ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
«Звісно, приведіть його, щоб я з’ясував проблему», — кажу я.
У мій кабінет заходить похмурий, непокірний, розлючений і збентежений молодий чоловік.
«У чому там проблема, хлопче?»
«Я більше не витримую: наглядачі виводять мене, вони обрали мене жертвою, глузують, постійно садять у карцер і...»
«З того, що я бачив, — а я бачив усе, — то ви самі провокуєте їх. Ви — найнепокірніший у цій в’язниці, найбільший бунтівник».
«Мені пофіг, ви всі порушили контракт, я не чекав, що зі мною будуть так поводитися, ви...»[60]
«Ти, хіпоблуд, рот закрий! — Карло люто кидається на 8612-го. — Чого ти не можеш витримати? Віджимань, стрибків, що наглядачі кричать на тебе? Тебе, сука, “виводять”? Не перебивай. На пару годин закрили в кладовку? Слухай, мажор: у Сан-Квентині ти не протримався би день. Ми всі відчули би, як ти пахнеш страхом і слабкістю. Наглядачі били б тебе по голові, а перед тим, як посадити в карцер, — це, щоб ти знав, це холодна бетонна яма, я в такій сидів тижні і тижні, — віддали би тебе нам. Снаффі або хтось інший з ворів, купив би тебе за дві, ну три, пачки сигарет, і задницю тобі розірвали би на німецький хрест — початок, сука, твого шляху підараса».
Номер 8612 заціпенів від лютого наїзду Карло. Мені треба якось рятувати ситуацію, бо я відчуваю, що Карло от-от вибухне. Наша обстановка, яка так нагадувала справжню в’язницю, повертає його думки до років мук, що закінчилися лише кілька місяців тому.
«Карло, дякую, що змалював цю реалістичну картину. Проте перш ніж ми продовжимо, мені потрібно дізнатися дещо у в’язня. 8612-й, ви розумієте, що я маю вплив на охоронців і можу зробити так, аби вони вас не зачіпали, якщо ви залишитеся і співпрацюватимете. Вам потрібні гроші? Ви недоотримаєте їх, якщо вийдете з експерименту раніше».
«Звісно, так, але...»
«Добре, тоді хай буде так: охоронці більше не зачіпатимуть вас, ви залишаєтесь і заробляєте гроші, а натомість усе, що вам треба робити, — це час від часу співпрацювати, час від часу ділитися зі мною деякою інформацією, яка була б корисною для процесу управління в’язницею».
«Ну, я не знаю...»
«Поміркуйте над моєю пропозицією, а після доброї вечері, якщо ви все одно вирішите піти, то все гаразд: вам заплатять за той час, який ви тут провели. Утім, якщо вирішите продовжувати й отримати всі гроші, не впадати в істерики і співпрацювати зі мною, то ми забудемо проблеми, що виникли першого дня, і почнемо спочатку. Так?»
«Може, але...»
«Ви не повинні вирішувати це зараз, подумайте над моєю пропозицією і прийміть рішення пізніше, ввечері. Добре?»
Номер 8612 спокійно вимовляє: «Ну, добре», — і я проводжаю його до кабінету начальника в’язниці по сусідству, аби його повернули назад у Двір. Я повідомляю Джаффе, що він поки що думає, чи залишитися, і озвучить рішення пізніше.
Я придумав цю Фаустову угоду просто-таки на ходу. Я поводився як злий адміністратор в’язниці, а не як добродушний професор, яким звик себе вважати. Як суперінтендант я не хочу, щоб 8612-й покинув експеримент, бо це може негативно вплинути на решту в’язнів, а також я думав, що можна спонукати його співпрацювати, якщо охоронці будуть поблажливішими до нього. Проте я запропонував 8612-му, лідерові повстання, стати «сукою», інформатором, який би видавав мені інформацію за окремі привілеї. Згідно з «кодексом в’язня», сука — це найнижча форма тваринного життя, і його часто тримають одного в карцері, аби його просто не вбили, якщо дізнаються, чим він займається. Згодом я і Карло йдемо до ресторану Рікі, де я намагаюся хоч на якийсь час забути про цю огидну ситуацію і насолодитися новими історіями Карло за порцією лазаньї.
В'ЯЗЕНЬ КАЖЕ ВСІМ, ЩО НІХТО НЕ МОЖЕ ЗВІДСИ ВИЙТИ
У Дворі наглядачі Арнетт і Лендрі вишикували в’язнів уздовж стіни для ще однієї переклички перед закінченням довгої денної зміни. Зі Стю (819) знову насміхаються через те, що він надто млявий, а його приятелі хором співають: «Дякуємо, пане наглядачу за гарний день!».
Вхідні двері зі скрипом відчиняються. Шеренга в’язнів одночасно повертає голови, щоб подивитися, як 8612-й повертається після зустрічі з тюремною владою. Перш ніж піти, він усім оголосив, що це його прощальна зустріч. Він виходить з експерименту, і ніщо не змусить його залишитись. Тепер Даґ (8612), оминаючи шеренгу приятелів, прямує до камери №2 і падає на ліжко.
«8612-й, вийди і стань до стіни», — наказує Арнетт.
«Від***сь!» — зухвало відповідає він.
«До стіни, 8612-й!»
«Від***сь!» — відповідає 8612-й.
Арнетт: «Хто-небудь, допоможіть йому!»
Лендрі запитує Арнетта: «У вас є ключі від наручників, сер?».
Усе ще перебуваючи в камері, номер 8612 кричить: «Я не буду терпіти гівно це ваше!». Даґ (8612) повільно виходить у Двір, де в’язні стоять по обидва боки камери №2, і оголошує їм жахливу новину: «Я тіпа, серйозно... Тобто я не міг вийти! Я стільки часу розмовляв із лікарями, юристами і...»
Його голос обривається, і залишається незрозумілим, що він хоче сказати. Решта в’язнів починають хихотіти. Номер 8612 стоїть навпроти шеренги, ігноруючи вимогу стати до стіни. Здається, він вразив приятелів своєю поведінкою. Він продовжує викрикувати своїм високим плаксивим голосом: «Я не зміг вийти! Вони не дозволили мені! Ніхто не може звідси вийти!».
Хихотіння ув’язнених перетворюється на нервовий сміх. Охоронці ігнорують 8612-го, продовжуючи шукати ключі від наручників. Вони хочуть одягти наручники на 8612-го і знову відправити його в карцер, якщо він не перестане блазнювати.
Один в’язень запитує 8612-го: «Тобто ти не можеш розірвати контракт?».
Інший у відчаї запитує, ні до кого конкретно не звертаючись: «Я можу розірвати свій контракт?!».
Арнетт обриває: «Розмови у шерензі! Потім ще поговорите з 8612-м».
Слова одного з шанованих лідерів бунту — значний удар по рішучості й упевненості ув’язнених. Пізніше Ґленн (3401) казав про ефект, який справили слова 8612-го: «Він сказав, що ми не можемо піти. Ми відчули себе справжніми в’язнями. Можливо, ти грав роль в’язня в експерименті Зімбардо, і, можливо, тобі за це
