Кубанська Україна - Рінат Петрович Польовий
ЕРАСТОВ
Степан Іванович
(19.12.1856 – 13.4.1933)
Громадсько-політичний діяч, письменник, кооператор, видавець, журналіст, меценат українського культурного руху на Кубані; член Центральної Ради (представник Кубані в ЦР).
Нар. в родині священика в м. Катеринодар. Закінчив Кубанську військову гімназію, навчався на математичному фак-ті Київського та юридичному ф-ті Петербурзькогоун-тів, звідки був виключений за неблагонадійність. Початком своєї політичної діяльності вважав 1 жовтня 1879 р. – день вступу в організацію молодих українців “Кіш”. За розповсюдження української нелегальної літератури у 1882 р. заарештований і після ув’язнення висланий на 3 р. до Сибіру. Громадську діяльність продовжив у Катеринодарі, куди повернувся у 1886 р. Ініціатор створення на Кубані легальних українських громадських, кооперативних, просвітніх, доброчинних, економічних товариств. Влаштовував мистецькі виставки, розповсюджував українські книжки, організовував Шевченківські свята. На поч. ХХ ст. повернувся до нелегальних методів роботи.
Член РУП, згодом УСДРП, ще пізніше член ТУП. В автобіографії писав, що “задля поширення українства” викликав на Кубань чимало українців, яким “здобував посади” в Катеринодарі. Організовував “Просвіту” та її філії у станицях, за що відсидів 6 місяців ув’язнення. Організатор Чорноморської громади – кубанської філії РУП (1902). Після закриття катеринодарської “Просвіти” на півроку потрапив до в’язниці. У 1908 р. переїхав до Новоросійська, де організував українське с.-г. товариство, музично-драматичний гурток. У 1917 р. – організатор “Громади”, товариства “Просвіта” і “Українського кооперативу”, кооперативу “Запомога”. Був директором банку. У березні 1917 р. обраний до складу тимчасового ЦК українських автономістів-федералістів. У квітні 1917 р., як найстаршого за віком українського діяча, його обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. В 1920 рр. брав активну участь у впровадженні політики українізації Кубані. Помер у м. Сухумі.
ЄМЕЦЬ
Василь Костьович
(15.12.1890 – 6.1.1982)
Світової слави бандурист-віртуоз, бандурний майстер, історик, письменник; член Головної управи Всеукраїнської спілки “Просвіта”, учасник Визвольних змагань у лавах полку ім. гетьмана Петра Дорошенка.
Нар. в с. Жабарівці (тепер смтШарівка Богодухівського р-ну Харківської обл.). Навчався у Харківському та Московському ун-тах, музичні студії продовжив у Берліні і Празі. Перший публічний виступ – 6 грудня 1911 р. в м. Охтирці. Відтоді багато і плідно концертував у Російській імперії. Вчителював уСосницькій дівочій гімназії (1917 – 1918). Учасник оборони Києва у складі куреня Військового міністерства УНР (січень 1918 р.). Учасник походу на Київ об’єднаних українських армій (літо 1919 р.). На еміграції концертував у Чехословаччині, Бельгії, Франції, Канаді й США. Організатор Першої кубанської кобзарської школи (Катеринодар, 1913), Першої державної кобзарської капели (Київ, 1918) та Другої капели бандуристів (Прага, 1923). Автор праць: “Кобза. Скільки слів про український національний інструмент та його походження” (Берлін, 1921), “Кобзарі старих часів” (Берлін, 1921), “Кобза та кобзарі” (Берлін, 1923), “У золоте 50-річчя на службі Україні” (Голлівуд – Торонто, 1961). Помер у США.
ЖАРКО
Яків Васильович
(13.11.1861 – 25.5.1933)
Український письменник, актор, громадсько-політичний діяч.
Нар. у м. Полтава в родині колезького асесора, в якій панував культ книг, музики і театрального мистецтва. Ще в гімназії став на революційний шлях, що й стало причиною виключення. Неодноразово затримувався та арештовувався. Закінчив земську фельдшерську школу. Перша збірка віршів просякнута любов’ю до України (“Перші ліричні твори”, 1884). У 1886 – 1896 рр. – актор театральних груп М. Старицького, М. Кропивницького і П. Саксаганського. Друга збірка віршів (“Молодим. Пісні і думи”, 1891) недопущена до друку цензурою. Публікувався в “Літературно-науковому віснику”, редагованому І. Франком. В 1896 р. в Санкт-Петербурзі вийшла збірка його байок. Влітку 1903 р. переїжджає на Кубань, оселяється у Катеринодарі. Катеринодарський період – найплідніший з творчого погляду: збірник “Пісні” (1905), “Байки” (1912), “Катеринодарцям” (1912), історичний нарис “На Кубані” (1912), “Балади і легенди” (1913), а також підбірки до антології “Українська муза” (1908) і до “Збірника українських байок” (1915). Один з організаторів і керівників катеринодарської “Просвіти” та катеринодарського відділення РУП.
У 1920-х рр. – на різних посадах у Кубанському художньому музеї. В 1929 р. у зв’язку з публікацією віршів “З єгипетського циклу” був заарештований за підозрою в шпигунстві на користь Великої Британії. Арешти, обшуки і допити тривали до самої смерті. Зацькований переслідуваннями, помер. Похований на Всіхсвятському кладовищі в м. Краснодар. Архів Ж. зберігається в Ін-ті літератури ім. Тараса Шевченка в Києві.
ЖУК
С. В.
Громадсько-політичний діяч; член Кубанської крайової ради, член комітету Товариства кубанців у Чехословаччині.
Чорноморець. Прихильно ставився до ідеї тісногоспівробітництва з Україною. Арештований денікінцями і депортований до Стамбула.
ЗАБОРА
Василь Григорович
(1856 – ?)
Громадський діяч.
Студент Київського ун-ту. У березні 1878 р. брав участь у студентських заворушеннях, внаслідок чого був виключений із забороною два роки вступати до вищих навчальних закладів. Член українського гуртка “Чорноморці”. Вів антиурядову пропаганду серед селян. Закінчив медичний фак-т ун-ту у 1882 р. На поч. 1900-х рр. – лікар у Кубанській обл.
ЗАХАРЧЕНКО
Віктор Гаврилович
(нар. 22.3.1938)
Керівник Державного академічного кубанського козачого хору.
Козак ст. Дядьківської, що на Кубані. Народний артист Росії. Видав збірку “Народні пісні Кубані”.
ЗОЛОТАРЕНКО
Василь Федорович
(1818 – 1872)
Кубанський письменник, етнограф, мемуарист, педагог.
Нар. в родині пономаря Катеринодарського собору. Закінчив
