Кубанська Україна - Рінат Петрович Польовий

Таким чином, за нашими підрахунками, протягом 1792 – 1865 рр. з України на Кубань було переселено козаків у складі військових формувань, колишніх реєстрових, а також селян загалом 158843 особи.

З розвитком капіталізму та відміною кріпацтва в Російській імперії настає якісно інший період у заселенні та освоєнні Кубані. Якщо на першому етапі (1792 – 1861) переселення козаків і селян з України на Кубань і Закубання відбувалося внаслідок ініціювання його царським урядом і було пов’язане з прагненням використати військові козацькі формування для колонізації цих земель, то другий етап (1861 – 1917) визначався самостійною міграцією населення. Мотивація переселення була економічною, а не воєнно-політичною.

Випробувавши всі можливості підняти своє господарство і забезпечити прожитковий мінімум для родини, селянин часто вбачав у переселенні чи не єдиний вихід зі скрутного становища[58].

У 1900 р. офіційне видання Комітету міністрів визнало, що “в значній більшості випадків причини виселення мали суто економічний характер, виявляючись у невідповідності прибутковості селянських земель потребам землеробського господарства і труднощах добувати собі заробіток на стороні”[59].

Крім економічних, існували й інші фактори, що спонукали українських козаків і селян до переселення. Так, І. Ямзін зазначав, що з опитаних у Тамбовській губернії переселенців мігрувало через відсутність землі в тому чи іншому вигляді 73%[60]. Таким чином, решта селян (27%) переселялись на околиці імперії з інших причин – “вони “брели нарізно” від різних виявів політичного, фінансового й релігійного гніту”[61].

Після скасування кріпацтва царський уряд негативно ставився до селянських переселень з регіону в регіон, але ще деякий час докладав зусиль, аби спонукати до колонізації закубанських земель, що звільнилися внаслідок Кавказької війни та виселення до Туреччини у 1864 р. 470 тисяч горців Західного Кавказу[62].

Планомірне, широкомасштабне та цілеспрямоване заселення закубанських станиць почалося 1858 року, коли в 6 станицях було поселено 1818 сімей українських, донських та лінійних козаків, а також анапських поселян і нижчих чинів регулярних військ[63]. Причому переселенців з України в ці станиці прибуло 853 родини, або 46,9% від загальної кількості. У 1859 – 1861 роках було поселено 5899 родин у 21 закубанській станиці[64].

Головним законодавчим актом, що відкривав можливості для швидкого освоєння земель Північно-Західного Кавказу, було “Положення про заселення передгір’їв західної частини Кавказького хребта кубанськими козаками та іншими переселенцями з Росії” від 10 травня 1862 року[65]. Цей документ вносив суттєві зміни до земельного устрою кубанського козацтва: допускалась приватна власність на землю і поселення осіб некозацького стану на військових землях. Положенням козакам-переселенцям за р. Кубань дозволялося продавати свої садиби в місцях попереднього мешкання зайшлим селянам. Крім цього, дозволявся продаж у приватну власність і здача в оренду зайвих військових і станичних земель особам усіх станів. Це дало можливість іногороднім селитися в станицях на правах осідлих мешканців. Все це спричинило могутній поштовх до нового масового переселення на Кубань.

Після прийняття положення про заселення Закубання та поширення цієї інформації у газетах імперії процес переселення значно пожвавився. У новостворені станиці за р. Кубанню потяглись переселенці з Азовського, Донського, Кубанського, Терського та інших козацьких військ, селяни і козаки з України.

У 1862 р. було засновано 16 станиць у східній частині Закубання між річками Лабою і Білою та 12 станиць у західній частині Закубання – в Натухаївському окрузі. В усіх 28 станицях поселено 4387 сімей різного звання переселенців[66].

Архівні матеріали свідчать, що до новостворених закубанських станиць Натухаївського військового округу, заселеного козаками у 1862 р., переселенці прибули (у кількості 1549 родин) із колишньої Чорноморії, а 208 сімей – з Азовського козацького війська. Відомо, що після завершення службидехто лишався жити у станицях, так, наприклад, 110 сімей нижчих чинів регулярних військ залишились у станиці Кримській після строкової служби[67].

Таким чином, із 1867 сімей, що оселилися у 12 станицях Натухаївського військового округу, 1757 були з України чи українського походження – з Чорноморії.

Як бачимо, у переважній більшості переселялися козаки з чорноморських станиць, до яких вони, в свою чергу, переселились декілька десятиріч тому з України. Ці переселенці, подолавши великі економічні труднощі, епідемії, голод, тільки прижились на нових місцях у Чорноморії, як знову невтомна і послідовна воля Російської імперії погнала їх у небезпечні з усякого погляду місця в Закубанні.

У 1861 – 1865 рр. за Кубанню поселено до 16 тисяч родин, себто майже стільки, скільки вимагалось положенням10 травня 1862 року