Прокрастинація - Джейн Б. Бурка
Якщо ви зможете відмовлятися від своєї потреби в досконалості на кожному кроці вашого шляху, то в довготерміновій перспективі, ймовірно, зможете досягнути значно більшого. Якщо ви чекаєте ідеального часу, сподіваючись на ідеальний результат, нагадайте собі: «Це не потрібно робити ідеально. Це треба просто зробити!»
Погляд назад
Після завершення вашого тижневого експерименту озирніться на те, що відбулося. Це може бути складно для прокрастинаторів, які ненавидять, коли їм нагадують про те, що вони зробили — або не зробили. Деякі люди вважають, що озиратися назад — це марнування часу: «Що зроблено, те зроблено. Все завершилося, і я не можу нічого змінити, то навіщо мені витрачати час, аби думати про це?» Однак вдумливий погляд назад є важливою формою самомоніторингу; а як ще можна вчитися на власному досвіді?
Оцініть свій прогрес (або його відсутність). Якщо ви реально дійшли до своєї цілі, то, ймовірно, не маєте бажання придивлятися до того, як дійшли туди. Деякі люди щодо цього дещо забобонні і переживають, що якщо роздивлятимуться хорошу справу надто прицільно, то побачать там приховані недоліки і вона більше не даватиме їм приємних відчуттів. «Хоч я й завершила свій проект, — каже бухгалтерка, — на цьому шляху було багато випадків, коли я халтурила. Краще я вже триматимуся за власну гордість і не пригадуватиму тих неприємних випадків». Звучить так, наче вона дозволяє жалю з приводу своєї боротьби бути важливішим за задоволення від свого успіху.
Багато прокрастинаторів схильні недооцінювати те, скільки вони зробили. Може, ви робили якісь кроки, що не були частиною вашого початкового плану, та вони просунули вас вперед. Ці кроки рахуються. Можливо, ви не враховуєте якихось кроків, бо вони здаються замалими. Ці кроки також рахуються. У вас може бути відчуття, що ви робите замало, та якщо ви перерахуєте все, що зробили, то відчуєте приємне здивування.
Також можливо таке, що ви, переглядаючи свої кроки, будете неприємно здивовані і зрозумієте, що обманювали себе, думаючи, що зробили більше, ніж зробили насправді. Це також важливе відкриття. Якщо ви не досягнули своєї цілі, то можете ще більше опиратися дослідженню того, що сталося. Якщо ви вже критикуєте себе за те, що не завершили почате, то, мабуть, не хочете поглиблювати власне самозвинувачення.
Те, чи досягли ви своєї цілі, має менше значення, ніж те, що ви думаєте про це. Якщо ви почали усвідомлювати власні успіхи й затримки, ви допомагаєте собі підготуватися до того, щоб наступного разу прокрастинувати менше. Пам’ятайте, що самомоніторинг — це важлива виконавча функція, і, вправляючись у ньому, ви можете ставати кращим.
Прислухайтеся до своїх відчуттів. Ми чули багато різних реакцій від прокрастинаторів наприкінці їхніх експериментів: «Я відчуваю полегшення, що дійшов до чогось, та я розчарований тим, що пройшов не весь шлях». «Я зробив набагато більше, ніж думав, що зроблю». «Я хитрував. Я шукав коротший шлях. Я не думаю, що це добре, адже я не дотримувався плану». «Я знову налажав». «Я геть неправильно собі все планував». «Я зробив так, як сказав, — кінець кінцем!»
Як ви почуваєтеся, коли оглядаєтесь на власний досвід? Ви розчаровані тим, що не зробили нічого, чи тим, що не зробили всього? Вас коле самолюбство, бо ви не реалізували проект, який по своїй суті був завеликим? Чи ви відчуваєте полегшення, бо навчилися рухатись уперед, зосереджуючись тільки на одному кроці за один раз? Хай які ваші відчуття, намагайтеся дивитись на них без осуду. Відчуття — навіть дуже сильні — з’являються і зникають, тож ви не почуватиметесь так весь час.
Переглядайте моменти свого вибору. В минулому ми могли обрати прокрастинацію автоматично, не усвідомлюючи цього. Можливо, ви приймали свої виправдання беззаперечно або імпульсивно втікали від своєї цілі. Якщо під час свого тижневого експерименту ви не зробили нічого нового, ми сподіваємося, що ви прокрастинували свідоміше. Без сумніву, бувають моменти, коли у вас виникає спокуса відкласти щось на потім, і ви коливаєтеся на межі, сперечаючись із собою — зробити наступний крок чи уникнути його, — моменти, коли ви могли рухатись або до своєї цілі, або від неї. Ці моменти вибору — це важливі моменти. Рішення, які ми ухвалюємо в такі моменти, впливають не лише на нашу ефективність, а й на те, як ми сприймаємо самих себе.
Спробуйте пригадати один із таких моментів вибору у своєму тижневому експерименті. Якщо ви згадали випадок, коли сумнівалися, але вирішили таки рухатися до мети, що ж допомогло вам зробити рішучий крок? Що такого ви зробили чи сказали собі, що допомогло вам зсунутися з мертвої точки? Радж, спеціаліст із систем управління, фанатів від наукової фантастики. У момент, коли він планував взятися за впорядкування інструментів у своїй майстерні, він замість того починав читати бомбезну науково-фантастичну книгу. І як його вабили світи майбутнього, так його мучило і почуття провини. «Врешті я зрозумів, що не отримую задоволення від книжки, бо мучусь від такого внутрішнього конфлікту. Тому я вирішив провести десять хвилин у майстерні і тоді повернутися до книги. Мене здивувало те, що насправді мені навіть сподобалося впорядковувати майстерню. Коли я повернувся до читання, в мене було відчуття, що я його заслужив». Дві речі допомогли Раджеві рухатись уперед. По-перше, він вирішив зробити маленький перший крок, щоб не відчувати себе в’язнем своєї майстерні; по-друге, він винагородив себе за успіхи тим, що отримав справжнє задоволення від читання своєї книжки.
Можливо, ви можете пригадати момент, коли вам пощастило менше, — момент вибору, коли ви вирішили відійти від своєї цілі. Якими були обставини? Які думки, почуття чи óбрази ускладнювали ваш рух уперед? Еббі, письменниця-фрілансер, пішла на заняття народними танцями замість того, щоб працювати над статтею, якої чекав від неї редактор. Вона пояснила це так: «Я просто почувалася неспокійно і збуджено й мала вийти з дому». Ще трохи подумавши, Еббі усвідомила: «Я почувалась якось наче самотньо. Я не хотіла лишатися сама вдома. Коли я займалась народними танцями, поруч зі мною було багато людей, і від цього я почувала себе краще». Що змушувало її почуватися самотньою того конкретного дня? Вона пригадала, що запланувала пообідати з другом, який передзвонив їй і скасував домовленість. «Я так чекала зустрічі з ним, а коли він усе скасував, в мене виникло відчуття, наче мене кинули». Еббі довелось як слід усе обдумати, перш ніж вона змогла побачити, що прокрастинація була її спробою замінити соціальний контакт, якого їй бракувало. Якби Еббі зрозуміла, що насправді вона потребувала компанії, то, може, запросила
