Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр - Андрій Іванович Харук
Літак «Nieuport-ХХІІІ» авіації армії Української Держави
Літак колись належав Російської імператорській армії про що свідчать розпізнавальні знаки, що було залишено, проте — зображений на цій фотографії літак несе на собі вже українське жовто-блакитне означення (див. стор. 48).
Ілюстрований український часопис «Око», ч. 15, 1918р.
Тимчасова окупація України більшовиками призвела до згубних наслідків для української авіації. Управління справами авіації і повітроплавання в Україні більшовики доручили колишньому авіамеханіку комісару М. Васільєву. Його основним завданням стало взяття під контроль числених авіаційних підрозділів та звільнення їх від неблагонадійних з погляду більшовицьких властей елементів. Саме з цією метою своїм наказом № 6 Васільєв розформовує управління 6-го авіаційного дивізіону та 1-го Українського гарматного авіазагону, а також звільняє з військової служби усіх осіб, що служили в штабі української авіації. 1-й Український армійський авіазагін, як і ряд інших українізованих формувань, перейшов на бік більшовиків і дістав нову назву — «1-й украинский авиаотряд Советской Республики» (до речі, в подібному дусі були перейменовані і деякі інші підрозділи — наприклад, Одеська авіашкола стала «1-й Украинской социалистической школой авиации»).
Усі авіаційні підрозділи, що лишались в районі Києва, нові власті підпорядкували командуванню liro авіадивізіону. До їх числа увійшли 11 авіазагонів (7-й, 8-й, 9-й і 31-й корпусні, 6-й, 8-й, 9-й та 13-й армійські, 2-й артилерійський, 1-й Гвардійський і 3-й Сибірський корпусний), а також база та управління дивізіону. Загалом ці частини нараховували 70 літаків і близько 270 чол. особового складу.
Якщо технікою підрозділи були укомплектовані майже повністю, то надійного персоналу катастрофічно не вистачало. Тому більшовики, не маючи змоги привести військову авіацію в бойову готовність, вживали усіх зусиль, щоб вивезти військово-повітряні частини на територію Росії, сподіваючись там їх переформувати. Особливо активізувався цей процес після укладення Брестського миру, коли більшовицькі війська змушені були залишати територію України. Близько тридцяти авіаційних підрозділів евакуювалось в Росію. Зокрема, більшовикам вдалось вивезти значну частину майна авіапарків.
Після того, як більшовики в березні 1918 р. були вигнані з території України, розгорнулась робота по відновленню і розбудові структур українських збройних сил на засадах регулярної армії. В системі Військового міністерства УНР було утворено Управління інспектора Повітряного Флоту, яке складалось з двох відділів — авіаційного і повітроплавного. Авіаційний відділ очолив сотник Наконечний, в минулому командир 1-го Українського авіазагону. На посту ж інспектора Повітряного Флоту (командуючого Військово-Повітряними Силами) 9 березня 1918 р. наказом по Військовому міністерству ч. 66 знову був затверджений підвищений у званні до полковника В. О. Павленко. Однак він пробув на цій посаді недовго, і в середині квітня 1918 р. із незрозумілих причин подав у відставку. На його місце 15 квітня наказом військового міністра О. Т. Жуковського був призначений отаман Горшков. Хоч в документах його ініціалів немає, йморвірніше всього це був Георгій Георгійович Горшков, в минулому полковник російської армії, останній перед революцією командир Ескадри повітряних кораблів. Ще за Павленка Горшков прикладав значні зусилля до створення боєздатної авіації. Оскільки супроводжувана масовою демобілізацією реорганізація армії тривала, то проблема збереження авіаційних спеціалістів залишалась і надалі актуальною. На розв'язання неї Горшков звертав особливу увагу. Так, в підписаному ним 1 березня наказі про створення демобілізаційних комісій в авіаційних частинах Південно-Західного та Румунського фронтів зазначалося, що необхідно докласти всіх зусиль для збереження «особового персоналу, який потребує спеціальної підготовки». На жаль, подальша доля цього, без сумніву, талановитого пілота і організатора авіації виявилась сумною. Після повалення гетьмансього режиму в грудні 1918 р. Директорія звільнила його з поста командуючого військово-повітряними силами, призначивши на скромну посаду начальника Одеської авіашколи. З початку 1919 р. він перебував на службі у більшовиків, проте за кілька місяців Горшкова звинуватили у зраді і стратили.
Старшини 1-го Запорозького авіазагону з гістьми.
Зліва направо: сотник Жаховський, сотник Берестовенко, ад'ютант 1-го Запорозького кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка сотник Гончаров, сотник Гвоздьов, командир кінного дивізіону Чорних Запорожців сотник Римський-Корсаков, сотник Єгоров, поручник Чистокатов, сотник Алексеев.
Літо 1918 р.
Революційні події і більшовицька окупація призвели до майже повної втрати командуванням авіації зв'язку з авіаційними підрозділами. Саме цим можна пояснити появу наказу ч. 124 від 27 березня 1918 р. по Управлінню української авіації. Відповідно до нього, всі авіаційні частини поділялись на дві категорії. До першої відносились підрозділи колишньої російської авіації, що ще продовжували існувати, а до другої — новоутворені частини. Підрозділи обох категорій мали подати відповідні відомості про склад і дислокацію до Генерального Штабу для затвердження наказом по військовому міністерству. Такими заходами передбачалось впорядкувати організаційну структуру української авіації та закріпити юридичний статус її підрозділів.
Буремні події надзвичайно негативно позначились навіть на тих частинах, які ще зберегли свій особовий склад. Відсутність належного технічного обслуговування літаків призводили до числених аварій. Цьому ж сприяли і тривалі перерви в польотах, що знижували рівень льотної майстерності пілотів. Тому 27 квітня 1918 р. Горшков видає наказ, перший параграф якого гласив: «Всім авіаційним інституціям та частинам: на час проведення демобілізації та формування нових частин рішуче забороняю усякі польоти, позаяк самольоти в довгий час не ремонтувались, нема добрих засобів для їх регуліровки та ремонту, льотники довго не літали і через те дуже часто за останні часи почали робицця прикрі випадки паданів льотників». Польоти дозволялись лише по 1-у Українському армійському авіазагону котрий на той час уже організаційно оформився і ніс бойову службу. Вильоти ж інших льотчиків могли здійснюватись лише за дозволом штабу авіації. По суті, це означало, що в останні дні свого існування Центральна Рада мала у своєму розпорядженні тільки один боєготовий авіаційний загін. Цей же наказ впорядковував питання матеріально-технічного забезпечення. Для налагодження належного обліку технічних засобів заборонялась передача будь-якого майна безпосередньо з однієї частини в іншу. Усі подібні операції мали проводитись лише через штаб авіації.
Вищезгаданий 1-й
