Пацифікація - Автор невідомий
У селі Мозолівці, пов. Підгайці, на 155 господарств знищено 110. здемольовано всю внутрішню обстзнову, ліжка, печі, посуд, порізано одежу, попорено подушки і розсипано пірря, розібрано дахи домів, порозбивано образи, вікна, позривано підлоги, понищено машини й т. д. Не пощадили навіть криниць, до яких понасипано всякого сміття, грузу з розбитих печей і пірря. Били кожного, кого застали в селі, не виключаючи дітей; розлюченість експедиції дійшла до того, що побили навіть смертельно хорого старця Осипа Гальку, який вже рік лежить у постелі. По відході експедиції село виглядало як по страшнім землетрусі.
Про вибрики експедицій свідчить оцей факт: по знищенні дощенту села Купчинці, пов. Тернопіль, і скатованні населення, карна експедиція рушила до села Денисова, Для розвеселення товариства привязано мотузками громадського асесора Олексу Росоляка за шию до воза й ударами нагаїв змушено його бігти разом із кіньми з Купчинець до Денисова.
Маючи всюди таку необмежену «свободу», карні експедиції не відмовляли собі ґвалтувати українських жінок. Так, наприклад, у селі Шилах, пов. Збараж, карна експедиція в разгарі руйнування майна села і катування поголовно всіх .людей, ловила молодих дівчат і заганяла їх до замкнених приміщень, де їх дикунським способом ґвалтовано.
Подібних картин тисячі.
Звіряче катування нещасних людей мало на меті не тільки застрашити українців і понизити їх людську гідність: карним експедиціям ходило і про те, щоби тили побоями позбавити раз на все здоровля, а то й відправити на другий світ як-найбільиіу кількість цінних українських громадських діячів, невигідних для польського уряду, а яких дорогою закону ніхто не міг ні карати, ні нищити. Багато людей вмерло від побоїв; а велика скількість людей із поламаними ногами, руками, ребрами, з внутрішніми ушкодженнями, і вони в скорому часі попрощаються з життям. До тих людей належать громадяне ріжних станів: священики, адвокати, вчителі, лікарі, оеляне, робітники, студенти. Наприклад: од побоїв згинув Грицина із Соховець, пов. Підгайці, адвокатський писар Бомба помер од побиття, зломлено руку і ребра війтові Іванові Варениці з Денисова, смертельно скатовано лікаря д-ра Андрія Кокодинського, б. посла Яворського, інж. Андрія Туринського в Новім Селі, пов. Збараж, й т. д.
Як переводжено екзекуції свідчить такий приклад: у селі Данильчі, пов. Рогатин, карна експедиція зачала своє «урядовання» з биття начальника тої громади Андрія Гривна і; а, визначного громадського діяча та кандидата на посла до сойму. Люто катовано його в хаті, де містилася канцелярія громади, а відтак ириказано йому вилізти на горище, де ніби мала відбутися ревізія. Там почали його бити вдруге, аж нещасний втратив притомність. Тоді скинули зімлілого війта з горища на долівку. Пізніше завезли його до сусіднього села і замкнули до сільського арешту, де він просидів дві ночі. Кожної ночі приходим пять поліцаїв до арешту і там його знову катовано. В жахливому стані відвезено його до арешту в Рогатині. Побитий по тій «пацифікації» почав плювати й мочити кровю.
Така сама доля стрінула війта Михайла Герасима з Молошкович. пов. Яворів, що по скінченні університетських студій почав господарювати
М. Герасим, абс. гімназії, начальник громади Молошковичі, пов. Яворів, побитий польськими уланами.
та провадив кооперативну й культурно-просвітню працю. Карна військова експедиція знищила все село й дуже лютилася, що не застала війта вдома. По від'їзді експедиції поїхав Герасим до Яворова на сесію війтів, скликану повітовим староством. По відбутому засіданні вийшов він зі староства, і тут на нього чекав десяток уланів 14. полку. Вхопили його, затягнули до військового тягарового авта й повезли на передмістя Наконечне, де стояла ціла скадрона. Привели його до читальні «Просвіти», роздягли, положили на підлогу, кілька жовнірів посідало на голову й ноги та, заклавши наперед в уста мокру шмату, дали відразу щось зі сто буків приговорюючи: «Ти, ск. с., хцеш України будоваць?» Скатований війт хвилю полежав і прочутившися зачав помалу одягатися. Тоді улани в крик: «А тобє то замало!», і почали катувати його подруге доти, аж зімлів. Тим самим способом закатували там таки абеюльвента Фільософії Алексевича Івана; священик, що -сповідав його, зімлів при погляді на скатоване тіло. Такаж сама доля стрінула ученика 6. кляси ґімназії Остапа Линду. І так без кінця.
Постійні нагінки польської преси на українських католицьких священиків, масові ревізії й безпідставні арешти священиків звичайні явища.
Карні експедиції не тільки нищили майно священиків, але й знущалися нелюдськи. Так, напр., у Наконечнім, пов. Яворів, священика там скатовано, помазано йому голову маслом і висипано після на голову пір-ря. Побито також його жінку і примущено цілу родину того священика молотити в неділю збіжжя для війська. Над священиком Мандзієм із Бо-гатковець знущалися так: наперед били його кольбами й нагаями по спині; коли він зімлів, привели його зимною водою до памяти та перевернули горілиць; один із поліцаїв став йому ногами на груди,-а другі били по животі й ногах, а руки пробивали баґнетом; коли він удруге зімлів, знову поляли зимною водою, а відтак, виляли на. нього кипляче молоко, що його варили для себе поліцаї, та один баняк із гарячею бараболею; вкінці кинули на нього 2 столи і з тим ь:дійшли. У Люблині великім, пов. Підгайці, люто побито священика. Дединського, при чому підчас екзекуції приказували йому співати: «Єще польська не зґінела». О. Блозов-ського в Підгайцях побили тяжко в магістраті. Подібних прикладів багато.
У тій «війні» з українським мирним і безборонним населенням показала свою «високу техніку» не тільки поліція,' але й полки польської кавалерії, на чолі якої стоїть «еліта» польської шляхти, синки польських дідичів, високих урядовців і магнатів. Оці старшини не тільки кермували цілою акцією й роскошували страхіттям невинно катованих чоловіків, жінок і молоді; вони простягали також свої «шляхотські» руки по тяжко загароване чуже майно, яке не тільки рабували для військових маґази нів, але себе й свої родини не забували. Скілько то пішло свиней, курей, гусей та инших ласощів до папської кухні! Скільки то ваґонів вівса, паші, видертих під виглядом «контрибуції» з рук українського селянина, продано, щоб наповнити приватну кишеню шляхотських паничів!
Для прикладу:, в селі Підберізцях, біля Львова, улани 14. язловець-кого полку, нищачи й катуючи людей, не забули перебити в селі майже всіх гусок і курок, яких складено на вигоні. По відбутій «пацифікації» старшини наказали селянам позносити на вигін чисті подушки, бо
