія перегонового авто запаковують у сидіння, неначе порцеляну при пересиланні поштою. Голова фіксується та підтримується, щоб водій не зламав шию, а мозок не струшувався. Даніка Патрік[41] не може визирнути з водійського вікна, щоб підморгнути команді механіків на пітстопі. Для бойової машини це неприйнятно. Водій та стрільці повинні постійно вести спостереження в усіх напрямках, видивляючись підозрілі елементи: купи сміття чи мертвих кіз, під якими можуть бути заховані вибухові пристрої, людей з мобільними телефонами, які можуть бути дистанційними детонаторами, дітей, які тримають пальці у вухах.
Водночас, коли армія працювала над поліпшенням безпечності машин, треба було також оцінити нові ПМЗЗ. Коли до цього долучилася Брокгофф, її колеги мали справу з тими самими манекенами для випробовувань на удар, що використовує автомобільна промисловість, «Гібрид III» (Hybrid III). По-перше, тому що інших не було, по-друге, тому що певний сенс у цьому був. Як зіткнення з перешкодою, так і вибух під транспортним засобом є причинами «тупих» травм — ушкоджень, що виникають, коли людина всередині транспортного засобу забивається об його внутрішні компоненти. На відміну від ушкоджень, які виникають унаслідок прямого впливу вибухової хвилі — розривів внутрішніх органів, слухових перетинок тощо, — від чого транспортер достатньою мірою захищає.
Але проблема все ж таки є — манекени, якими користуються в автопромі, зроблені задля вимірювання сил, спрямованих переважно по двох осях — спереду назад (при лобових зіткненнях) та боковій (при бокових). Але ж у разі
