Велика історія України - Микола Голубець
Одним з найстарших творів українського мистецтва на польських землях був різьблений причілок вроцлавського костела св. Михайла, фундованого в 1146-1161 рр. польським вельможею Яксом Грифітою. Костел розібрано в XVI ст., але рисунок його різьбленого причілка, щасливо зберігся. Посередині його полукруглого щита бачимо Христа на веселці слави, з книгою в лівій руці й правою рукою піднятою до благословення. Зправа стоїть князь Болеслав Кучерявий з сином Лєшком, зліва клячить Якса і його жінка Агапія. Напис на околі причілка латинський, але імя Агапії виписане кирилицею. Східній характер різьби, разом з кириличним написом, переконали дослідника К. Войцєховського, що його виконавцями були українські майстри. Дуже можливо, що українці були й будівничими самого костела.
По словам польського хроніста Длугоша «грецьким», тобто візантійсько-українським способом і напевне українськими руками побудовано вже в XII ст. манастирський костел на Лисці й колегіянтський у Вислиці, оба фундовані Болеславом Кривоустим. Той сам Длугош згадує в своїй історії, що одна з каплиць при катедрі на краківському Вавелі, фундована королем Казимиром у 1340 р., славилася своїми малюнками, що їх, на думку проф. Войцєховського, мусіли виконати українські малярі, бо тогочасні польські «вміли тільки мазати стіни синкою й золотити звізди».
До ще буйнішого розвитку дійшло українське мистецтво за часів Ягайла. Дехто з польських дослідників пробував це явище пояснити особистими «симпатіями» цього короля для української культури. Ми знаємо, що Ягайло, як неофіт, був непримирним ворогом усього, що східнє і українське, а коли для своїх церковних і світських будов запрошував українських мистців, то тільки тому, що не мав кращих під рукою.
Польські хроністи вичисляють роботи українських малярів у костелах на Лисці, в Кракові, Вислиці, Сандомирі, Люблині й Гнєзні. Длугош пише, що з доручення Ягайла, розмалювали українські малярі головну наву костела на Лисці. Крім цього найдено рахунки Ягайловрго скарбника, Гінчки з Пшеманкова, що їх поодинокі позиції прояснюють нам питання праці українських малярів на Ягайловому дворі.
Найраніша позиція в тих рахунках датована 3 липнем 1393 р., говорить про післання малярям до Лисця клепаного золота, друга про два півбочки вина, третя говорить знову про золото й червону краску («рубрику»). Відтак, по піврічній павзі, в червні 1394 р. чергуються в рахунках дальші видатки на малярів. З них довідуємося, що крім роботи в костелі на Лисці, розмальовували наші малярі королівську спальню на краківському замку. Колиж вони, в листопаді 1394 р. покінчили робити, й верталися додому, то з доручення короля куплено їм два коні, два кожухи й виплачено по дві гривні на дорогу. З пізнішої позиції довідуємося, що малярями проводив якийсь Владика. Нажаль ні в костелі на Лисці ні в королівській спальні на Вавелі не залишилося ні сліду з праці, названих у рахунках Гінчки, малярів.
Про «грецькі» мальовила вислицької колегіяти довідуємося з «візити» краківського єпископа Задзіка в 1633 р. Він бачив іще в колєгіяті візантійсько-український стінопис зі сценами з життя Богородиці. Про нього згадують пізніші польські письменники Ваповський, Кромер і Бєльський. Длугош, як уже сказано, приписав фундацію вислицького стінопису Ягайлові.
Польський хроніст Дамалєвіч, бачив візантійсько-український стінопис ще в XVII ст. в гнєзнеській катедрі й назвав його «мальовилом, подібним до руського й московського, що в ріжних красках відтворювало постаті святих».
Ягайло фундував теж стінопис марійської каплиці на Вавелі. Нині нема вже по ньому сліду, але в «Книзі Бенефіцій» занотував Длугош, що «Ягайло каплицю Мансіонарів (Марійську) на грецький спосіб доручив розмалювати».
Нарешті з часів Ягайла походила поліхромія Троїцької каплиці при вавельській катедрі. Її будову закінчено в 1433 р. й зразу покрито її стіни, зверху до низу, постатями отців східньої церкви. Невміла обнова каплиці, переведена в половині минулого сторіччя, знищила мальовила, що їх остаточно покрито модерною поліхромією кисти маляря В. Тетмаєра.
З часів Ягайла походив розпис княжого замку в Нових Троках. Ще в 1822 р. можна було бачити на замкових стінах злинялі фрагменти мальовил, що облітали ще на очах відвідувачів у половині XIX ст. Нарешті польський хроніст XVIII ст. Стрийковський занотував, що в Витебську «на вищому замку в церковці», бачив на власні очі «портрет Ольгерда і його дружини в довгій мантії, мальований грецьким способом».
Отеє булиб відомости, що стверджують розвиток українського мистецтва на польських землях у часи Ягайла.
Кромі прізвища Владики, українського маляря на услугах Ягайла, збереглося до нас ще одно прізвище перемиського духовника Гайля. Будучи в 1426 р. в Городку під Львовом, видав король Ягайло грамоту, що нею надає Гайлеві парохію при церкві Різдва Христового над Сяном у Перемишлі, за малярські праці, виконані в костелах королівської фундації в Сандомирській, Краківській, Сєрадській та інших землях. Позатим маємо з часів Ягайла автентичний памятник українського малярства тих часів, тобто стінопис Троїцької каплиці на Люблинському замку.
Люблинський стінопис
З низки збережених, монументальних поліхромій, що ними мистці українського походження й культури обогатили в XV ст. мистецьку скарбницю Польщі, люблинський стінопис висовується на чолове місце. Він найраніший з відомих, гарно збережений, його українськість задокументована не тільки стилем, але й підписом автора, а перш за все, в цілому і подробицях, це памятник високо-розвинутої малярської техніки й направду оригінальної творчости. Вперше відкрито частину того стінопису ще в 1875 р. але цілість відслонено, відчищено й просліджеио щойно в 1917-1923 рр. підчас світової війни й безпосередньо по ній. Найраніше відкрито й опубліковано в копіях «вотивну ікону» в пресбітерії каплиці, що на ній бачимо Богородицю на престолі в окруженні духовних достойників, а перед нею короля Ягайла навколішках. Постать Ягайла змальована тут з можливим, на ті часи, реалізмом, а його обличчя виявляє
