Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

Хай буде над ним самий гострий контроль, але працю продовжувати він мусить і повинен, що своїми підписами стверджуємо. Підписи сторонців (прихильників)[1]. Всі ті ж командири, що й перше. З первописью згідно: Запорожського війська полковник Гавришко Микола.

Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня.

№ 5

Наказ командарма Михайла Омеляновича-Павленка від 11 січня 1920 р.

Наказ Командуючому Волинською дівізіею і Командіру полку Чорних Запоріжців

11/11920 р.

13 год. 13 хв., с. Рогова.

Мапа 3 в одному д.

І. Обстановка: Сьогодня 11/112 г. ЗО хв. одержано донесення від 6-го загону і Київської дівізіі про те, що в с. Дзензелівка находиться 1-й Богунський полк Таращанської дівізії, складом до 300 душ при 4-х гарматах і невеликій кількосте кінноти, люди в полку: жиди, россіяне і невелика кількість українців. Козаки цего полку заявляють, що битись з нами вони не будуть, але агітатори жиди-комуністи на мітінгові виставляють Волоха своїм приятелем, а нас, Петлюрівців, звуть бандами.

II. Загальне завдання: Зважаючи на те, що урядом Россійськоі Федеративної республіки і урядом Укр. Н. Р. ведуться переговори про налагодження взаімовідносин між обома республіками, Командуючому Киівською

групою наказано передать командіру бойового участка червоної арміі припинити рух підлеглих йому відділів в райони, заняти військами У.Н.Р., а саме: на південь від желізниці Цвіткове — Христинівка — Вапнярка. Не приняття Командуванням Червоної Арміі вище зазначеноі пропозіціи буде рахуватися мною як відновлення озброенної боротьби між республіками зо всіма випливаючіми із цього наслідками. Желізнича лінія Христинівка — Цвіткове — Вапнярка лічиться тимчасово демаркаційною лінією.

Київська група займає окремими відділами Бабанка — Касановка (Косенівка. -Ред.) — Талянки (Тальянки. — Ред.) і є приготованою до дачи належного опіру при посуванню ворога.

Частични завдання.

Волинські [й] Збірній дівізіі пересилається до відома.

Полку Чорних Запоріжців в відміну оперативного наказу ч. 14 с 11/1 перейти 12 січня в с. Сеньки, прислав зв'язок до Штабу Арміі в с. Текуче.

Підписани: Командуючий Армією У.Н.Р. Отаман Ом. Павленко. Начальник Штабу Полковник Долуд.

Певно: Начальник оперативного відділу Сотник Слободян. Ч.114/оп.

Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 — 6.У.1920). — Варшава: Праці Українського наукового інституту, 1932. — С. 50.

№ 6

Наказ командира Запорозької дивізії Андрія Гулого-Гуленка від 28 березня 1920 р.

Наказ по Запоріжській Збірній дивізії ч. 13

28 березня 1920 р.

с. Бурсалово

По муштровій частині

§ 1

В ніч з 24 на 25 березня б. р. о год. 1 ворожа 45 піша дівізія в кількости 300 багнетів, 50 шабель і при 3-х гарматах несподівано напала на с. Ємилівку, де були розташовані Штаб дівізіі і Кінний Запоріжський полк.

Темна ніч і не досить пильна охорона дала можливість ворогові ввійти в село і відкрити вогонь по вулицям. Штаб дівізіі і кінний Запоріжський полк вийшли, і полковник Литвиненко негайно вислав розвідку, котра виявила, що ворог господарює в селі, забірає наші обози, старшин і козаків, котрі не встигли своєчасно покинути село.

О 5 годині ранку дівізія перейшла в контрнаступ з метою захопити с. Ємилівку і виручити своіх товаришів. В атаці приймали участь: піший Запоріжський полк, батерея і одна сотня полку Чорних Запоріжців; кінний Запоріжський полк залишився в дівізійному резерві. Завдання захоплення с. Ємилівки не було виконано, але рішучий наступ Запоріжців прикував ворога до зайнятого їм району і дав можливість армії спокійно перейти в инший район.

Цей епізод показав, що охоронна служба досі не налагоджена і важність іі досі не зрозуміла для тих, котрі свій спочинок приносять и на офіру спочинку цілих частин. Командірам частин наказую персонально провірять правильність несення варти.

Про самий бій можу зазначити слідуючий факт: сотня Чорних Запоріжців, котра була послана в тил ворогові в напрямку ст. Ємилів[ка], виконала, по докладу командіра полку, своє завдання, але цей маневр не зробив бажаного впливу на ворога. Командір кінної сотні повинен був мати кавалерійське око і, бачучи, що його обхід не робить вражіння, мусив прийняти одно з трьох рішень: 1) не заходячи глибоко в тил ворогові, атакувати його ліве крило; 2) з тилу атакувати ворога; 3) улаштувати стрілянину в ворожому тилу. Це не було зроблено і було однією з причин того, що піший полк не міг виконати свого завдання. Взагалі зазначаю, що кавалерійські начальники повинні мати ініціативу більш, чим инші начальники, і не боятися иноді провадити цілі операції на свій страх (гарний приклад цього — другий нальот Чорних Запоріжців на Богопіль), пам'ятаючи тільки загальну мету та загальний плян операції і своєчасно повідомляючи вищих начальників про своє рішення.

Бій 25-го березня б. р. вписав нову сторінку в славетню історію Запоріжського війська. Рішуча атака пішого полку з мінімальною кількістю набоїв; козацька смерть 2 курінних і поранення ідного; батарея Чорних Запоріжців працювала під рушничним і кулеметним вогнем в 800 кроках від ворожої лави; козак пішого полку, котрий верхи підвозив набої до самої лави під ворожим вогнем; атака кінного Запоріжського полку в случний мент, як раз тоді, коли ворожа кіннота переслідувала піший полк і дівізії загрожував катастрофичний відступ в паніці; кулеметчик пішого полку, котрий, бачучи, що коні кулемета загрузли в болоті, не покинув кулемета, а відкрив вогонь на 200–300 кроків, піддержавши цім атаку кінного полку.

Ця кількість героїв в одному бою показує, що може зробити український козак, котрій знає, за що він бореться, знає, що діло його праве, і перемога буде на боці того народу, котрий бореться за свою волю і має таких славетних синів.

В Ваших очах, Запоріжці, в порядку, в котрому Ви спокійно відходили під вогнем, я бачив віру в перемогу. Нехай же ця віра, смерть та кров Ваших старшин та козаків не пропадуть марно, а піднесуть Ваш дух для продовження борьби за волю Нещасної Батьківщини.

Не губіть свого лицарського хисту, бережіть віру в свої сили; знайте, що нарід наш дійсно з Нами, що ми бачили в цьому ж бою, і скоро буде перемога, скоро "усміхнеться заплакана мати".

Вічна пам'ять павшим козацькою смертю!

Слава Героям Емилівського бою!

Командірам частин наказую якнайскорое представити реєстри забитих і ранених і найбільш відважних в цьому бою старшин і козаків для представлення їх командарму, аби були нагороджені живі та забеспечені родини павших за Україну.

§ 3

Висловлюю щиру подяку козакам 4 сотні полку Чорних Запоріжців Піндюрі Івану, Корсуну Антіну і Чмураку Ільку, котрі, будучи в зв'язку при Штабу Армії, не дивлячись на часту зміну