Таємниця янтарної кімнати - Валентин Григорович Дмитрієв

Ми ще монтуватимемо янтарну кімнату в палаці, ось побачиш!

Цілую тебе. Скучаю.

Твій Олег».

У залі засідань облвиконкому яблуку ніде впасти. Денисов за столом, вкритим зеленим плющем, подзвонює дзвінком.

— Увага, товариші. Лекцію про історію янтарної кімнати прочитає товариш Сергєєв. Прошу, Олегу Миколайовичу.

… Сергєєв говорить уже другу годину підряд. Ніхто не нагадує про перерву.

… Янтарю, який видобувається тепер на берегах Балтійського моря, не менше сімдесяти мільйонів років. Колись, у незбагненній далині віків, узбережжя похмурої Балтики вкривали дрімучі тропічні ліси. Дерева стояли тут, як величезні колони. Час від часу на морі лютували жорстокі шторми. Пориви вітру залітали і в похмурі хащі. Тоді вікові дерева гули, стикаючись гіллям, рокотали глухо і грізно. Сині блискавки спліталися в темному небі, стрілами били в болото і з шипінням гасли там. А часом пролітав ураган, і гігантські стовбури, вирвані з корінням, падали один на одного, як воїни в нерівному бою.

Звалені бурею дерева засмоктував грузький мул, засипав пісок; вони поступово зотлівали… Тільки шматочки смоли залишалися незачепленими цією одвічною працею природи. Вони застигали, кам'яніли, ставали зернами різних відтінків — від світло-жовтого, як мед, до бурого.

Мигали роки, століття, сотні століть. На світанку нашої ери жителі цих місць знаходили в прибережному піску шматочки янтарю і робили з нього прикраси. Про них оповідає в «Одіссеї» легендарний Гомер.

Але особливо захоплювалися янтарем пізніше, у стародавньому Римі. Серед римлян панувало забобонне уявлення про лікарські властивості янтарю, що нібито він здатний виліковувати багато хвороб. За розповідями Плінія, маленька фігурка з янтарю коштувала дорожче від дорослого раба. Янтар можна було обмінювати на золото, мідь, бронзу, олово — метали, які в ті часи цінилися дуже високо.

У середні віки «сонячний камінь» став предметом жвавої торгівлі. Найкращі майстри перетворювали непоказні на вигляд безформні «камінці» на важкі нитки масивного жіночого намиста і овальні брошки з вигадливою різьбою, примхливі гребінці і фігурки богів, амулети і шпильки. Дрібні шматочки янтарю йшли на виготовлення пахощів: згоряючи, вони давали приємний смоляний запах.

Видобування «морського золота» не являло собою серйозних труднощів, обробка його була порівняно легкою, а різноманітність кольору, тонів і прозорості робили янтар одним з найкращих прикрас. Але «сонячний камінь» був крихкий, обробка його потребувала великої майстерності і обережності. Мимоволі доводилося працювати дуже старанно, копітко, опановувати «секрети» ремесла. Створювалася ціла школа митців, вироби яких і тепер вражають нас красою і витонченістю. Виникли цехи янтарних майстрів, які виготовляли неповторні шахматні фігурки, флакони, шкатулки і скриньки, пластинки, оздоблені орнаментом і навіть різноманітними жанровими сценками.

У шматочках янтарю часто були замуровані мушки, жуки, павуки та інші комахи. Такі знахідки цінилися дуже високо. Ще б пак! Адже крихітні «мумії» пролежали у своїх розкішних «гробницях» десятки мільйонів років. Такий янтар купували не тільки з простої цікавості, він становив великий науковий інтерес. Дослідження таких ось шматків янтарю допомогли визначити види доісторичної фауни, зокрема близько 500 видів жуків, 60 видів мурашок, 450 видів двокрилих і величезну кількість інших комах.

Відомий філософ Еммануїл Кант, глянувши на муху в янтарі, якось сказав: «О, якби ти, маленька мухо, могла говорити, на скільки змінилися б наші знання про минуле світу!»

А великий Ломоносов колись переклав вірші древньоримського поета Марціала:

І до сьогоднішнього дня янтар служить людям. Особливо великою популярністю користується продукція Калінінградського янтарного комбінату, який дає країні понад сто п'ятдесят видів різноманітних виробів з янтарю. Це прикраси і шахи, різні шкатулки, курильне начиння, чорнильне приладдя і багато інших чудових речей, що прикрашають побут радянської людини.

Історія світового мистецтва знає багато дорогоцінних зібрань предметів з янтарю. Але серед них, залишаючи далеко позад себе суперників, визначалася янтарна кімната Катерининського палацу-музею. Їй не було рівної в світі щодо майстерності опорядження, краси і кількості використаного янтарю.

У XVII столітті феодальні німецькі князівства об'єдналися в єдину державу — Пруссію, яка в середині століття досягла значного розквіту.

Перший прусський король Фрідріх І вважав себе поклонником і знавцем мистецтва. Прагнучи вразити Європу розкішшю свого палацу, він примушував вигадувати все нові і нові прикраси, наказував споруджувати усе нові монументи, розмальовувати небаченими візерунками зали, обставляти їх вишуканими меблями. Але все це здавалося королю недостатнім. Він прагнув чогось надприродного, незвичайного, такого, що могло приголомшити світ.

— Я хочу мати у своєму палаці те, чого не має жодний король світу! — вперто повторював Фрідріх своїм міністрам.

«Я хочу!» — гнівно наказував володар Пруссії. І десятки придворних сушили голови: як догодити своєму повелителю?

Важко сказати, кому спала на думку рятівна ідея, але вона з'явилася!

— Ваша величність, треба створити кімнату, повністю опоряджену янтарем. Тільки ваші володіння багаті на цей морський скарб, і ніхто не зможе порівнятися з вашою величністю у красі палацу, якщо стіни зали будуть оздоблені «сонячним каменем», — запропонував якось королю міністр двору.

— Так, це чудова думка! — підхопив Фрідріх.

І придворний архітектор Андреас Шлютер з'явився перед королем. Схиливши голову, він вислухав наказ: у палаці Монбіжу прикрасити кабінет. Янтар у придворному цейхгаузі. Витрат не боятися.

Робота почалася.

Шлютер запросив до себе у помічники майстра Гофріна (Готфріда) Туссо родом з Данціга, який служив у той час при датському королівському палаці. Туссо виділили майстерню у палаці, де шліфували янтар, а Шлютер тим часом готував малюнки-ескізи оформлення.

До 1709 року янтарний кабінет був готовий. По всіх його стінах і стелі йшли широкі панно з янтарю, подекуди прикрашені овальними медальйонами з опуклим візерунком і вензелем короля в центрі