Вояки - Мері Роуч
Застібка-блискавка — проблема для снайпера. Адже це людина, що може пролежати на животі півдня або тихенько пластувати по жорстві чи по землі. Якщо верхня частина одягу застібнута на блискавку, пісок та інший бруд набивається поміж зубцями і застібка дуже швидко псується. До того ж лежати на ній некомфортно. Як і на ґудзиках. Застібки-липучки, наприклад стрічка «Велкро», не так видаються, але вони досить шумні. Хлопці зі спецвійськ розказували, як вони опинились у небезпеці, тому що звук від застібки «Велкро» видав їхнє розташування. У план роботи Натіку додано завдання розробити застібки-липучки тихої дії[21].
Аннетт Лафлер (до речі, вона справді така гарненька, як натякає її прізвище)[22], дизайнер нового базового костюма снайпера, показує нам, як розв’язала проблему, зробивши верхню частину костюма із застібками збоку. Аннетт показує на манекен, що стоїть в одному з робочих приміщень Підрозділу з дизайну, зразків та прототипів Натіку. Манекен без голови, такий головний елемент модної індустрії, що приймає на себе всі незручності розробляння одягу для війни. Наш снайпер має такий вигляд, ніби супротивник випередив його з пострілом.
Лафлер пропускає тканину крізь пальці.
— Це кордура[23] з покриттям, ось до чого ми прийшли.
Навіть якщо тканина в рулонах має захисний колір, а швацькі машинки розраховані на роботу з кевларом, це все одно дизайнерська студія, що накладає відбиток на мову Лафлер (про вогнетривку уніформу вона, наприклад, сказала «тепер це найгарячіші штучки»). Утім, Лафлер «прийшла» до кордури не тому, що тепер це стильно. Вона обрала цю тканину, бо та міцна і вогнетривка, а також тому, що не пропускає вологи завдяки покриттю на нитках. А це важливо, якщо вам доводиться лежати в очікуванні можливості когось підстрелити у вологій місцині. Навіть гладенький, не обтяжений зайвими аксесуарами силует верхньої частини костюма функціональний. Це досягнуто за рахунок того, що застібка збоку, а кишені не спереду, а на рукавах, так до них легше дотягуватися. (Комплект втратить гладкість силуету, якщо скористатися додатковими можливостями. Снайпер може нав’язати на спину, штани та шолом, скажімо, джутові пучки, щоб костюм зливався з травою чи заростями. Лафлер порівнює це з макраме. Імовірно, не багатьом снайперам спаде на думку така асоціація.)
Лафлер показує на стрічку тканини, яка називається «клапан для ґудзиків», він накриває ґудзики, щоб вони не вищерблювалися. Хоча можна було б щодо цього не хвилюватися. Військова специфікація ґудзиків має вимоги щодо мінімальної міцності на стиск. Її випробовують методом розміщення об’єктів між двома пласкими сталевими блоками, що потім зближують до «першого виразного звуку розтріскування». Федеральні інспектори ґудзиків демонструють просто-таки середньовічний ентузіазм щодо своєї роботи. Інші методи перевірки ґудзиків — притискання гарячої праски до спинки виробу, занурення в окріп, смикання за ніжку, поки та не відірветься.
Урядова специфікація вимог до ґудзиків міститься на двадцяти двох сторінках. Цей факт сам по собі дає зрозуміти, що воно таке — розробляння одягу для армії США. Хоч армія і вимагає від своїх дизайнерів одягу наявності формального ступеня з дизайну модного одягу, насправді мода, у розумінні її як вираження індивідуальності через одяг, саме те, чого армії не треба. Це було б порушенням армійської політики. Політика армії США щодо зовнішнього вигляду та заходів особистої гігієни не дозволяє нічого, до чого можна було б застосувати прикметники «екстремальний», «ексцентричний» або «чудакуватий». Армія Сполучених Штатів не терпить: незрівноважених або скособочених зачісок, «шпильок для волосся з метеликами», «великих мереживних резинок для волосся», начосів, що здіймаються більш ніж на 3 дюйма[24], фарбування волосся в зелений, пурпуровий, синій, «яскраво-червоний (пожежний)» кольори, «ірокезів», дредів, скошених чи завитих частин зачіски, розкльошених чи загострених баків, поодиноких волосин на скронях, довжина яких перевищує 1/8 дюйма[25] при повному вирівнюванні, еспаньйолок, будь-яких борід, китайських вусиків, вусів, які вкривають будь-яку частину верхньої губи чи «подовжуються вбік, перетинаючи лінію, проведену вертикально вгору від кутиків рота».[26]
Провідний естетичний принцип військового стилю — одноманітність форм. Звідси й слово «уніформа». Від першого стройового огляду і до Арлінгтонського національного кладовища солдат повинен мати такий вигляд, як і всі інші солдати, — однакові капелюхи, однакові черевики, ідентичні білі могильні камені. Бажання мати унікальний зовнішній вигляд не заохочується, бо це заохочувало б також почуватись унікальним, особливим. Проблема з тими, хто почувається особливим, у тому, що вони думають за себе і про себе замість думати за і про свій підрозділ. Вони як та золота рибка з упаковання крекерів «Пеперідж фарм», що пливе в інший бік. Вони — проблема.
«Ми тут більше інженери, ніж дизайнери», — каже Лафлер про свою роботу. Вона починала кар’єру в дизайні одягу з розробляння купальних костюмів. Перехід до військового одягу логічніший, ніж видається на перший погляд. Щоб створювати купальники, необхідно мати експертні знання про високоефективні, тривкі до зношування тканини та розуміння особливостей діяльності, для якої вони потрібні. Практично ті самі вимоги виникають під час створення, скажімо, бронежилета прихованого носіння. Колега Лафлер, Даліла Фернандез, прийшла в Натік з нині вже зниклої бостонської фірми «Прісцила», постачальника дорогих весільних суконь.
І знову те саме: весільне вбрання нероздільно пов’язане з багаторівневим нашаруванням дорогих спеціальних тканин, а термін його використання може розпочатись і закінчитись протягом кількох годин. Це не дуже відрізняється від захисного костюма для розмінування. Форма йде слідом за функцією, щоправда більшою мірою тут, ніж в інших студіях дизайну одягу. Тільки в портфоліо дизайнера військового одягу можна знайти рукавицю з окремим указівним пальцем, щоб можна було стріляти.[27]
Високі технології дедалі більше використовуються в армії, відповідно, військова уніформа дедалі більше перетворюється з одягу на систему. На неї кріплять усілякі технічні штуки, прилади, амуніцію, акумулятори, від яких це все має працювати. Колись громіздкий об-ладунок та обвішані різноманітним знаряддям жилети надавали воякові зловісного вигляду, сам одяг також іноді служив цій меті. У високих капелюхах та з еполетами офіцери здавалися вищими на зріст та ширшими в плечах. А ще чоботи. Чоботи. Так, хвацькі шкіряні чоботи до коліна мали захищати штанини від бруду, проте вони ще й підвищували бойовий дух. Уніформа не тільки створювала одноманітний вигляд війська, вона надавала йому жвавості та впевненості. Уніформа була приваблива, оздоблена
