Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917) - Іван Ільєнко

В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917) - Іван Ільєнко

Читаємо онлайн В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917) - Іван Ільєнко
світу витівки. Так, прибувши до козацької столиці Глухова, він звелів звести на майдані кам’яний стовп і вмурувати в нього п’ять залізних спиць, за числом голів — гетьманської та генеральних старшин.

Всесильний фаворит приєднав до подарованої волості кілька сотень, обклав поспільство повинностями і вважав усю Почепчину за своє удільне князівство. За Мазепи, якому належала ця волость, козаки йому нічого не платили, а Меншиков обклав їх, як посполитих, обтяжливими податками.

Великою згубою для козаків були далекі військові походи. У двадцяті роки сімнадцятого століття цар невідступно посилав у походи козацькі загони, особливо, коли почалася війна з Персією: у Дербентський похід 1722 року — 10 тисяч козаків, стільки ж у Сулацький похід, і так щорічно. Статистика про людські втрати вражаюча: із 6790 козаків, які стояли 1725 року під Дербентом, загинуло і померло 5183, 961 захворів і був відпущений додому, здоровими лишилися тільки 646.

З 1723 року українське козацьке військо було передано під командування князя М. Голіцина. У січні 1722 року гетьман І. Скоропадський прибув до царя Петра І, щоб вітати його з новим титулом «імператора», і подав йому скаргу на самоуправство князя Меншикова, а також два прохання — про виведення з України російського війська і ствердження прав і вольностей України. Хоч цар приязно прийняв старого гетьмана, проте прохань його не вволив. Більш того, вирішив заснувати Малоросійську колегію, яка зводила нанівець владу гетьмана. Той, від імператора вже, іменний указ був для Скоропадського, як пише автор «Історії Русів», громовим ударом.

До колегії входило шість російських офіцерів, під командою яких було окупаційне військо в Україні, а очолив її президент бригадир С. Вельямінов. Це була послідовна політика винищення автономії України, бо ще 1720 року цар обмежив права генерального судді, приставивши до нього російську судову канцелярію. Таку ж, військову уже, канцелярію приставили і до генерального писаря. Та цього виявилося замало, надійшла черга і до гетьмана. Запроваджуючи цю узурпаторську установу, цар запевнив українців, що вона постала «не для чого іншого, як тільки для того, щоб українського народу ніхто не кривдив, ані неправими судами, ані зловживаннями старшин».

Малоросійська колегія взяла до своїх рук фінанси України, податки і зайнялася неймовірним здирством. Так, 1722 року з населення України було зібрано 45,5 тисячі рублів, а 1724 року вже 241,3 тисячі.

І. Скоропадський протестував проти такого зневаження гетьманської влади, але до нього вже не дослухалися, і він з того горя невдовзі помер, залишивши наказним гетьманом Павла Полуботка.

Петро І постійно обмежував розвиток економічної самостійності України. Відомо, що І. Мазепа особливо пильно дбав про розширення міжнародних зв’язків української промисловості і торгівлі, які здійснював через Гданськ і Кенігсберг на Балтійському морі, а також через Краків і Бреслау. 1701 року цар видав указ, за яким Україна повинна була експортувати продукцію через Арханхельс, що було дуже збитково, зважаючи на такий довжелезний шлях до виходу товарів у Європу. Імпорт же міг потрапити в Україну тільки через московських купців, сюди ж завозилися російські вироби низької якості. Петро І став також на перешкоді інтеграції економіки обох частин України-Лівобережної і Правобережної. В Україну російський уряд нагнітав мідну монету (а срібло залишав в обігу тільки в Росії). Було заборонено вивозити з України в інші держави (окрім Росії) селітру — важливу сировину, з якої виготовляли порох, а також і вугілля, яке вже тоді добували на Донеччині. Заборони наростали з кожним роком, у їх переліку з’явилися: воловий юхт, сало, віск, клей, смола, овочеві шкури і вовна, всяке збіжжя, все те, що Україна могла продавати і мати зиск (крім рогатої худоби і тютюну).

По смерті Петра І Верховна потайна рада, перед загроженням війни з Туреччиною, покладаючи особливі надії на козацьке військо та відвертаючи причину незадоволення його, ухвалила обрати гетьмана, зменшити податки, повернути суд в українські руки, тобто, як було записано, «сделать некоторые удовольствия и приласкания». Та цього не було приведено в життя. І тільки 1727 року після скасування Малоросійської колегії гетьмана було обрано — ним став сімдесятирічний Миргородський полковник Данило Апостол. Вибори відбулися під наглядом тайного радника Федора Наумова, який став резидентом при гетьмані. Традиційних статей не було стверджено, але зовнішня політика і військові справи лишилися прерогативою Петербурга. Військо козацьке підлягало російському фельдмаршалові. Цар лишив за собою право дарувати козацькі землі.

1731 року імператриця Анна Іванівна нагородила Данила Апостола орденом Олександра Невського, і тоді ж було звелено йому звести оборонну від кримських татар земляну лінію з багатьма фортецями і редутами, а мала тягнутися вона від Дніпра до Дінця. Ця гігантська споруда забрала немало років, упродовж яких знемагало ЗО тисяч козаків і селян.

Гетьман Данило Апостол дбав про економічне піднесення України, упорядкував державний бюджет, добився поліпшення умов для української торгівлі, підпорядкування Києва гетьманській владі та ненадовго. Не вдалося вирвати у московської бюрократії право на повну свободу української торгівлі.

По смерті гетьмана, що сталася 17 січня 1734 року, наступника не велено обирати, а було засновано нову колегію під назвою «Правління гетьманського уряду». Складалася вона з трьох урядників російських і трьох українських, які мали засідати нарівні — перший по правий, а другий по лівий бік від її президента генерал-поручника сенатора князя Олексія Шаховського. Він отримав потаємні інструкції: всі негаразди попереднього правління звертати на гетьманів, без яких, виходило, тепер настане справедливість, а також, у розвиток Коломацьких статей, усіляко заохочуючи шлюби між українцями і росіянами, водночас віднаджуючи козацьку старшину від одруження з польською та білоруською знаттю і навіть з одноплемінними правобережцями.

У Росії наводила жах на всіх Таємна канцелярія, якою тепер опікувався могутній Бірон. Відділення цієї катівні завели й в Україні під назвою Міністерська канцелярія, або Таємна експедиція. Ця царська інквізиція, за «Історією Русів», «змушувала тремтіти малоросіян у найдальших їхніх оселях і у власних домах».

Запорожці, після румовища 1709 року, у травні 1733-го року неподалік Нікополя заснували Нову Січ, а наступного року перейшли під владу Росії. За умовою, підписаною в Лубнах, їм прощалися всі «провини», надавалися землі (нинішня Дніпропетровщина), платня від уряду, право жити за своїми «порядками і звичаями», але підлягали командуючому російським військом в Україні.

Як і раніше, козаків посилали на війну — спочатку на Польщу проти Лещинського (20

Відгуки про книгу В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917) - Іван Ільєнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: