Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл

зрозуміло, що неприваблива ззовні людина завжди намагається зробити так, щоб бути привабливою. Потворна людина переоцінюватиме любовне життя. І що менше радості вона відчуватиме від своєї власної любові, то сильніше перебільшуватиме її значення. Насправді любов є лише одним із можливих способів наповнення життя сенсом. Наше існування зводилося б до сумної мандрівки, а наше життя було б справді бідним, якби його сенс залежав тільки від наявності чи нестачі переживання любовного щастя. Життя нескінченно багате на шанси втілювати цінності. Треба лише пам’ятати про першість творчого втілення цінностей. Тому людина, яку не люблять і яка не любить сама, може й надалі надавати своєму життю сенсу. Єдине питання полягає в тому, чи неможливість досягнути любові є наслідком об’єктивних причин, наприклад долі, чи лише невротичною невдачею з вини самої людини. Ми вже обговорювали ті випадки, коли втілення творчих цінностей слід відкласти і натомість перейти до втілення цінностей ставлення. Ми наголосили, що відмова не повинна бути примхливою або передчасною. Те саме можна сказати і про відмову від цінностей досвіду любові. Небезпека передчасно опустити руки цілком реальна. Бо люди схильні забувати, наскільки відносно неважливою є зовнішня привабливість і наскільки важливішою в любовному житті є особистість. Ми всі знаємо блискучі приклади непривабливих або непоказних осіб, які з огляду на свої чарівність і темперамент мали успішне любовне життя. Можемо згадати також описаний раніше випадок каліки, який, попри найнесприятливіші умови життя, досягнув надзвичайного успіху не тільки в інтелектуальному аспекті, але й в еротичному. Бути непривабливим не є достатньою причиною для зневіри, що може спричинити ще й негативний побічний ефект — почуття образи. Бо невротичні особи, які не в змозі реалізувати себе в певній сфері, починають або недооцінювати, або переоцінювати конкретні життєві аспекти. Невротичне прагнення виключно «щастя» в любові зумовлене актуальною напругою «нещастя». Людина, що переоцінює еротизм, намагається силою відчинити «двері до щастя» (К’єркеґор), про які ми вже згадували раніше і які не відчиняються ззовні. З іншого боку, людина, яка негативно зосереджується на любовному житті, знецінює його. Така особа також заблоковує свій власний шлях до еротичного щастя. Внутрішнє обурення разом із відреченням дає такий самий результат, як і протест проти долі. І те, і те є шаблонною реакцією людей із обікраденим щастям. З іншого боку, виважене ставлення людини, яка свідомо і назавжди відмовилася від любові, випромінює барвами своєї особистості, а отже любов’ю. Це підтверджує давня сентенція: «утримуючись, ми отримуємо».

Концентрація на зовнішності спричиняє загальне пере­оцінення «краси» в еротичному розумінні. Водночас девальвується цінність і самої людини. Є щось образливе у визначенні жінки як «красивої» особи. Чи не означає використання цього прикметника, що ми навмисне утримуємося від будь-яких інших описів, скажімо, від судження про якості її розуму? Високий рейтинг відносно низької категорії оцінки зумовлює підозри щодо мовчазного небажання скористатися будь-­якими оцінками з вищої категорії. Щобільше, підкреслювання зовнішності означає не лише девальвацію того, кого оцінюють, але й того, хто оцінює. Бо якщо я говорю про жіночу красу, це свідчить не тільки про те, що я не можу сказати нічого доброго про її особистість, але й про те, що я не зацікавлений у її особистості, тому що не оцінюю її якостей.

Усіляке фліртування, звична галантність минулого та сьогодення ігнорують внутрішню особистість партнера і мають приховану, часто несвідому мету. Унікальність та неповторність іншої особи навмисно залишаються поза подібними контактами. Люди, які вдаються до такої поверхневої еротики, утікають від обов’язків справжньої любові, від справжнього зв’язку з партнером, бо такий зв’язок вимагає відповідальності. Вони ховаються, віддаючи перевагу колективному поняттю «типової краси». Вони обирають тип, а не конкретну особу. Їхня любов спрямована на типовий, але безособовий «вигляд». Найчастіше віддають перевагу жінкам, які належать до типу «зірки сцени». У цьому легко переконатися, якщо зрозуміти, наскільки знеосібленим є цей тип. Зірка є, так би мовити, символом «масовості». Вона є складником точного механізму — хору чи танцювальної трупи, тобто частиною більшої системи. І вона не може вийти за межі свого образу чи відмовитися від своєї ролі, не може зійти зі сцени. У житті вона також повинна «тримати крок». Сьогоднішній пересічний чоловік уважає цей тип жінки своїм еротичним ідеалом, тому що вона не може, з огляду на свою знеосібленість, спонукати його до відповідальності. Цей тип найпоширеніший. Так само як на сцені одну співачку можна замінити іншою, одну жінку легко замінити іншою в реальному житті. Такий тип — знеосіблена жінка, з якою чоловіки хочуть мати стосунки «без жодних зобов’язань», без особистого підходу. Таку жінку хочуть «мати», а не любити, щоб вона була власністю, без особистих рис, без особистої цінності. Кохати можна тільки особистість, а не знеосіблену «зірку сцени». У стосунках із нею не виникає питання вірності, бо невірність є наслідком знеосіблення. У таких еротичних відносинах невірність є не лише можливою, але й необхідною. Адже відсутність якості любовного щастя компенсується кількістю сексуального задоволення.

Цей вид еротики є скаліченою формою любові. Фраза «я “мав” цю жінку» цілковито розкриває справжню суть такого еротизму. Будь-що з того, що «маєш», будь-яку власність можна обміняти. Якщо чоловік «має» жінку, він може її легко обміняти чи навіть «купити» собі іншу. Такі стосунки характерні також і для жінок. Коли їх цікавить лише поверхнева еротика, зовнішність партнера, коли їм байдуже, хто він, натомість важливо, наскільки потенційний партнер є сексуально привабливим. Те, що є власністю, можна змінити. Жінка, наприклад, також може змінити свою «поверхню», скажімо, за допомогою макіяжу. Отже, описаному ставленню чоловіків відповідає також аналогічне ставлення жінок. Жінка робитиме все можливе, щоб приховати всі свої особисті якості, щоб чоловік на них не зважав, щоб він міг знайти те, що шукає, — свій бажаний тип. Жінку, точніше, сучасну урбаністичну «ляльку», повністю поглинає її зовнішність. Вона хоче, щоб її «взяли», але не хоче, щоб її сприймали серйозно, тобто такою, якою вона є насправді — унікальна та неповторна людина. Вона хоче, щоб її сприймали як сексуального партнера, тому ставить своє тіло на перший план, підкреслюючи всі його неспецифічні ознаки. Вона хоче бути знеосібленою і представляти той тип, який якраз є модним на ринку еротичного марнославства. Що відданіше вона намагається наслідувати цей популярний тип, то сильніше повинна бути невірною перед собою та перед своєю особистістю.

Вона може, наприклад, вибрати свій тип зі світу кінозірок. І порівнюватиме себе постійно з типом, який представляє ідеальну жінку, намагаючись максимально наблизитися до цього ідеалу. Вона не має жодного бажання утверджувати власну особистість, унікальність та неповторність. Вона навіть не прагне створити новий, власний тип жінки, оскільки позбавлена будь-яких амбіцій запропонувати власну моду. Замість того щоб щось творити, така жінка просто імітує. Із задоволенням, з власної вільної волі вона віддає себе чоловікові як представниця того типу, якому він віддає перевагу. Проте вона ніколи не акцентує в таких стосунках на власному «я». Вибираючи такий спосіб відносин, жінка відходить щораз далі від справжньої любові в напрямку простого еротичного досвіду. Бо той, хто її вибирає, насправді хоче не її, а лише її тип. Підкоряючись бажанню чоловіка, вона з готовністю дає те, що він хоче «мати». Обидві сторони таких відносин лишаються ні з чим.