Кубанська Україна - Рінат Петрович Польовий

На початку 60-х років ХІХ ст., коли позиції Росії на Півдні України, в Криму і на Кавказі досить зміцніли, азовські козаки, як свого часу запорожці, стали для російської влади небажаними. Царський уряд вважав недоречним перебування Азовського козацького війська всередині імперії і намагався витиснути його на кавказький кордон. Імператор Олександр II видав “височайший указ”[32] про переселення азовців – поступово, впродовж декількох років, у тому порядку, як надходили на переселення за Кубань родини з інших козацьких військ[33].

Знову, як і 70 років тому, під час переселення Чорноморського козацького війська на Кубань, з очевидністю виявилось послідовне намагання царського уряду виселити організоване козацтво з України. І зрозуміло чому: російському самодержавству українське козацтво було потрібне для охорони кордонів та під час численних війн. Російський царат боровся проти українського козацтва до своїх останніх днів[34]. Переселення були одним із дієвих способів боротьби.

Перші азовські переселенці у кількості 206 сімей прибули на Кубань морем весною 1862 р. – до Костянтинівськогоукріплення, де планувалося побудувати Костянтинівську станицю, яка згодом отримала назву Новоросійська. У Костянтинівському укріпленні азовські переселенці зустрілися з козаками з Чорноморії, які прямували з північних станиць Кубані в Закубання – для заселення новостворених станиць.

Загалом впродовж 1862 – 1866 рр. з України на Кубань було переселено 1117 сімей Азовського козацького війська[35]. Дві гілки нащадків Запорізької Січі –чорноморці та азовці – остаточно злилися на Кубані.

Чорноморське військо (з 1860 р. – Кубанське) – останній загін запорозького козацтва, єдина формація українського козацтва, яка залишилася до кінця існування російського самодержавства. Чорноморське військо увібрало в себе представників таких козацьких військ: Чорноморського – 25000 осіб, частину Катеринославського – близько 7000 осіб, Усть-Дунайського Буджацького – 662 особи, Задунайської Січі – 162 особи, Азовського – близько 6000 осіб обох статей, переселених у процесі військово-козацької колонізації Кубані в організованому порядку – з відома і за підтримки російського уряду.

Переселивши на Кубань значну частину українських козацьких військ, російське самодержавство вдалося у 1809 – 1811 роках до масового переселення колишніх реєстрових українських козаків у Чорноморію. 17 березня 1808 р. Олександром І був виданий “височайший указ”[36], яким передбачалось переселити на Кубань 25 тисяч українських козаків.

Організацію переселення в Україні доручили малоросійському генерал-губернатору. Він повинен був оповістити волосні правління, а останні зобов’язані були подати списки бажаючих виселитися до Чорноморії. Переселенцям надавалася можливість вислати попередньо ходаків.

Переселення українських козаків у Чорноморію почалося навесні 1809 р. До кінця року в Чорноморію з Полтавської та Чернігівської губерній перейшло 20 груп загальноючисельністю 20910 осіб. У 1810 р. з тих же губерній до Чорноморії перейшло ще 24 партії числом у 7237 осіб чоловічої і 6144 жіночої статей. Нарешті, в 1811 р. до Чорноморії з’явилось9 партій у кількості 1417 осіб чоловічої і 1199 жіночої статей[37]. Загалом за цей час із Полтавської і Чернігівської губерній до Чорноморії переселилось 41635 осіб[38].

Переселення колишніх українських реєстрових козаків на Кубань у 1809 – 1811 рр. мало суттєві відмінності порівняно з попередніми роками. На цей раз переселялися не одинаки й сірома, що становили переважну більшість Чорноморського, Катеринославського, Усть-Дунайського Буджацького козацьких військ та Задунайської Січі, а переважно сімейні козаки, які йшли в Чорноморію родинами і навіть цілими селами.

В 1820 р. знову виникло питання про переселення в Чорноморію колишніх реєстрових козаків із Полтавської іЧернігівської губерній. Однією з причин, що викликала переселення кількох десятків тисяч українських козаків з України на Кубань, було прагнення царського уряду “вислати з Малоросії найбільш волелюбний елемент, що розчарувався в своїх сподіваннях”[39]. А сподівалися українські козаки, що після швидкого сформування ними своїх полків у 1812 р. їм будуть повернуті колишні права і вольності. Напруження всіх сил при формуванні великої кількості козацьких полків (без будь-якої підтримки з боку уряду) призвело до помітного погіршення добробуту козацтва. Крім того, було збільшено подушний податок, ціну на кримську сіль, проведено великі набори до армії. Все це викликало невдоволеннясеред козацтва в Україні.

З іншого боку, становище Чорноморського козацького війська було досить складним. Ось що писав із цього приводу один із ініціаторів нового масового переселення українських козаків на Кубань, начальник головного штабу 2-ї армії, генерал-майор, граф Кисельов: “Маючи велику кількість землі, Чорноморія була слабо населена. Козаки добре освоїлися з військовою службою, але не могли, безперервно відлучаючись від господарства, підняти добробут краю і були бідні”[40].

Нове переселення 25 тисяч козаків з України було вирішено провести на підставі положення від 17 березня 1808 р. Відповідальність за організацію лягла на плечі малоросійського військового губернатора, а нагляд за переселенням було покладено на полтавського і чернігівського цивільних губернаторів. Як і першого разу (1809 – 1811 рр.) переселятися дозволялося лише українським козакам.