Коли сонце було богом - Зенон Косидовський
Цілком зрозуміло, що царські гробниці, вже хоча б тому, що вони містилися нижче від могил з епохи Саргона, мали бути значно старші. Але на скільки років? Відповідь на це запитання знайдено кружним і досить заплутаним шляхом.
До наших днів збереглися два династичні реєстри, в яких послідовно записували шумерських царів. Один реєстр створили шумерські літописці, а другий залишив вавілонський жрець III століття до нашої ери — Берос, історик, який писав грецькою мовою.
З цих реєстрів начебто випливало, що історія шумерів починається від створення світу. Перших царів там названо працарями. За однією версією, їх було вісім, за другою — десять. Ці дарі побили рекорд довголіття Мафусаїла[21], бо жили вони разом 456 000 років. Династія працарів перестала існувати внаслідок потопу, а потім, розповідає легенда, землю заселили потемки Утнапіштіма. Перша династія шумерських царів, що виникла після потопу, панувала, як свідчать реєстри, 24 150 років.
Міфічний вік царів і надприродні властивості, які їм приписували у згаданих реєстрах, стали причиною того, що археологи одразу ж відкинули ці списки як зовсім невірогідні і майже нічого не варті з погляду історії.
Під впливом відкриттів, зроблених на смітнику Ура, Вуллі мимоволі почав думати: а чи не існувала, справді, перша після потопу царська династія, хоч період її панування немовби й дуже фантастичний. Нове відкриття незабаром підтвердило його припущення.
В руїнах міста Ель-Обейд археолог відкопав храм богоматері Нінкурсег. Це була велична будова, одна з найстародавніших у Месопотамії, з багатьма мідними колонами, мозаїчними оздобами, барельєфами й статуями. Серед куп різноманітних уламків знайдено красиво відполіровану золоту намистину з видовбаними на ній клинописними знаками. Знаки розшифрували, і тоді виявилося, що там було ім’я засновника храму. Весь напис звучав так: «Аанніпада, цар міста Ура, син Месанніпада, царя міста Ура, збудував храм для богині Нінкурсет». Згодом відкопали таблицю, присвячену заснуванню храму, і на ній були імена тих самих царів.
Знайдена золота намистина викликала серед ассіріологів небувале хвилювання. Адже в обох реєстрах цар Месанніпада фігурував як основоположник першої після потопу шумерської династії. Постать, яку доти вважали міфічною, раптом стала історичною постаттю, бо син цього царя був засновником храму, що його відкрив Вуллі.
Коли ж царював Месанніпада? Точно встановити це не пощастило, але приблизні відомості вчені мають. Адже в нашаруваннях, що належать до тієї самої культури, знайдено керамічний посуд з характерними прикрасами, вік яких уже встановлено іншими способами. Це дало можливість приблизно вирахувати, що Месанніпада жив за 2 700 років до початку нашої ери.
Повернімося тепер до царських могил в Урі. Знайдений напис дав нам ім’я одного з царів, похованих на кладовищі. То був Абаргі.
Імені Абаргі в династичних реєстрах немає. Це здивувало археологів. Адже його не можна було назвати легендарною постаттю, бо знайдено гробницю Абаргі, повну коштовних скарбів. Отже, він таки жив і, напевно, був царем міста, Ура.
Відповідь виникла така: Абаргі жив раніше, ніж Месанніпада. Проте в списку зазначено, що Месанніпада — перший шумерський цар. То ким же в такому разі був Абаргі?
З’ясувалося це тільки тоді, коли було прочитано клинописні таблички. Близько 2 700 року до нашої ери, тобто за панування Месанніпада, місто Ур здобуло гегемонію над рештою міст-держав Шумеру. Виходить, Месанніпада був першим царем усього Шумеру, і тому його й названо в реєстрі. Інші царі, які панували раніше, — а серед них і Абаргі — були тільки місцевими володарями — царями держави-міста Ура, і навіть, як довідуємося з тих самих клинописних табличок, васалами могутнішого від них Лагаша. От ми й підійшли до розв’язання проблеми. В період панування першого володаря Шумеру — царя Месанніпада, тобто за 2 700 років до нашої ери, на місці кладовища в Урі був уже смітник. Про могили стародавніх місцевих царів — володарів держави-міста — усі вже забули, і їх позасипали всякими покидьками.
Постає питання: скільки часу мало минути, щоб давні гробниці відійшли в забуття? За скромними підрахунками — двісті-триста років. Отож виходить, що царські могили з’явилися на якихось троє століть раніше від часу панування Месанніпада, тобто на межі четвертого й третього тисячоліття до нашої ери.
От як золота намистина допомогла розкрити таємницю царських гробниць.
ГЕРОЙ ДОБРОЇ ЗЕМЛІ І МАЛЕНЬКА КНЯЖНА УРА
Одного разу, під час розкопок на кладовищі, робітники знайшли мідне вістря списа, яке стирчало з землі. Вийняли його й побачили, що до вістря приклепана втулка держака. Таких знахідок траплялося в насипу сила-силенна, і вістря не привернуло б до себе особливої уваги археологів, якби не одна обставина: втулка блищала позолотою, немовби вона щойно вийшла з рук зброяра. Тільки щире золото могло так напрочуд добре витримати руїнницький вплив часу.
Вуллі негайно припинив роботу й ретельно оглянув місце, де трапилась ця знахідка. І ось там, де стирчало вістря списа, він побачив невеличкий вертикальний отвір. Не було сумніву, що то слід після дощенту зотлілого держака. Положення списа примусило археолога замислитись. Учений велів паралельно до того отвору викопати колодязь і, на превеликий свій подив, опинився просто перед входом у мурований склеп. Тепер уже не лишалося сумніву, що таємничий держак був колись дороговказом до гробниці. Його поставив там якийсь учасник похоронної процесії, напевне, для того, щоб пізніше легше було пограбувати покійника. Проте могила не була сплюндрована.
Вуллі схвильовано стежив, як робітники гарячково очищали від каміння й піску вхід до гробниці, і, коли, нарешті, все було готове, увійшов до похмурого склепу. Серце археолога калатало. Тільки ступивши за поріг, він зупинився, приголомшений тим, що побачив. У могилі було таке багатство, стільки найрізноманітніших предметів стояло просто на підлозі, що могла запаморочитися голова. Вчений не сумнівався, що йому пощастило відкрити першу могилу високого шумерського сановника, якої не торкнулася рука грабіжників.
Посередині склепу стояли струхлявілі похоронні ноші, на яких лежав почорнілий прах покійника. В головах стирчав ряд увіткнутих у землю списів, а між ними на однаковій відстані були розставлені більші й менші вази з алебастру та випаленої глини. Такий самий ряд списів був у ногах небіжчика, тільки тут між ними стояли забиті в долівку стріли з крем’яними вістрями.
За шумерським звичаєм, труп лежав боком, ноги були трохи зігнуті в колінах, руки тримали біля рота кубок. Але кубок цей був не глиняний, як в інших могилах, а золотий. Груди сановника були геть укриті намистом з лазуриту й
