Кубанська Україна - Рінат Петрович Польовий
МАЛАМА
Яків Дмитрович
(4.11.1841 – 1912)
Військовий діяч; нач. штабу Кубанського козацького війська (з березня 1885 р.), нач. штабу Кавказької військової округи (з 1890), наказний отаман Кубанського козацького війська (1892 – 1904), начальник Кубанської області, командувач військами Кавказької військової округи, генерал-лейтенант російської армії.
Нар. в Катеринославській губ. Навчався в Петровському кадетському корпусі (Полтава) та Костянтинівському військовому училищі і Академії Генерального штабу. Направлений до штабу Кавказького військового округу (1868). Брав участь у російсько-турецькій війні 1877 – 1878 рр. Дотримувався ліберальних поглядів, підтримував різноманітні культурні ініціативи. Саме за його керівництва широко святкувався 100-річний ювілей переселення чорноморських козаків на Кубань. У 1901 р. безуспішно звертався до історика Д. Яворницького з пропозицією написати історію кубанського козацтва. Помер у м. Петербург.
МАНДРИКА
Микита Іванович
(28.9.1886 – 20.8.1979)
Український поет, дипломат, громадсько-політичний діяч, кооператор; член Центральної Ради, радник українського посольства на Кубані та в Туреччині, представник кубанського уряду в Японії та на Далекому Сході (1919).
Нар. в Києві. Походив від запорозьких козаків Калниболотського куреня. Освіту здобув у вищих навчальних закладах Києва, Софії, Праги, вивчав літературу, агрономію, соціологію, економіку, політологію, право. Учасник революційного руху. З 1901 р. пише ліричні вірші, публікується з 1907 р. Перша збірка віршів – “Пісні про Анемону” (Київ, 1917). Публікує вірші в газеті “Кубанська зоря”, окремим виданням виходить книга нарисів “Останні часи Січі Запорозької і початок козацького війська Чорноморського” (Катеринодар, 1919). Перші роки еміграції – в Греції, Туреччині, Болгарії, Чехословаччині. З 1928 р. в Канаді. У м. Вінніпегу редагує газету “Правда і воля”, працює в бібліотеці місцевої “Просвіти”. Референт Української національної ради, голова Товаристваукраїнської культури, Голова місцевого відділу УВАН. Написав бл. 20 книг та брошур, у т. ч. “Історію української літератури в Канаді” (англ. мовою). Помер у м. Вінніпег (Канада).
МАНЖУЛА
Степан Федорович
(1885 – 1945?)
Дивися розділ “Степан Манжула – борець за об’єднання Кубані з Україною”.
МАСЛОВ
Микола Васильович
(4.5.1878 – ?)
Громадсько-політичний діяч.
Нар. в родині службовця с. Тарандинці Лубенського повіту Полтавської губ. З 1887 р. навчався в Лубенській, із 1892 р. – в Прилуцькій гімназіях, з 1898 р. – в Санкт-Петербурзькому ун-ті. В 1901 р. звинувачений у державному злочині, внаслідок чого виключений з ун-ту. Влітку 1902 р. приїхав до Катеринодара. Член катеринодарського гуртка “Полтавців”, складової частини РУП. У грудні 1902 р. – під слідством. Відданий під особливий нагляд поліції.
МІХНОВСЬКИЙ
Микола Іванович
(26.11.1873 – 3.5.1924)
Державний, політичний, військовий і громадський діяч, публіцист, правник, журналіст, редактор, видавець; член Центральної Ради та Українського генерального військового комітету.
Нар. в козацько-священичій родині с. Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Київська обл.).Закінчив Прилуцьку гімназію (1890). Навчаючись на I курсі Київського університету, став членом “Молодої громади”. Провідник таємної студентської організації Братство тарасівців. У 1899 р. відкрив у Харкові приватну адвокатську контору. Один із творців Революційної української партії (1900). Провідник та ідеолог Української народної партії, що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. При УНП була створена напіввійськова організація “Оборона України”, яка здійснила низку терористичних актів у Харкові та Києві. Твори М. “Самостійна Україна “ (1900), “Робітницька справа у програмі УНП”, “Справа української інтелігенції в програмі УНП”, “Десять заповідей УНП” та ін. стали основоположними для багатьох поколінь українських націоналістів. Обороняв на судових процесах українських селян, які брали участь у заворушеннях під час революції 1905 р., зокрема учасників Вереміївської бучі. Засновник часописів “Самостійна Україна” (1905), “Хлібороб” (1905), “Запоріжжя” (1906), “Слобожанщина” (1906), “Сніп” (1912 – 1913). Провідник Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка. Ініціатор створення Українського військового організаційного комітету, організатор двох перших полків Української армії – Першого Українського полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького і полку ім. гетьмана Павла Полуботка. Один з організаторів Всеукраїнського національного конгресу (квітень 1917), Першого (травень 1917) та Другого (червень 1917) всеукраїнських військових з’їздів. Один з організаторів Української демократичної хліборобської партії. На поч. 1920 р.виїхав до Новоросійська. Працював у кооперативних установах, вчителював у ст. Полтавській. Повернувся до Києва у 1924 р. Закінчив життя самогубством.
МОВА (ЛИМАНСЬКИЙ)
Василь Семенович
(13.1.1842 – 13.6.1891)
Поет, письменник, драматург, історик, мемуарист, перекладач, філолог.
Нар. в родині сотника Стародерев’янківського куреня Чорноморського козацького війська на хут. Солодкий Лиман. Закінчив Уманське училище. Вже в Катеринодарській чоловічій гімназії, де панував культ поезії І. Котляревського і Тараса Шевченка, почав писати перші вірші українською мовою. Велику роль у становленні М. відіграв Я. Кухаренко, який протегував юному поетові, та пізніше– О. Кониський. Вчився на філологічному та юридичному фак-тах Харківського ун-ту, де увійшов до українського студентського об’єднання “Громада”, яке вело просвітницьку роботу. Перші публікації – в 1861 р., серед них – статті на захист поезії Тараса Шевченка, поема “Троїсте кохання”. Внаслідок антиукраїнської політики Росії був змушений – як український письменник – ховатися за псевдонімами В. Лиманський, В. Мигуцький та В. Мигученко. У своїх творах змальовував долі українців Кубані, роздумував над долею України, проблемами денаціоналізації і пов’язаною з ними деморалізацією. Уклав російсько-український словник. Працював учителем, судовим слідчим, суддею. Помер у м. Катеринодар. Багато творів утрачено.
НАМІТОК
Айтеч (Айтек) Алієвич
(бл. 1885 – 26.7.1963)
Громадсько-політичний діяч; член Крайової та Законодавчої рад, міністр юстиції кубанського уряду, делегат на Паризькій (Версальській) мирній конференції (1919).
Черкес. Прихильно ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. А. Денікін видав наказ про військово-польовий суд над ним, як членом кубанської делегації, що підписав проект Договору про дружбу з горцями. Помер у м. Стамбул.
НИРКО
Олексій Федорович
