Сила волі - Келлі Макгонігал

їм речі (про що вони, зрештою, пошкодували)[147]. До того ж учасники дослідження так і не зрозуміли, що саме перегляд фільму вплинув на їхнє бажання витратити гроші. Коли їм запропонували придбати герметичну пляшку для води, їм здавалося, що саме таку пляшку вони й хотіли. Натомість піддослідних, яким продемонстрували передачу про Великий бар’єрний риф з каналу «Нешнл Джеогрефік», пляшка зовсім не вразила, тому їхні гаманці не схуднули. Безсумнівно, саме в такому стані ми й купуємо половину речей, що збирають пил у шафах та висмоктують кошти з банківських рахунків. Нам трохи сумно, в нас з’являється можливість щось купити, а тоненький голосочок у нашій голові — ну добре, не голос, а кілька дофамінових нейронів — каже нам: «Купи це! Ти сам знаєш, як ти все це хотів».

Стратегії управління страхами можуть відвертати наші думки від неминучої смерті, але, намагаючись заспокоїти себе спокусливими пропозиціями, насправді ми можемо лише скоротити свій шлях до могили. Яскравий приклад: попередження на пачках цигарок може підвищити бажання курця зробити кілька затяжок. Дослідження, проведене в 2009 році, продемонструвало, що попередження про небезпеку для життя викликає в курців стрес та страх — саме те, на що й сподіваються в міністерстві охорони здоров’я. На жаль, цей страх активує в курців стратегію позбавлення від стресу — куріння. От халепа. Це зовсім нелогічно, але зрозуміло, зважаючи на все те, що ми знаємо про вплив стресу на мозок. Стрес викликає бажання та ще більше збуджує дофамінові нейрони, коли ми бачимо якусь спокусу. Курці, певна річ, читають попередження на пачці цигарок, але це їм не допомагає. Тому, навіть коли мозок курця декодує слова «Куріння спричиняє рак легенів» і він усвідомлює свою смертність, інша частина мозку кричить: «Не хвилюйся, викури цигарку, і тобі стане краще!»[148].

В усьому світі з’явилася тенденція розміщувати натуралістичні й дуже страшні фотографії ракових пухлин та мерців як попередження на пачках цигарок. Здається, не така вже це й хороша ідея. Як свідчить теорія управління страхом, що моторошніше зображення, то сильніше воно змушуватиме курців позбуватися страху, викуривши цигарку. Проте ці зображення можуть ефективно запобігати розвитку шкідливої звички або посилювати бажання кинути курити. Ще не ясно, чи здатні ці попередження зменшити кількість курців, однак слід брати до уваги ймовірність їх неочікуваних наслідків.[23]

Під мікроскопом: що сповнює вас жаху?

Цього тижня спробуйте звернути увагу на те, що може активувати управління страхом смерті у вашій свідомості. Що ви чуєте або бачите у ЗМІ та в інтернеті? Які нові бактерії-хижаки можуть інфікувати вас на дитячому майданчику біля будинку? Звідки цього разу прилетять бджоли-вбивці? Яка будівля вибухнула, де сталася смертельна автокатастрофа, хто знайшов труп у себе вдома? Не полінуйтесь звернути увагу, рекламу чого показують між репортажами новин. Це якось стосується вашої проблеми із силою волі? Чи є будь-які інші тактики залякування або попередження, що можуть викликати у вас відчуття дискомфорту?

Іноді управління страхом смерті призводить не до спокуси, а до зво­лікання. Багато справ, які ми відкладаємо на потім, якимось чином пов’язані з питанням смертності: сходити до лікаря, отримати рецепт та приймати ліки за графіком, підготувати юридичні документи, наприклад, скласти заповіт, відкрити пенсійний рахунок і навіть викинути непотрібні речі чи одяг, який не носимо. Чи є щось, що ви відкладаєте або постійно «забуваєте»? Можливо, ви просто уникаєте цього, щоб не показувати свою вразливість? У такому разі, якщо ви подивитеся в обличчя своєму страху, це може допомогти зробити раціональний вибір: коли ми розуміємо свої мотиви, легше щось змінити.

Телевізійні обмеження для нічної ненажери

Телевізор у вітальні Валері вмикала щовечора на годину чи дві просто для фону, коли прибирала або готувала дітей до школи. Вона завжди обирала канал новин, де здебільшого йшлося про зниклих безвісти людей, нерозкриті таємниці та справжні злочини. Репортажі були такі захопливі, що, навіть коли Валері не хотіла дивитися на деякі фотографії з місця злочину, то просто не могла відірватися. Коли на заняттях ми говорили про теорію управління страхом смерті, вона вперше в житті справді задумалася про те, як на неї впливають усі ті жахливі історії. Валері почала замислюватись, чи не пов’язані її нічні бажання з’їсти щось солоне або солодке (одна з її основних проблем із силою волі) з оповідями про викрадених дівчат і вбитих дружин.

Валері почала звертати увагу на те, як почувається, коли переглядає ці репортажі, особливо про трагедії з дітьми. На наступному занятті Валері розповідала: «Це жахливо. Шлунок наче у вузол закрутився, але я не можу відірватися. Я відчуваю відразу, але нічого не можу із собою вдіяти. Не знаю, навіщо я роблю це з собою». ­Валері вирішила перемкнути канал та знайти для фону щось не таке гнітюче — музику, хіт-паради чи комедійні передачі. Уже через тиждень вона відчула, що темна хмара над нею розвіялася. А ще краще, що вимкнувши канал жахів, Валері більше не з’їдала пачки горіхової суміші, приготовленої дітям на шкільний обід.

Спробуйте хоча б добу не дивитися телебачення, не слухати новин по радіо, не читати журналів і не переглядати сайтів, що живляться вашим страхом. І якщо після цього не настане кінець світу (а я вас запевняю, що не настане), спробуйте взагалі не завантажувати себе цією інформацією.

Ефект «якого біса?», або Чому сором та відчуття провини — неефективна мотивація

Перш ніж замовити барменові склянку віскі, сорокарічний чо­ло­в’яга витяг свій кишеньковий комп’ютер. Перше пиво: 21:04. Його план? Два пива максимум. За кілька кілометрів звідси молода жінка прийшла до студентського клубу. Через десять хвилин вона внесла запис до свого кишенькового комп’ютера: одна чарка горілки. Вечірка лише починається![149]

Ці двоє були учасниками дослідження залежностей, проведеного психологами з Університету штату Нью-Йорк та Університету Піттсбурга. Групі зі 144 осіб віком від вісімнадцяти до сорока років видали кишенькові персональні комп’ютери, куди вони мали записувати все випите спиртне. Щоранку о восьмій учасники повідомляли дослідникам, як почуваються після вчорашньої вечірки. Учених цікавило, що трапиться, якщо гуляки вип’ють більше, аніж планували.

Не дивно, що ті, хто випив більше минулої ночі, гірше почувалися на ранок — головний біль, нудота, втома. Однак їхні страждання не обмежувалися похміллям. Учасники відчували сором і провину. І тут починалися величезні труднощі. Що більше людину мучило сумління через спожитий алкоголь, то більше вона випивала наступного вечора. Відчуття провини знову приводило їх до пляшки.

Знайомтеся: одна з найпотужніших загроз для сили волі — ефект «якого біса?». Уперше його описали дослідники-дієтологи Джанет Поліві та Пітер Герман. Цей ефект складається з такого циклу: людина потурає своїм бажанням, шкодує про це, але знову потурає. Дослідники встановили, що велика кількість людей, які худнуть, так засмучені будь-яким зривом (шматок піци, кусень пирога[24]), що їм здається, ніби вся дієта пішла під три чорти. ­Замість