З культурного життя України - Зенон Кузеля

Отся книжечка, яку пускаємо в світ, мав товаришам, що виїздять до дому, дати короткий огляд найважнїщих подїй, що сталися на Україні в области культурного життя від вибуху нової революції у березні по кінець 1917. року й бути невеликим провідником по Українї.

У первісний плян книжечки входили ще й розділи про шкільництво й головнїщі органїзації, одначе книжечку треба було видати скорше й тому обмежуємося в ній тільки до часописей, видавництв, видань, друкарень, книгарень, бібліотек і «Просвіт».

Матеріял, використаний у тім провіднику, безперечно не вичерпує всього, бо книжечку писано далеко від потрібних джерел і тільки на основі вісток у «Вістнику Союза визволення України» й київських щоденниках: "Робітнича Газета» й «Нова Рада>, які доходили до нас доволі неточно.

Все ж таки книжечка подасть читачам багато справочного матеріялу, який може придатися після повороту до дому.

Зальцведель, 24. березня 1928. р.

Із вибухом революції у Росії і проголошенням нового ладу, зачалося для України нове, свобідне життя, яке до тепер мусїло душитися під страшною лапою ненависного царизму.

Знесення давніх обмежень, а тим самим і соромної памяти указу з 1876. р., що наложмв був кайдани на українську мову, книжку й газету, отворило уста українському народові й викликало зараз же цілий ряд видань на пекучі питання дня, а передусїм появу української пре-см.

Українська преса завсіди перша зголошувалася до слова в обороні прав українського народу, як тільки не було більших цензурних перепон. Після революції в 1905. році скоро зачали появлятися українські часописі, здобуваючи собі доступ до широких мас українського народу. Перший являеться в Лубнах «явочним порядком» „Хлібороб", по нім у Полтаві „Рідний Край", а далі київська „Громадська Думка", що під зміненим заголовком „Рада" вдержался аж до перших хвиль воєнної завірюхи в 1914. році. Крім того довше або коротше виходило ще кілька инших часописей, як наприклад „Вільна Україна" в Петрограді, „Народня Справа" й „Вісті" в Одесї, „Запоріжжя" й „Добра Порада*' в Катеринославі, „Боротьба", „Нова Громада", "Слово" й „Шершень" у Київі, популярні часопис! „Село" (1909–1910) і „Засів" (1911–1912), „Слобожанщина" й „Сніп" у Харкові і т. д. так, що до половини 1906. р, появлялося на Україні понад 30 часописей.

Не зважаючи на всі перепони й переслідування, виходило на Україні перед війною все таки 17 українських часописей і журналів і кілька часописей, видаваних по московськи й по українськи (як „Комашня" у Київі, „Хлібороб" у Харкові й инші). Між ними була' тільки одна щоденна газета „Рада" й два популярні тижневики „Світова Зірниця" й,^Лаяк", але за те аж 4 пів-місячники: „Дніпрові хвилі" (у Катеринославі), „Житте й Знанне" (у Полтаві), „Рілля" й „Наша Кооперація" (у Київі), 5 поважних місячників журналів: „ЛІтературно-Науковий Вісник", „Укр. Хата", „Світло", „Дзвін" і „Сяйво" і кілька видань, що виходили ще рідше („Україна", „Укр. Студент" і видання київського наукового Товариства). Політичних часописей було між ними, — з огляду на цензуру, дуже не багато й переважали лїтературно-наукові й фахові журнали.

Підчас війни положення укр. преси змінилося на гірше, бо російське правління скоро застановило всі українські газети, на прикінці й невинну «Світову Зірницю», з виїмком одної одніської «Украинской Жизни», що виходила в Москві по московськи.

Щойно безпосередно перед революцією появилися нові спроби видання укр. літературних журналів, як «Промінь», одначе тільки московський «Шлях» удержався до нової доби свободи, яьса відразу викинула на світ кількадесять бадьорих органів для заспокоєння чим раз більше зростаючого зацікавлення громадськими й національними питаннями між українським загалом.

Українська часопись скоро стала щоденною потребою не тільки інтелігента, але й мало освічеьюго селянина й робітникіа. Замісць товстих лїтературно-наукових журналів і фахових видань, — повстають живі політичні часописі, які освітлюють громадське життя з поглядів не тільки національного, але й партійного. Нова українська преса присвячена головно великим завданням революції й будівництву нового життя на Українї, вона захоплюється й захоплює читачів біжучими питаннями й вимогами хвилі, вона жива, переповнена горячими міркуваннями й дискусіями.

Не знаючи цензури, вона свобідно може висказувати свою гадку й тому не дивсі, що загал рветься за нею, що з глухих місць упоминаються за часописями, що, нечувана річ, українська преса часто подибуеться у прохожих і проїзжих. У більших містах українська преса знаходить доступ і до всїляких кіосків і на вулицю для дрібної продажі. її тримають українські книгарні, яких став чим раз більше, а в Київі відкривається кіоск журналу «Цілях» (у Педагогічному Музеєві), який веде центральне бюро для прийому передплати на всі органи укр. преси («Роб. Газета», ч. 175.).

Побіч того всілякі інституції беруть на себе ширеиня укр. преси. При Укр. Центральній Радї засновується пресове бюро, яке збірав неї вісти лро укр. пресу, при волинській Укр. Радї отвирається «інформаційне бюро», де можна не тільки дістати справки, але й купувати укр. газети, а таких бюр стає чим раз більше, прим, у Київі.

Політичні партії беруть теж на себе агітацію за своєю пресою й ми читаємо про це часто у «Робітничій Газетї» і де інде. Військові організації й фронтові ради.(напр. Південно-Західного фронту) присвячують пресі пильну увагу або й самі беруться до видання часописей, як наприклад Рада 12. армії.

Для забезпечення преси партії збірають окремі фонди, а деякі думають про власні друкарні (як «Роб. Газета»), або й друкуються вже у власній друкарні.

При зростї інтересу до преси не диво, що з кінцем 1917. року виходило вже на Українї в пятеро більше часописей, ніж перед війною, бо яких 90 до 100, Подаємо їх тут, керуючись переважно вістками «Робітничої Газети», «Нової Ради» й «Вістника».

1. Боротьба орган центр, комітету україн. партії соц. — революціонерів, виходить раз на тиждень у Киіві (Львівська, 10).

2. Будяк, укр. журнал сатири й гумору, виходить раз на тиждень у Киівї під ред. С. Ланочіна (пер. 10 карб.).

3. Вільна Праця, окреме 15. число московської газети «Свободний Труд» вийшло у Смілій на Київщинї в день Шевченкового Свята 22. травня 1917. р.

4. Вільна