Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

• 9 травня — День Перемоги;

• 28 червня — День Конституції України;

• 24 серпня — День незалежності України.

Робота також не проводиться в дні релігійних свят:

• 7 січня — Різдво Христове;

• один день (неділя) — Великдень;

• один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєст­рованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає осо­бам, які сповідують ці релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для свят­кування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Положення КЗпПУ про вихідні, святкові та неробочі дні поширюється і на засуджених до позбавлення волі.

7. Враховуючи те, що УВП за своєю природою є безперервно діючою дер­жавною установою, у тому числі такою, що функціонує цілодобово, а також те, що на деяких підприємствах колоній діє безперервне виробництво, на засу­джених поширюється положення ст. 61 КЗпПУ про підсумковий облік робо­чого часу, а саме: на тих об’єктах, де за умовами виробництва (роботи) не мо­же бути додержана встановлена щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумкового обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормаль­ного числа робочих годин (статті 50—51 КЗпПУ). Крім цього, на засуджених поширюється дія закону про обмеження надурочних годин (статті 62, 63, 65 КЗпПУ), про заборону роботи у вихідні дні (ст. 71) та деякі інші умови праці, що визначені у чинному законодавстві про працю України.

8. Правила охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, що вста­новлені законодавством України про працю, повною мірою, але з урахуван­ням особливостей організації режиму відбування покарання у виді позбавлен­ня волі, дотримуються в УВП.

Як зазначено у ч. 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на належ­ні, безпечні і здорові умови праці. Механізм захисту цього права визначений у спеціальному Законі України «Про охорону праці», КЗпПУ та інших норма­тивно-правових актах, включаючи ДКВС України. Зокрема, цим питанням присвячена глава XI КЗпПУ (статті 153—173), п. 95 ПВР УВП, ст. 271 КК України, джерела з судової практики тощо.

Крім цього, перелік робіт з підвищеною небезпекою та умови роботи на них записані у спеціальних нормативно-правових актах.

1. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцін­ки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режи­му, зараховується незалежно від усіх відрахувань п’ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п’ятдесят п’ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дити­ни при виправних колоніях, — не менш як п’ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня без­пеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким до­зволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зара­ховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п’ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

1. Термін «оплата» означає платити, вносити плату за що-небудь; платити кому-небудь за роботу, послуги тощо.

Як зазначено в ч. 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на заробі­тну плату, не нижчу від визначеної законом.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому ви­разі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за ви­конану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпПУ). При цьому розмір заробітної плати за­лежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

У той самий час, мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановле­ний розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну нор­му праці (обсяг робіт) (ч. 1 ст. 95 КЗпПУ).

Питання державного й договірного регулювання оплати праці, прав пра­цівників, включаючи засуджених, на оплату праці та їх захист визначається КЗпПУ, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-право­вими актами. Судовий механізм охорони суспільно-трудових відносин відобра­жений у постановах Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982 р. № 6 «Про практику застосування судами України законодавства у справах, пов’язаних з порушенням законодавства про охорону праці», від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­дя», від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та сво­бод людини і громадянина» та ін.

2. Форми і системи оплати праці засуджених, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами ДКВС України. При цьому їх зміст не може суперечити ст. 19 Конституції України та рішенню Конститу­ційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»).

Згідно з чинним трудовим законодавством України, основними формами й системами оплати праці є:

а) тарифна система оплати праці (ст. 96 КЗпПУ);

б) погодинна, відрядна, індивідуальна та колективна оплата праці (ст. 97 КЗпПУ);

в) оплата праці