Кубанська Україна - Рінат Петрович Польовий

змушений був, як голова уряду, заходжуватись над розв’язанням висунутих політичним моментом і майже нездоланних проблем. Важко було поєднати інтереси Кубані з поглядами і вимогами Добровольчої армії, особливо в питаннях про взаємини з Доном, Україною і Німеччиною, з різноплемінними сусідами козацьких земель, про права Кубані, що проголосила свою Конституцію, про окрему Кубанську армію, про постачання Добровольчої армії. У випадках, що стосувалися порушення відновлених революцією козацьких прав, голова уряду мусив виявляти тверду наполегливість, незважаючи на незадоволення А. Денікіна та його оточення. Білогвардійці створили Л. Бичу репутацію українофіла-самостійника, внаслідок чого лінійці стали противниками його кандидатури на посаду кубанського військового отамана. Обрано було лінійця О. Филимонова, після чого Л. Бич відмовився від посади голови уряду, залишившись членом Законодавчої ради.

На початку 1919 року Крайова рада призначила Луку Бича головою делегації на Паризьку мирну конференцію. Представники козаків були переконані, що боротьба з червоними може завершитися успішно лише за підтримки й спільних воєнних дій усіх волелюбних сусідів. Зустрівши в Парижі посланців кавказьких горців, делегація обговорила з ними проект договору дружби і затвердила його підписами своїх членів. Однак такі акти не відповідали намірамденікінських верхів, що не визнавали ніяких автономних прав для національних областей імперії. Денікін наказав заарештувати Луку Бича та інших членів делегації за зраду. Арештовано було делегата-священика Олексія Кулабухова, який привіз проект цього договору з Парижа і зачитав його 10 вересня 1919 року на засіданні Крайової ради. Суднад Кулабуховим, його страта та наступний розгін Крайової ради стали причинами падіння і самої Добровольчої армії, оскільки кубанські полки, що становили до 80% бойових частин, почали повертатися додому.

В цей час за кордоном Лука Бич марно намагався пробити стіну байдужості сильних світу до долі Кубані, добитися визнання її державності. Усвідомивши свою помилку в Новочеркаську, він закликав Кубанську Раду діяти спільно зУкраїною. Але час було втрачено. Українська НароднаРеспубліка втратила майже всю свою територію, її війська знемагали у боях, в оточенні ворожих армій.

Коли Кубанська армія залишила кордони Краю, Лука Бич залишився на еміграції. З 1922 р. він – професор економічного факультету Української господарської академії в Подебрадах (Чехословаччина), а згодом був її ректором. Написав низку наукових праць із банківництва, місцевого самоврядування та господарства, а також кілька підручників.

12 січня 1944 р. Лука Лаврентійович Бич відійшов у вічність.

У другій книзі спогадів В. Іваниса “Стежками життя” вміщено портрет Луки Бича з написом: “Л. Бич – перший прем’єр, політичний дороговказник Кубані”.

На жаль, цей “дороговказ” пізно збагнув правильний напрям, що й стало однією з причин української поразки.

Степан Манжула – борець за об’єднання Кубані з Україною

Серед політичних діячів Кубанської Народної Республіки, що постала в час розпаду Російської імперії в 1917 році, одне з чільних місць належить Степанові Манжулі.

Степан Федорович Манжула народився в сім’ї отамана кубанської станиці Дінської в 1885 р. і був старшим з восьми його дітей. Предки Манжули переселилися на Кубань з території колишнього Переяславського полку в 1821 році. В сім’ї завжди пам’ятали своє українське коріння. На почесному місці в ній завжди зберігався томик “Енеїди” Івана Котляревського. Степан Манжула закінчив військову гімназію і разом зі своїм станичником Миколою Рябоволом вступив до Київського політехнічного інституту. Навчався на агрономічному факультеті. У студентські роки вступив до Кубанської філії Революційної української партії. Одружився Степан з Олександрою Гирко, а Рябовол – з її сестрою Ганною, і таким чином друзі поріднилися.

З початком революції Степан Манжула потрапляє у вир політичних подій на Кубані. Як член Крайової і Законодавчої рад він взяв участь у проголошенні Кубанської Народної Республіки, ухваленні її Конституції, і далі брав активну участь у розбудові держави.

У складі Ради був учасником Крижаного походу, відступаючи під натиском переважаючих більшовицьких збройних сил на Дон.

З Дону на чолі з Миколою Рябоволом до Києва відбула делегація на переговори з Гетьманом Скоропадським, де було узгоджено наміри обох сторін про об’єднання на федеративних засадах. Проте за відсутності голови Ради Рябовола голова кубанського уряду Лука Бич 23 серпня 1918 р. в Новочеркаську провів нараду у складі десяти членів уряду й Ради, на якій більшістю голосів було прийнято історично хибне рішення про союз із денікінською Добровольчою армією, що мало катастрофічні наслідки як для Кубані, так і для України. Проти цього рішення голосувало троє: Степан Манжула, Кузьма Безкровний і черкес Айтек Наміток.

З поверненням на Кубань загострилися протистояння між кубанцями і денікінцями. Денікін прагнув підпорядкувати всі людські й матеріальні ресурси Краю на відновлення “єдиної і неділимої” Російської імперії і застосував для цього жорстокі заходи.

Замість рішучого наступу на більшовицьку Москву Денікін все своє військо, що переважно складалося з кубанців, кинув на завоювання єдинокровної для більшості з них України. Так обернуся для кубанців цей “союз”.

Кубанська Рада на чолі з Рябоволом, спираючись на свою Конституцію, чинила диктаторським діям Денікіна відчайдушний спротив.

На початку 1919 року Рада послала на Паризьку мирну конференцію свою делегацію із завданням домагатися світового визнання незалежної Кубанської держави. Членом цієї делегації був і Степан Манжула. В Парижі делегація зустрілася з делегацією кавказьких гірських народів і уклала з нею союзницьку угоду про спільну боротьбу проти більшовиків. Розцінивши цю угоду як сепаратистську стосовно Росії, Денікін наказав віддати до суду членів делегації, що повернулися на Кубань.

Перед тим сталося вбивство денікінською контррозвідкою голови Ради Миколи Рябовола і відносини кубанців з Денікіним украй загострилися. Арешт і страта на шибениці делегата Олексія Кулабухова за оприлюднення на Раді привезеного з Парижа тексту договору з горцями, депортація до Стамбула “без права повернення на Батьківщину” десяти найактивніших членів Ради – самостійників спричинили вибух всенародного гніву. Станичні громади вимагали відкликання військ. Козацькі військові частини масово кидали позиції і поверталися додому. Фронт розвалився, що й стало причиною поразки Денікіна.

Разом із іншими депортували до Стамбула і СтепанаМанжулу. Він був палким прихильником об’єднання Кубані з Україною і непримиренним противником союзу з Росією. Ці свої погляди рішуче відстоював. Так, він гнівно вилаяв голову