Велика історія України - Микола Голубець
Біля входу до церкви Всіх Святих на економських воротах Печорської Лаври збереглася характеристична для мазепинського барока льоджія, сперта на чотирьох товстих кольонах з аркадами, сильно випущеним окапом, двохспадньою крівлею й прекрасним, бароковим фронтоном.
Будинок Лаврської друкарні, ще нині звертає на себе увагу багацтвом вінчальних фронтонів, різьбарських декорацій, галєрією, що біжить по схилу гори та бальконом, з незатертими познаками українського барокового стилю. Але це вже тільки недогризки часу, що не пожалував і цеї величавої будівлі XVIII ст. Будова її почалася за Йоасафа Кроковського в 1701 р., але вже велика пожежа Лаври в 1718 р. знищила й друкарський будинок. Відбудовано його в 1721 р., але вже в 1872 р. він погорів у третє. Рисунок друкарні, збережений на Лаврській Біблії з 1756 р., дає нам уявлення про справді палатну виставність та стилевість цеї перлини українського барока.
Краще від будинку Лаврської друкарні збереглася до нас митрополича палата, почата за митрополита Ванатовича, а закінчена за Рафаїла Заборовського, в околі Софійської катедри в Києві. її двоповерхий, читко зосереджений корпус, обрамований двома бароковими ризалітами, баштового типу. В центрі фасади підіймається характеристичний для українського барока причілок, пишно декорований пілястрами, волютами й кованими в міди «сонцями». Цей фронтон походить уже з часів митрополита Тимофія Щербацького (1748-.1757), при якому, по словам катедрального писаря Вориновського, «архієрейські покої були обновлені, щити камяні на них виведені і крівля нова деревляна зроблена, та залізом побита». Крівля митрополичої палати з бароковим перехватом, мансардного типу. Вікна й двері партеру аркадні, отвори горішніх поверхів завершені трьохкутніми нішами й обрамовані штукатурок). Прототипу митрополичої палати в Києві шукає К. Щероцький в бароковому будівництві Німеччини, зосібнаж в палаті Пеллєра в Нірнберзі. Декоративні мотиви палати здаються йому споріднені з декорацією старої, софійської брами на Юрійському переулку. Ф. Ернст думає, що кінчав будову палати І. Шедель, якому належить названа в горі брама.
Неподавно відкрив і обслідував архітект С. Таранушенко палату одного з старшин Мазепи - полковника Якова Лизогуба, збудовану на прикінці XVII ст. в Седневі на Чернигівщині. Названий полковник був м. і. фундатором південнього приділу церкви Єлецького манастиря в Чернигові та мурованої церкви Різдва Богородиці в Седневі. Седнівська палата Лизогуба, збудована з каміння й цегли, характеристична своїм масивним, мало не фортечним заложенням. Своєю архітектонікою вона дуже нескладна, а декорацією, як на часи барока, дуже скромна. Виконана вона, як і седнівська церква «по ремісничому грамотно, але без тіни артизму й визнавати її за шедевр нема підстави» (С. Таранушенко), її вартість хіба тільки історична, а в мистецькому розумінні негативна.
На закінчення розділу про світське будівництво Гетьманщини, доби барока слід ще згадати неіснуючий нині будинок Малоросійської Колегії в Глухові, збудований в 1722 р. З описів сучасників довідуємося, що був він украшений кольонами, пілястрами, декоративними причілками й галєріями, а навіть статуями грецьких богів, промовців і фільософів. «Ліри Аполльона, жезли Меркурія, стріли Купідона, вибагливо сплелися з національно-українськими, вусатими гетьманами в довгих жупанах та мантіях, військовими клейнодами, шаблями, рушницями, галябардами й силою різьблених квітів, поміж якими соняшник зайняв почесне місце». (Ф. Ернст)
Замилування до барокової виставности, в якій головну ролю завжди грала чолова фасада будинку, виливається в творенні таких фасад самих для себе, обрамовуючи ними пишні порталі огорож. Одним з багатьох порталів барокової доби є славна брама Р. Заборовського (1731-1747), збудована цим митрополитом в мурованій огорожі Софійської катедри. Вона «зібрала всі примхи і всю безмежну вибагливість козацького барока, всю його мальовничість і всі його архітектонічні нельогічности, химерність ломаних ліній, що очеркують фронтом, жагу до різьбарської пересичености. З цих, здавалося невдячних елементів утворено цілість химерну, примхувату, але незвичайну мальовничу, принадну, затишну й красномовну». (Д. Антонович)
Софійська брама Р. Заборовського доволі низька, перекрита здавленою аркою, спертою на коринтійських кольонах. На трьохкутньому вигинчастому фронтоні, серед буйної, різьбарськая орнаментики, вміщено гербовий щит фундатора, а позатим на цілій будівлі не залишено ані пяди площі, свобідної від орнаментальної пересичености.
Характеристичним для хуторного будівництва доби барока є т. зв. будинок гетьмана Полуботка в с. Боровичах, перероблений відтак на церкву. Він скромний розмірами й архітектонікою, має типовий рундук, вибраний в одному розі будинку з його масиву. Цей тип ганку під спільним дахом будівлі, незвичайно затишний і спокійний, характеризує тогочасне українське будівництво так деревляне, як і муроване.
Галицьке малярство XVII ст.
Коли в 1630 р. Успенське Брацтво у Львові закінчило будову брацької церкви, то з дяки для її «ктиторів і благодітелів», умістило на парусах головної бані «візерунки» їхніх гербів, виковані «мулярськими майстрами» Амброзієм і Яковом, під доглядом маляря Федора. Ще до посвячення церкви (16 січня 1631 р.) стояв у ній іконостас тогож таки маляря Федора Сеньковича, тогочасної, малярської знаменитости Львова. Походив він з Ширця коло Львова, був одружений з Анастазією Попівною, а до його клієнтелі належали навіть такі люди, як «його милість підканцлєр», львівський староста Станислав Мнішх, луцький владика Почаповський і очевидно Успенське Брацтво у Львові, що згодило в нього іконостас за велитенську суму 2000 золотих. Вмирав Сенькович у власному домі перед Краківською брамою, а завіщання списував у приявності найвизначніших патриціїв тогочасного Львова - Еразма Сикста, Андрія Чеховича та Войтіха Зимницького. Все те свідчить про високе суспільне становище, яке займав той патріярх малярської братії старого Львова. Та найбільша з його малярських праць - Успенський іконостас, до нас не збереглася. Ще перед закінченням «попалив її огонь», а в 1637 р. іконостас Сеньковича заступлено вже новим, кисти його приятеля й спільника Миколи Петрахновича. Можливо, що він або так дуже був пошкоджений огнем, що не сповняв свого завдання окраси церкви, або не промовляв уже до переконання львівського громадянства його старий, іконописний стиль. Не залишився теж до нас черговий іконостас Успенської церкви, мальований Петрахновичем. Той то Микола Петрахнович з призвіщем Мороховський, що в 1666 р. був обраний старшиною цеху львівських малярів, поза іконостасом, виконав в 1635 р. для Успенської церкви ікону Богородиці, що до нині стереже входу до церкви від Руської вулиці. Коли припустити, що збережені в пресбітерії церкви іконостасні «празнички» вийшли зпід кисти Сеньковича й порівняти їх з Богородицею Петрахновича, то справді можна ствердити величезну переміну в естетичному світогляді тогочасного громадянства.
