Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

І спогади командира гармати, яка била прямою наводкою, І. А. Позняка:

— Мужність Олени тоді фактично вирішила долю бою... Вона відсікла піхоту, яка ось-ось мала ввірватися в розташування гарматних обслуг...

Натхненні її безстрашністю, бійці відкрили ураганний вогонь. Гармати розстрілювали танки.

У розпалі бою ми не помітили, як раптово з вибалку вискочив танк і на великій швидкості помчав прямо на окоп Олени.

— Лягай! — вигукнув хтось.

Але Олена не чула. Через кілька секунд я розвернув гармату і прямою наводкою підбив танк... Але... він уже зробив свою чорну справу.

— Наша медсестра загинула!

— За Олену, за Україну... За нашу землю...

Немов велети, піднялись в атаку бійці...

Гітлерівці в паніці кинулись врозтіч, встеляючи землю трупами.

— За Оленку!

— За сестричку!

У листівці політвідділу, присвяченій Олені Лосевій, говорилося: «Товаришу! Ти йдеш у бій. Якщо буде важко, якщо твої сили вичерпаються, згадай нашу безстрашну Оленку і будь таким хоробрим, як вона, славна дочка Сталінграду».

Це було тут, під Юрківкою, де нині здіймаються вгору, мов крила, ажурні сплетіння мосту, де, як по команді, вишикувались стрункі тополі... Це було тут, на землі, оспіваній Тарасом Шевченком. Це було тут, де тепер котить хвилями пшениць широкий, привільний степ...

Тихо-тихо про щось шепоче над братською могилою тополя. То вона серед степу широкого про хоробрих пісні складає.

І шепоче вона про дівчину-комсомолку з-під Сталінграда, про дівчину Олену Лосеву — звичайну, милу, яка ще не встигла й покохати. Про дівчину, яка віддала своє життя, щоб інші кохали, щоб ніколи чорні хрести не закривали сонця.

Шепоче тополя. Стиха розмовляє з полем. І лине над мирним простором легенда про мужність і відвагу медсестри.

1969 рік.

Наприкінці липня — початку серпня 1941 року над територією Корсунського району нависла темна ніч фашистської окупації. Терор, шибениці, свавілля. Люди розучилися сміятись. Але не скорилися чужинцям.

Влітку 1942 року, коли Червона армія вела тяжкі бої в передгір’ях Кавказу, у місті Корсуні й навколишніх селах з’явилась у сотнях примірників надрукована на машинці відозва до населення, в якій говорилось:

«Товариші! Розпочинайте боротьбу. Знищуйте верстати, машини на фабриках і заводах. Не давайте окупантам хліба, цукру, сировини — все це скоріше здавить німцям пельку. Переховуйте військовополонених, які тікають з таборів смерті. Убивайте мерзенних зрадників, поліцаїв та інших запроданців. Кров за кров!».

А наприкінці слова: «Іди на бій не для слави, не для власної користі, а за інтереси Батьківщини, і вона тебе не забуде. Смерть німецьким окупантам!» Підпис — «Комітет-103».

Підняли голови люди. Розправили плечі. Але мало хто знав тоді імена цих патріотів і зміст того, що стояло за цифрою «103».

Підпільний «Комітет-103» виник на території Корсунського району в грудні 1941 року і до листопада 1943 року виконував по суті функції підпільного райкому партії, здійснюючи керівництво шістьма організаціями та одним партизанським з’єднанням.

Почалося це в першу воєнну зиму. Стояли люті морози. З нагоди «зустрічі» Нового року зібрались на свою першу нараду Овксентій Юхимович Хоменко, Петро Єремійович Марценюк, Юрій Петрович Бойко, Іван Якович Задорожний. Всі вони були однодумцями, проживали в Корсуні, хоч і по-різному склалася доля кожного на дорогах війни. Першим взяв слово Овксентій Хоменко. Він говорив коротко. Свою невелику промову закінчив словами:

— З цього часу ми стали центром, який повинен організувати «трійки» і через них підняти населення на боротьбу з фашизмом.

На засіданні було прийнято рішення, яке складалося з семи пунктів:

а) очолити народний рух, спрямований на боротьбу з німецькими загарбниками;

б) негайно розпочати формування підпільних груп по селах, залучаючи до них надійних людей, готових йти на смерть в ім’я комунізму;

в) підпілля будувати за принципом «трійок», дві або кілька їх вважати групою села;

г) орієнтувати підпільників на підготовку збройного повстання, для чого розпочати збирання зброї, боєприпасів, виявлення молоді для партизанських загонів;

д) всіляко підтримувати відданих радянській владі людей, парашутистів, військовополонених, саботувати заходи німецької адміністрації, проводити диверсії на залізниці, заводах, фабриках, у громадських господарствах;

е) засідання проводити два рази на місяць;

є) додержувати суворої конспірації.