Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл

було б чудово», — заявив один із таких невротиків. Існування в ролі безробітних дає їм змогу проживати життя як тимчасове. Незайнятість зваблює їх піддатися тимчасовій модальності існування. Вони думають, що від них ніхто нічого не може вимагати. І вони не вимагають нічого від себе також. Нещастя безробіття видається їм дозволом не бути відповідальними перед іншими, а також перед собою. Воно уможливлює скасувати свою відповідальність перед життям. У всіх своїх невдачах такі люди звинувачують тяжку «долю безробітного». Либонь, вигідно все зводити лише до єдиної проблеми. І навіть якщо така проблема є вироком долі, це дає величезну перевагу: перед нами не поставлено жодного завдання, не треба нічого робити. Потрібно тільки чекати уявного моменту, коли вирішення цієї єдиної проблеми вилікує все інше в нашому житті.

Як і кожен невротичний симптом, невроз безробіття в тому самому часі є і наслідком і виявом чогось іншого і засобом до мети. Тому ми можемо очікувати, що з остаточного погляду він, як і будь-який інший невроз, виявиться способом існування, позицією, прийнятною для людини, її екзистенційним рішенням. Невроз безробіття не є безсумнівною, безумовною долею, як у це хочуть вірити невротики. Безробітна людина не обов’язково піддається такому неврозу. Люди можуть учинити інакше, можуть самі вирішити, чи піддаватися силам соціальної долі, чи ні. Є багато прикладів, які доводять, що стан умислу в разі безробіття не є однозначно визначений долею. Окрім зазначеного вище невротичного типу, є ще інший вид безробітної людини, яка змушена жити в тих самих несприятливих економічних умовах, що й невротики, але все ж таки залишається вільною від неврозу безробіття. Вона не видається ані апатичною, ані депресивною і випромінює життєрадісний спокій. Чому це так? Якщо розглянемо такі випадки докладніше, виявимо, що такі особи вирішили робити щось інше, поки не знайдуть постійної праці. Наприклад, вони в ролі волонтерів допомагають у різних організаціях, читають лекції на навчальних курсах для дорослих, працюють на без­о­платній основі в публічних бібліотеках. Вони виробили звичку навчатися та слухати хорошу музику. Вони читають літературу і обговорюють із друзями те, що прочитали. Якщо вони ще молоді, то активно долучаються до молодіжних клубів, займаються спортом, вирушають у походи, беруть у часть у змаганнях тощо. Такі особи надають надлишку вільного часу змістовну форму і бережуть свою свідомість, свій час, своє життя і свій сенс. Їм часто доводиться затягнути ремені так само, як і іншій групі безробітних (які стають невротичними), але попри це вони позитивно ставляться до життя і протистоять безнадії. Вони знають, як пробудити інтерес до життя і надати йому сенсу. Вони зрозуміли той факт, що сенс людського життя не тільки в оплачуваній роботі, тому безробіття не повинно змушувати жодну людину вважати своє життя безглуздим. Вони перестали прирівнювати життя до роботи, що фактично вводить невротичного безробітного в стан апатії. В основі неврозу безробіття — неправильне уявлення про те, що робота є єдиним сенсом життя, а також помилкова ідентифікація себе зі своїми життєвими завданнями. Це неправильне зіставлення обов’язково змушує безробітного страждати від усвідомлення свого буття непотрібним та зайвим.

Один молодий чоловік колись повідомив, що протягом тривалого періоду безробіття, який довів його до відчаю і майже до самогубства, він пережив лише одну чудову мить. Якось він сидів у парку і помітив на сусідній лавці дівчину, що ридала. Він підійшов до неї і запитав, що сталося. Вона розказала про свої проблеми і заявила, що рішуче налаштована скоїти самогубство. Молодий чоловік почав відмовляти дівчину від задуманого і врешті досяг успіху. Ця подія — єдина мить радості в його житті протягом тривалого часу зневіри, момент, коли він відчув, що ще здатний на якісь досягнення. І це почуття витягнуло його з апатії, хоча йому і довелося ще зазнати багато невдач.

З викладеного випливає, що доля мало впливає на психічну реакцію людини на безробіття і що ще лишається багато місця для дій вільного духу. Завдяки екзистенціальному аналізу неврозів безробіття ми зрозуміли, що однакову ситуацію безробіття по-різному трактують. Деякі люди дозволять своїм психічним реакціям та характеру змінюватися під впливом соціальної долі, тоді як інші самі формують свою соціальну долю. Тому кожна безробітна особа завжди може вирішити, яку дорогу вона вибере: чи триматиме голову високо, чи стане цілковито апатичною.

Отже, невроз безробіття не є прямим наслідком безробіття. Насправді ми іноді виявляємо, що саме безробіття є наслідком неврозу. Адже цілком очевидно, що невроз вплине на соціальну долю та економічну ситуацію хворого. Зауважимо, що безробітний із високим духом матиме кращі шанси в конкурентній боротьбі, ніж той, хто перебуває в апатії, і, взявши участь у конкурсі на ту саму посаду, з більшою ймовірністю її отримає.

Невроз безробіття має не тільки соціальні, але й фізичні наслідки. Бо правильно поставлене завдання реструктуризовує і організовує не тільки діяльність розуму, але й впливає на організм людини. І навпаки, раптовий розлад внутрішньої структури, яку супроводжує переконання в тому, що життя є безглуздим і беззмістовним, спричинює погіршення стану організму. Наприклад, психіатрам відоме типове психофізичне погіршення, яке відбувається в людей після виходу на пенсію, коли в прискореному темпі проявляються ознаки старіння. Подібне явище спостерігали і в тварин. Навчені циркові тварини, яким визначили «завдання», зазвичай живуть довше, ніж представники їхнього ж виду в зоопарках, які просто живуть і не мають «професії».

Отже, оскільки невроз безробіття фатально не пов’язаний із відсутністю роботи, то підлягає зміні, і людям, які від нього потерпають, можна допомогти. Як і в процесі лікування можливих самогубств, яке ми вже обговорювали, тут також можна виокремити соматичний, психічний, соціальний та духовний аспекти. «Соматична» допомога полягала б просто у забезпеченні пацієнта достатнім харчуванням. Соціальна допомога дала б йому роботу. Але поки безробіття та його наслідки, зокрема неврози, залишатимуться з нами з причин, які виходять за межі повноважень психотерапевта, і поки ізольовані особи не зможуть отримувати соматичну та соціальну допомогу в будь-якій ефективній формі, єдиною альтернативою буде логотерапія.

Звичайно, будуть і такі, хто з іронією поставиться до думки про те, що проблему безробіття можна розв’язати за допомогою логотерапевтичного підходу. Але їм варто згадати часті нарікання безробітних, особливо молоді: «Ми хочемо не грошей, нам потрібний сенс життя». Тож очевидним є те, що психотерапія в класичному розумінні, скажімо, підхід «глибинної психології», також була б неефективною в таких випадках. Бо якщо проблема людини полягає, з одного боку, у голодному існуванні, а з іншого — у відсутності сенсу життя, вона не може не обуритися, коли хтось, розповідаючи їй психологічні детективні історії, намагатиметься виявити в неї приховані комплекси. Тут доцільнішим є екзистенціальний аналіз, який показує безробітній особі шлях до внутрішньої свободи, незважаючи на її теперішнє скрутне становище, і допомагає їй усвідомити свою відповідальність, завдяки чому вона може надати своєму життю сенсу і боротися за нього.

Як ми вже зауважували, безробіття та наявність роботи можуть бути використані як засіб для досягнення невротичної мети. Ми повинні відрізняти невротичне ставлення до життя, яке помилково використовує роботу в ролі засобу для досягнення невротичної мети, і здорове ставлення, що використовує роботу як засіб до досягнення життя, сповненого сенсу. Бо гідність людини забороняє їй трактувати своє життя як засіб, перетворюватися на інструмент процесу праці, деградуючи до рівня засобів виробництва. Працездатність — це ще не все, вона не є ані достатньою, ані необхідною умовою для