Пацифікація - Автор невідомий
— «Tvorba», 23. X.. «Hubeni slovanskych Шпіс, o nimi hejslovani nevedi...» (Залучено 5 знимок із «пацифікації»),
— «Slovak», Bratislava, 13. X. «Nepokoje v Halići a ich vyuiivanie prołipolskou pro-pagandou».
— «Praźsky Većernik», 23, X. «Piłsudski a zabaveny list ukrajinskćho episkopdtu. Proć byl zabaven pastyfsky list ukrajinskych biskupd. Desitky knćźi v źalafich».
— «Rudy Vecernik», 24. X. «Rabovdni vesnic a tyrani гоіпікй pokraćuje. Polskd vldda si pacifikuje nastupiSti k prepadeni sovitskiho svazu. Huldni agituji k volbdm. Cesta Ьиібпй je znamendna mrtvolami.
— «Praźsky Većernik», 24. X. «Slovak a udalosti ve vychodni Halići».
— «Većerni list», 24. X. «Ukrajinci dovoluvaji se pomoci celćho svćta*.
— «Dćlnicky denik», 23. X. «Nepijdeme na Kiev — ale na VarSavu».
— «Cech», 24. X. Josef Obr: «Ukrajinci a jejich boj za svobodu». У статті автор иише між иншим: «Українські події, про які сям там зявляються вістки е чеській пресі, мусіли ń, на нашу лумку, звертати на себе більше уваги». «Огало ясним, що польський натиск на українців викликав безперечний одпір». «Всі ці явища звернули увагу на українське питання, яке може стати основною проблемою розвитку Східньої Европи». Далі автор переказує бій українців за волю, рішення Антанти, тощо, а далі пише: «Національна свідомість українців розвинулася в таких умовах цілковито, а тому виникли таємні українські організації, метою яких є незалежність і воля України. Ці таємні гурти є в сталім звязку з еміграцією, а їх коріння заглибилися не лише в середній Европі, а й у Радянській Росії». «Останніми часами можна спостерігати серед українців великий рух до самостійносте, себто, до утворення з окремих частин української землі одного цілого».
— «Lid», 24. X. «Slovak» a udalosti ve Vych. Halići».
— «А-Zet», 25. X. «Socialisticky polsky tisk proti trestnim expedicim polskeho vojska do ukrajinskych vesnic». У тій статті між иншим автор пише: «Карні експедиції, що скермовані проти всього населення даної національносте або країни, за вчинки, яких допустилися незнані особи, були останніми часами, за часів миру, в Европі незнаною річчю. Панувало переконання, що карати колектив за вчинки одиниць, це варварство, незгідне з моральними та правними переконаннями модерної людини».
— «Lidskd prdva», Praha, N. Hryhorijiw: «Ukrajinsky osud».
— «Rudy Vefernik, 25. X. «Mostećti dtlvici protestuji proti tyrani ukrajinskych rolnik й».
— «Slovak», Bratislava, 26. X. «Ukrajinski biskupi o situaci v Małopolsce».
— «Reforma», 28. X. «StraSnć pronasledovani Ukrajinci ve Vych. Halići. Zprav/i z berlinskeho pramene mluvi o neuvefitelnych zvcrstvcch. Vesnice a bezbronne obyva-telstvo jsuu prepaddvdny soldateskou».
— «Tvorba», зо. X. подає подробиці з «пацифікаційної» акції.
— «Veeernik Prdva Lidu», ЗО. X. «Vykfik z Haliee». Стаття кінчиться так: «Шовінізм владних кол сліпий та глухий. Перемінив Східню Галичину в боєвиїце двох народів, на якому грубе насильство тимчасово перемагає над пасивними, настрашеними рільниками. Впрост не ймеш віри, що те, що діється в Галичині, правда. Але розпачливі крикн катованого українського населення розлягаються що-раз сильніще й чд-стіще та кличуть'до сумління культурного людства. Десятки літ не направлять ту моральну страту, яку в польсько-українських відносинах нанесли польські улани».
— «Duch ćasu», Moravskd Ostrava, 1. XI. «Viasna zverstva pfi trestnich vypravnch preti Ukrajineńm ve Vychodni Halići. Ukrajinci sdtluji hrozne podrobnosti, jak se ve Vychodni Halići po&inaji Pilsudskiho «pofddkdfi».
— «Cech», 3. XI. «Polskd «pacifikace» ve Vychodni Halići».
— «Poledni list», 4. XI. tPolitickd persekuce v Polsku trva».
— «Lid», 5. XI. Josef Obr: «Ukrajinci, ndrod domahajici se svych prav».
— «Pfitomnost», 5. XI. Dr. Franko: «Kam speje Polsko?» У статті автор між иншим пише; «В питанні меншин кожна польська влада задержуе однакове поступовання: повне винародовлюваняя всіх меншин, що живуть у Польщі». «Ті «меншини», відірвані від своєї матірньої землі насильно та приділені до Польщі, видано на поталу польській меншині та державному апаратові. Тому не диво, що ті меншини, коли не знайшли заспокоєння своїх господарських, культурних і політичних домагань, тужать чи за злучениям зі своєї національною державою (литовці), чи за самостійністю (українці, білоруси). Тим способом меншинова проблема є сьогодні не до вирішення. Українське питання є головною точкою тої проблеми». «Головний напрям, яким іде польська меншинова політика, це знищення і польщення всього публичного українського шкільництва; досі спольщено і замкнено понад три тисячі народніх шкіл, так ще українськими є нині тільки приватні школи, удержувані культурною організацією «Просвіта» і «Українським Педагогічним Товариством». Середні шкепи, як що були чисто українськими, е нині загалом утраквістичні, а коли були утраквістичними, є нині вже цілковито польські. На львівськім університеті, що був за австрійських часів утраквістичним, нема сьогодні для українців ні одної катедри, за виїмком катедри української мови, «Тайиий український університет», що його заснували звільнені українські професори та студенти в 1921. р. у Львові і якого студії та іспити узнавали по цілій Европі, зліквідовано в 1925. р. з огляду на немояіливість тревалого нелегального існування та переслідування влади». «Для українців і решти меншин від 1920. р. заведено неформальний нумеруй клявзус на всіх польських високих школах, а ностри-фікапія заграничних дипльомів відбувається на основі політичної мірки».-«Земельна реформа, ведена владою в 1923—28 р. р. виключно на українській, білоруській та лі-товській території, розділила загарбану землю в девятьдесятьох процентах ad hoc прп-булнм польським кольоністам і легіонерам без огляду на те, що осіле рільниче населення меншинових країв має 27% беземельних, та 70% малоземельних, а тільки 3% припадає на самостійні господарства. Між польськими кольоністами і українським осілим населенням панує досі воєнний стан. З одного боку нові маєтки озброєних польських кольоністів, з другого — бунтівничі хвилі українських селян. Висліди: підпали польських маєтків, нищення кольоністів, карні воєнні експедиції проти українців». «Відпір польській владі і оборону перед нею веде від 1921. р. тайна українська військова організація, про вчинки якої часто читаємо в часописях». «Останнє півріччя принесло дальніще загострення відносин. По кількох великих політичних процесах, що закінчилися надзвичайно гострими засудами, прибрав на силі відпір українців. Недавнє відрізання Львова від телефонічного й залізничого сполучення зі світом протягом цілої ночі мало метою звернути увагу світа на небезпечну ситуацію». Далі подає
