Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Читаємо онлайн Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Гестапівці напали на слід підпільної організації, схопили Кошмана. Після варварського катування фашисти його розстріляли. Організацію очолив Г. Ф. Журавльов. Підпільники розширили сферу своїх дій. Члени організації Кислий і Собченко вивели з ладу молотарки в селах Журавка і Селище.

Умови для роботи організації були дуже важкі. Особливо вони погіршились у жовтні 1943 року, коли на Селищанському цукровому заводі розташувались есесівці. Але згодом підпільники виявили серед військовополонених, що обслуговували окупантів, шофера Олексія Петровича Воробйова, який шукав зустрічі з партизанами. За вказівкою Журавльова він знищив 5 німецьких автомашин, а на шостій, навантаженій зброєю і вибухівкою, прибув до партизанів.

Гітлерівці скупчували на правому березі Дніпра великі сили, готуючись зупинити наступ радянських військ. Підпільники активізували боротьбу на шляхах. У листопаді 1943 року Олександр Переверзін на шляху Селище-Стеблів розкидав спеціально виготовлені металеві шпильки. Кілька машин з німецької військової колони, яка рухалася по цій дорозі, вийшло з ладу.

Члени підпільної організації переховували радянських парашутистів, партизанів. Лісник Степан Іванович Семененко одного дня провів на базу трьох десантників. Із села Бровахи, де з серпня 1942 року діяла підпільна організація на чолі з учителем Анатолієм Сергійовичем Прохоровим, партизани одержали значну кількість зброї, два вози борошна, 40 голів великої рогатої худоби.

Анатолій Сергійович згадує: «Восени 1943 року я одержав завдання зберегти посівний матеріал і коней, які знаходились на громадському дворі, щоб німці, відступаючи, не вивезли або не знищили їх. Справу цю я розпочав з того, що відповідно „обробив“ бровахського і сахнівського старост. За Дніпром гриміли гармати, і порозумітися з старостами не так вже було й важко. Посівний матеріал і коней роздали під розписку населенню. Зараз же після визволення території району від фашистських загарбників зерно, тяглова сила були повністю повернуті колгоспу. У лютому 1944 року командування Червоної армії звернулося в підпільну організацію через зв’язкового партизанського загону з проханням допомогти тягловою силою. У ту ж ніч ми переправили через лінію фронту всіх придатних коней».

Діяла підпільна організація і в селі Петрушки, в яку входило три комуністи, два комсомольці і два безпартійних. В її створенні активну участь брав Олександр Онуфрійович Дяченко, який працював слюсарем на Селищанському цукровому заводі.

У червні 1943 року виникла підпільна організація в селі Квітки. Її створив член Селищанської підпільної організації Павло Петрович Квітка. До цієї організації входило 16 чоловіків.

Коли наприкінці січня 1944 року радянські війська завершили оточення німецького угруповання, фашисти оскаженіли. На станцію Корсунь вони пригнали 450 мирних жителів, кинули їх у сарай, а двері наглухо забили. Навколо були закладені міни. Члени підпільної організації Катя Мельник і Дуся Куценко негайно повідомили про це командира партизанського загону Щедрова. З участю Дусі партизани раптовим наступом розгромили охорону і врятували життя сотням радянських людей.

У травні 1943 року «Комітет-103» встановив зв’язок з міською підпільною партійною організацією окупованого Києва, звідки прибув представник Петро Васильович Рябошапка. Родом Рябошапка з Корсунського району, там виріс і був прийнятий в партію. Він мав зустріч з П. Є. Марценюком, розповів йому про найближчі завдання підпілля, дав кілька порад. Марценюк зі свого боку допоміг йому дістати для киян необхідні перепустки для виїзду з області і передав значну суму грошей на потреби підпілля.

За рекомендацією Рябошапки «Комітет-103» у червні 1943 року на своєму черговому засіданні обговорив питання про підготовку підпільних організацій до збройної боротьби з окупантами, визначив місця для створення баз, де б можна було переховувати продовольство і зброю. Після цього засідання Марценюк особисто об’їхав села, зустрічався з керівниками підпільних організацій, інформував їх про завдання по підготовці більшості підпільників до виходу в ліс.

Перед початком Корсунь-Шевченківської битви «Комітет-103» мав свої бойові групи в багатьох селах, з якими підтримував міцний зв’язок. У розпорядженні «Комітету-103» було п’ять радіоприймачів, вони знаходилися на квартирах П. Є. Марценюка в Корсуні, І. Ф. Залізняка і М. К. Святенка — у Сотниках, А. С. Прохорова — у Бровахах та інших місцях. Повідомлення Радінформбюро розмножувалися на ротаторі і розповсюджувалися серед населення. Опорні пункти комітету були вже в 25 селах.

Підпільники Святенко та Залізняк записували та розповсюджували повідомлення Радінформбюро в Сотниках, Моринцях, Миронівці; Т. І. Луценко, О. Г. Осадчий розклеювали ці повідомлення на вагонах, які проходили через станцію Сотники.

У грудні 1941 року комітет підготував перші антифашистські листівки. Потім став їх видавати систематично. У них розповідалось про блискучу перемогу Червоної армії під Сталінградом, Курськом, про початок визволення від загарбників території Радянської України. В одній з листівок «Комітету-103» говорилось: «Товариші! Окупанти розпочали мобілізацію українського населення до німецької армії. Пам’ятай, фашист твій ворог. Ухиляйся від мобілізації. Добувай зброю та іди в партизани бити ворога, цим прискориш визволення рідної України, наблизиш загибель лютого ворога нашого народу.

Смерть фашизму!

Хай живе великий радянський народ!».

Спочатку листівки переписувались від руки, а згодом їх стали друкувати по 60-100 примірників підпільниці М. П. Бардадим, Л. О. Грузнова, М. В. Колос. 22 листівки тиражем 1095 штук розповсюдили підпільники в селах Корсунського та сусідніх з ним районів — Вільшанського і Миронівського. Цих листівок ждали люди, вони запалювали їх на боротьбу.

Організатори колгоспного руху Антон Сидорович Сидоренко, Терешко Порфирович Бурковський, ланкова, депутат райради Феодосія Микитівна Сухенко і її батько Микита Олександрович Сухенко та інші не раз виступали безпосередньо перед жителями села Квіток, закликаючи їх не виконувати наказів гітлерівців, не давати їм хліба, молока, м’яса, укривати від реєстрації худобу, спасати молодь від угону в Німеччину. Живе слово комуністів вселяло в радянських людей віру в перемогу над ворогом.

У червні 1942 року підпільники села Квітки довідались, що із Корсуня окупанти

Відгуки про книгу Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: