Велика історія України - Микола Голубець
Стиль написів, як теж мягка вимова поодиноких слів, переконує проф. Огієнка в західньо-українському походженні маляра Андрія, творця люблинського стінопису.
Реставратор стінопису проф. Макаревич, обслідувавши памятник, дійшов до, таких висновків: «Творцем люблинського стінопису був надворний маляр короля Ягайла, людина світського стану. Його цінили й славили сучасники, коли, проти середньовічнього звичаю, він поважився покласти свій підпис у сусідстві великого вівтаря. З походження був, очевидно, українцем. Поляки не мали ще тоді малярів тої міри. В свому творі виявив себе маляр Андрій небуденним новатором, що в рамах візантійської, іконописної традиції, зважувався на помітні, тематичні й формальні відхилиння. Оригінальним є напр. рух благословляючої руки Христа-Пантократора, новим є зображення Тайної Вечері, свіжістю віє від багацтва рослинної орнаментики, а продуманість композиції стінопису, як цілости, позволяє нам признати маляра Андрія - Джотом півночі».
Очевидно, виконуючи таку велику роботу, маляр Андрій користав з допомоги своїх челядників, чим і можна пояснити технічні недотягнення поодиноких частин стінопису. Але, в своїй цілості, люблинський стінопис це один великий крок вперед у історії розвитку українського малярства.
Сандомирські фрески
Другим з черги памятників українського малярства на польських землих, є стінопис Сандомирської катедри, відкритий в 1887 р. З цілости поліхромії збереглася тільки частина на північній стіні пресбітерії, що до моменту відкриття була заслонена великими, олійними картинами. Є це сцени з останніх днів життя Христа, як вїзд до Єрусалиму, Тайна Вечеря, вмивання ніг апостолам, зрада Юди, Христос перед Пилатом й Вознесення. Кириличні написи всуміш з латинськими, а в першу чергу стиль стінопису не залишають місця на сумніви щодо українського походження й культури його творців. Мають вони певність рисунку, гармонійність композиції, в парі з характеристичним для того часу анекдотизмом у зображенні підрядних моментів. Всежтаки в порівнанні з люблинськими мальовилами, сандомирські зображення виявляють куди більше консерватизму. З того погляду, належалось би їм хронольогічно, перше місце перед люблинськими. Нарешті третім і останнім памятником з циклю українських стінописів є поліхромія Чеснохрестської каплиці при катедрі на краківському Вавелі.
Краківський стінопис
Краківська поліхромія, найпізніша з черги. Вона стала в 1470 р. з доручення Казимира Ягайловича та його дружини Єлисавети. Відчищена й обновлена в 1904-1905 рр. проф. Макаревичем, виявляє вона вже гармонійну синтезу старих, візантійсько-українських традицій з подихами західньо-европейського готицького малярства. Як і в попередніх стінописах, тематика краківської поліхромії не виходить поза Новий Завіт. Нарізне розкинуті постаті старозавітних пророків, з розвинутими пергамінами в руках, це тільки натяки на те широке пристовування тем Старого Завіту, характеристичне в дальшому розвиткові українського, релігійного малярства.
Труднощі в розвязці питання як розмістити поодинокі теми, які перед українськими малярями висовувала готицька структура каплиці, розвязали вони в той спосіб, що призначені для візантійської бані й підбанників хори янголів, пророків та апостолів, розмістили вони по склепінних вітрилах, поміж нервюрами, а на стінах розкинули сцени, що в церквах східнього типу призначувалися для головної нави й пресбітерії.
На стінах і склепіннях Чеснохрестської каплиці вавельської катедри зберіглося 43 картини з сценами євангельського тексту, від Благовіщення по Успення, а поміж картинами, на вільних місцях, розкинуті постаті святих, євангелистів та янголів.
Назагал, стилевий та іконографічний характер мальовил традиційний, але тут і там проглядають крізь нього елементи чужі для старого візантійсько-українського малярства. Певні відхили від старої, іконографічної традиції бачимо в Тайній Вечері; св. Дух у сцені Благовіщення, не спливає небесним промінням на Богородицю, але, подібно, як цей момент зображувано на Заході, над Богородицею зринає маленьке немовля, в сяйві. На голові рознятого Христа бачимо терновий вінок, а Богородиця не хилиться під хрестом, як перше, приклавши руки до лиця, але ломиться під тягарем надмірного болю. Скрізь уступає стара, візантійська монументальність, драматизмові подій, і анекдотизмові, в дослівному розумінню тексту Святого Письма.
Метрикою краківського стінопису є м. і. обширний, кириличний напис, мовляв: «Благословенням, мудрістю Бога Отця всемогучого, розмальовано цю каплицю на приказ великодержавного короля, пресвітлого Казимира, з божої милости короля польського і великого князя литовського і руського, жомоїтського і княжати пруського, пана і дідича, інших багатьох земель господаря і його королевої, пренайяснішої пані Єлисавети, з покоління цісарського внука побідоносного цісаря Жигмунта, пана землі Австрійської, Чеської й Угорської, в році від народження божого 1470»…
Мальовила Чеснохрестської каплиці, є покищо, найпізнішим, відомим дотепер памятником українського, середньовічнього мистецтва на польських землях. Але на них не кінчиться ані співпраця українських мистців при творенню польської культури, ані вплив українського мистецтва на польське.
«Не можна заперечити - говорить польський мистецтвознавець В. Подляха, - що поруч впливів, що з Польщі, або за її посередництвом проникають до українського іконопису, протягом XVI- XVII ст. відбувається рівночасно, в межах польських (етнографічних) земель замітний процес українізації (рутенізації) естетичних поглядів і мистецтва».
Станкове малярство
Куди скромніше, від стінопису XIV-XV ст. запрезентовані, по наших і чужих збірках та музеях, памятники станкового малярства того часу.
Належать сюди м. і. ікони, приписувані митрополитові Петрові Ратенському, Богородиця Володимиро-Волинської катедри, та Богородиця Минської петропавлівської катедри. Всі вони, іконографічно, споріднені зі старими, візантійськими зразками, всеж таки овіяні вже подихом західньо-европейського, головнож італійського (італьо-грецького) мистецтва. Заникає в них давна повага, строга фронтальність, а міцніє рух, життя і спочутливість для людських почувань та буденніх турбот. В іконопис, вливається та інтимність, що в добу італійського ренесансу, схилила небо до землі, хоч може й не підняла землі до неба…
З галицьких ікон найстарша запрестольна ікона Воплочення, з Жипачева, мальована в 1406 р. черцем Венямином; позатим заслугує на увагу кілька «Деісусів», та іконостасних фрагментів з різних, галицьких областей. Характеристичне, що галицькі ікони куди консервативніші в свому
