Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

Я маю право на негайну свободу, я маю право на виїзд з України — я за-I чумні цього, вимагаю цього, бо я ні в чому не винуватий, а навпаки, ви всі винуваті, бо ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці, замість того аби бути вам самими звичайними урядовцями і писарцями. Ви зовсім не думаєте про те, що маса зараз тільки тішиться вашими демагогічними викриками, та і то вже [не] вірить вам і хоче скинути вас. Зараз уже є звичка і досвід!

А в повіти і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як де-небудь попадеться людина порядна і працьовита, ви спішите замінити таких!

Подивіться, що уявляють ваші повітові комісари і коменданти. Подібні на Вас, більшість такі, як ви.

В час повстання я вам казав: не ламайте адміністративного старого апарату, міняйте тільки головних невідповідних керівників. Ви не згоджувалися, ви сліпі були і тільки твердили, що все, напоминавше гетьманське, повинно мусить згинути… Бо Вам необхідний був пожар.

Перед повстанням я боявся, аби [після] не повторилося ще більше безладдя, котре було при Центральній Раді і міністерстві Голубовича. Не казали ви всі, [що] цього вже не буде, ми вже навчені? Хіба навчені? Ой, багато ще треба вас вчити.

Ви, організатори республіканської армії, хочете бути розумнішими від усього світу. О ні, добродії Осецькі і Тютюнники і К°, а коли[сь] були і Жуковські, тільки дурень думкою тішився, і навіть більшовики кинули той шлях, на якім ви думали йти, але, правда, не виходить нічого.

Краще би вам не братися за не своє діло. Україна повинна перед цілим світом червоніти за свій такий уряд, котрий очевидячки веде до загибелі.

На одній нараді представників Полтавщини і Харківщини в Полтаві один із авторитетних представників українського громадянства, звертаючись у бік с.-р. (соціал-революціонерів. -Ред.), сказав: "Подивіться, що з себе уявляють міністри. Як не кретин, то падлец". Так буде до тої пори, поки всі ви, громадянські представники, не скажете: "Я перше всього українець, а потім вже партійний діяч, потім [вже] хоч готен-готської партії".

Я осібно скінчив, вимагаю для себе свободи, я її заслужив! Ви мусите мене випустити, але все-таки працювати з вами більшу не буду — не по дорозі нам!

Отаман Петро Болбочан

26.1.1919 року. Київ, готель "Континенталь".

Батьківщина (Торонто). -Ч. 1. - 1972. - 8 січня.

№ 2

Відкритий лист полковника Петра Болбочана від 10 лютого 1919 р.

Отаманові Петлюрі, членам Директорії, Прем'єр-міністрові, Начальникові Генерального Штабу, Голові Національного Союзу, Голові партії самостійників, Командирові Осадного Корпусу і копії — отаманові Грекову, отаманові Шаповалові, полковникам Республіканської Дивізії і в часописи українські і російські

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого відкритого листа.

Вам, панове, відомо, що я сидів арештований в номері 22 готелю "Континенталь". Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого-небудь бачити з наших військових або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання: за що? Один військовий міністр отаман Греков не боявся зайти до мене і запитати: "За що ви заарештовані?"

Отаманові Грекову завсіди вірили і віримо.

Звертався я до отамана Петлюри кілька разів, один — надіслав йому листа — ніякої відповіді, і прийняти мене він теж не захотів, а зайти до мене не було чого і думати, не дивлячись на те, що Петлюра жив рядом з моїм номером через стіну (№ 21). Всі, до кого би я не звертався, відповідали: нема дома, зайнятий і т. п. (Коновалець, Мельник, Петлюра, Чайківський). В той час, за малою виключністю, головними керівниками армії були "фендрики", до котрих тяжче було добитися, ніж перед тим до Гетьмана Скоропадського. Ну не хотів Петлюра мене прийняти, хай буде так, бо я "зрадник", але він не хотів прийняти навіть мою дружину, коли вона хотіла вияснити, у кого має шукати права відносно розбійничого трусу, зробленого у неї січовиками у Києві; вони ограбили все, що у неї було. Трус був по ордеру старшини Чайківського.

Пане Отамане Петлюро! Я весь час молився на Вас, я навіть забув Ваш наказ по армії, котрий Ви видали в грудні 1917 р. і котрим Ви надовго знищили молоду Українську Армію та підірвали в неї національну ідею. Я не хотів згадувати про цей наказ, я думав, що життя Вас перемінило, однак и помилився. Тепер, коли Ви не хочете оцінити обставин і не хочете вірити, що Україні загрожує страшна небезпека, я можу сказати, що у Вас було щире бажання створити тільки "Ореол Петлюри", а не "Ореол України", і аби цей ореол не пропав, Ви рішили всю свою вину скинути на Болбочана.

Не вірю я більшій кількосте Ваших співробітників і деяким з тих, котрі стоять тепер на чолі Республіки. Тепер такий час, коли хата горить, а хто хоче вогонь гасити тим, що буде дути на вогонь, той вже не діяч, той є або хлопчак, або авантюрист, або кретин, або підлець. Ви окружили себе "єзуїтами" і інтриганами, котрі строго проводять необхідну їм тактику.

Прошу Вас, пане Отамане Петлюро, скажіть по щирости, що корисного Ви робите для Армії? Коли я сидів в "Континенталі" заарештований, я серцем відчував, що Армією правлять ті дрібні авантюристи, ті фендрики, ті інтригани, котрі окружають Вас. Ви ж в їх руках є простою маріонеткою.

За весь час перебування в Києві ні я, ні представники від Республіканської (Запорозької. -Ред.) Дивізії не могли виявити причини мого арешту, тільки всі від мене і представників Республіканської Дивізії тікали, навіть говорити боялися, бо ніхто не міг відповісти на запитання — "за що я заарештований?"

Отаман Петлюра казав: "Слідство покаже". Значить, мене арештували для чогось, а слідством вже будуть вишукувати яку-небудь причину.

А все-таки, за що я заарештований? Весь час я продовжував запитувати, бо, бачите, я сподівався, що находжуся у правовій державі та все-таки при владі найдуться порядні люди. Але багато Україні прийдеться ще пережити, поки вийде Вона на правовий шлях.

Один з добродіїв-фендриків, окружуючих пана Петлюру, п. Чайківський, висловився, що мене обвинувачують в тім, що колись-то, прощаючись з мадам N. (жінкою бувшого флігель-ад'ютанта)… поцілував її руку. Безумовно, пане Чайківський, обвинувачення дуже важне, і слава Богу, що про це не довідалася Верховна слідча