Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
Кинути конвалії на землю мало різноманітне значення: цим жестом можна було висловити і холод почуттів, і незгоду на шлюб, але наступити при цьому на них ногою — означало антипатію, відразу й навіть озлобу.
Ще віддаленішим відгуком тих середньовічних свят став у двадцятих роках минулого^століття звичай мешканців Ганновера влаштовувати прогулянки в заміський ліс Ейлерейде, в якому конвалії росли в такій кількості, що утворювали подекуди суцільні галявини.
Марною, стверджують сучасники, була б спроба змалювати чарівність таких галявин, засипаних, мов снігом, білими квітами, і дивовижний, п'янкий аромат, що линув звідти. На місці веселощів ставились намети, де можна було випити кави, майтранку, лимонаду та інших напоїв, а також намети для куріння й закусок. Свято закінчувалось, як і згадані свята у Франції, танцями, серед яких улюбленим був так званий німецький вальс-Landler.
Усі дороги до лісу тими днями заповнювали натовпи міщан різного віку, які потім з раннього ранку до пізнього вечора снували по лісу, збираючи конвалію. І ніхто не повертався додому без букетів цих квітів, якими потім прикрашали всі кімнати й навіть двері будинків...
Конвалія — улюблена квітка й парижан. Першого травня, коли робітники на знак солідарності з іншими трудівниками світу з'являються з червоними гвоздиками в петлиці, решта парижан ходять, прикрашені білими конваліями, немов емблемою «освідчення сердець», тому навіть перше травня називається в Парижі «1е jour des muguets» (днем конвалій).
Цього дня попит на конвалії буває такий великий, що її привозять з провінції цілими вагонами, не враховуючи тих мільйонів квітів, які штучно вирощуються в теплицях на околицях Парижа.
На того, хто не має в цей день у руках, на грудях чи в петлиці конвалії, всі дивляться з якимось подивом...
Після того, як конвалія відцвіте, з неї виростає кругла червона ягідка. Про ці ягідки одне німецьке повір'я каже, що то не ягоди, а палкі, пекучі сльози, котрими, нібито, конвалія оплакує закінчення весни, до якої відчула величезну любов. Та й сама весна була небайдужа до маленької, вишукано зодягненої в біле платтячко квітки, схованої під широкою парасолькою зеленого листя.
Але весна, це чарівне веселе створіння у блискучому строї, насправді — лиш кругосвітня непостійна мандрівниця. Вона ніде не знаходить собі спокою і, голублячи всіх, ні на кому не зупиняє свого вибору; тут теж так сталося: конвалія всією душею прикипіла до своєї веселої непостійної подруги, а легковажність весни для ніжної тендітної квітки перетворилась на важке невимовне горе. Маленькі квіточки серед літньої спеки обсипались, а на їхньому місці, із самого серця конвалії, вилились вогненно-червоні краплини сліз — ягідки.
У зв'язку з цією язичницькою легендою виник, мабуть, і християнський переказ про походження конвалії з пекучих сліз Пресвятої Богородиці, котрі вона проливала, стоячи біля хреста розп'ятого Сина. Пекучі її сльози падали великими краплями на землю, й на місці їхнього падіння виникали чисті білі конвалії, котрі, осипаючись, перетворювалися на червоні, що нагадують краплини крові, плоди...
З конвалією пов’язана в деяких місцях Німеччини легенда про білу діву, котра показує таємні скарби.
Ця біла діва з'являється там у місячні ночі з букетом конвалій і тримається поблизу місця, де сховано скарб.
Таке з'явлення, наприклад, спостерігається кожні сім років біля замку Вольфарствейлер у Гессені і, що найбільш цікаво, деякі ділянки,- котрі належали кільком волостям тієї місцевості (наприклад, Opferode), зобов'язані, згідно з давньою угодою, щорічно вносити як процент за користування землею по букетові конвалій.
Очевидно, був колись якийсь шляхетний барон — володар тих земель, котрий, не бажаючи обтяжувати селян грошовим податком за користування землею, запровадив щорічний оброк у вигляді букета конвалії. Сам цей барон і сама угода давно зникли, але залишилась легенда. Орендна плата у вигляді букета квітів і далі сумлінно вноситься, як і колись.
Форма квітки конвалії у вигляді дзвіночка, що нагадує також і краплю, послужила тому, що цій рослині почали приписувати цілющі властивості.
Задля пояснення треба завважити, що у середньовіччя цілющість рослини, хоч як це дивно, визначали за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, що мали звивисту або заокруглену форму, як, наприклад, полин, вероніка. родовик, вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя, такі як (заячий) холодок, кріп— засобом, що зміцнює волосся; квіти, форма яких певним чином нагадувала око,— троянда, маргаритка або очанка — вважалися ліками для хворих очей. Чебрець (Thymus) і аконіт — оскільки трохи схожі на вухо — від вушних захворювань, щавель, схожий на язик;— від хвороб язика, а кропива, оскільки вкрита жалкими волосинками, вважалась чудовим засобом від кольок.
От і конвалія, що має форму краплі, вважалася чудовим засобом проти паралічу (по-німецькому Schlagfluss — розлитий удар). Для виготовлення ліків квіти конвалії треба було збирати до сходу сонця, поки вони ще покриті росою, й робити настій на мальвазії (вині). Такий настій був знаменитим засобом лікування, що мав назву Aqua apoplectica Hartmanni.
Але те, що середньовічні лікарі якось знайшли навпомацки, виявилось у наш час справді могутнім засобом проти аритмії. У вигляді усім тепер відомих крапель конвалії ці ліки — серйозний суперник дигіталіну — настою наперстянки (diqitalis), що був протягом тривалого часу єдиними ліками серцевих хвороб.
Крім того, англійці виготовляють із настояних на воді квітів конвалії щось на зразок еліксиру, відомого під назвою золотої води (aqua aurea), оскільки він продається в позолочених та посріблених флаконах і вживається для зміцнення нервів і проти головного болю. Цей еліксир також вживався як запобіжний засіб проти різних заразних хвороб.
Нарешті, висушені стебла й квіти конвалії, розтерті на порошок, нюхали при нежиті й головних болях, а разом із каштаном були основою «шнеєберзького» нюхального тютюну.
Одначе, приносячи у тому - чи іншому вигляді користь людині, квіти конвалії вкрай шкідливі для домашньої птиці. Траплялись випадки, що кури та інша птиця, надзьобавшись того цвіту, отруювались і гинули.
Та найцікавіше, що запах конвалії — убивчий для деяких квітів.
А втім, ворожість, якщо можна так висловитись, одних квітів до інших через різні запахи — непоодиноке явище. Так, троянда и резеда Не терплять одна одну. Аби переконатися в цьому, варто щойно зірвані квіти поставити разом в одну склянку води. Не мине й півгодини, як вони почнуть в’янути, тим часом розташованим неподалік іншим квітам — не завадить нічого.
Так само вбивчо діє своїм запахом на інші квіти й конвалія: вона немилосердно
