Велика історія України - Микола Голубець

те, щоби затерти сліди місцевої культурно-політичної окремішности. Першою жертвою реформи внутрішньої системи Великого Литовського Князівства, паде Чернигівщина (1393 р.) відібрана Дмитрові Корибутові, далі Федір Любартович тратить Луччину, а за нею й решту Волині; зчерги Витовт прогнав з Києва Володимира Ольгердовича, а потім пішов походом на Федора Коріятовича, відбирати в нього Поділля (1394 р.). Протягом кількох років такої політики, залишилися ще на Україні тільки поменші князівства (ратенське, пинське, чорторийське, стародубське, остріжське), що не мали вже ніякої політичної сили й поволі перемінилися на великі поміщицькі господарства-лятіфундії.

Давна литовська толєранція, що то «старини не рухала, а новини не вводила», перемінилася тепер на політику інтензивної централізації в усіх напрямках і формах.

Ягайло, як зверхник напів-суверенного Литовського Князівства почав з того, що видав грамоту про доступність прав і привілеїв виключно для бояр і шляхти латинського обряду. Рівночасно пристосовано цю виключність до міщан, передаючи міста під т. зв. магдебурське право, доступне тільки для католиків. Без огляду на потреби, з метою пропаганди католицтва, почали виростати по українських і білоруських містах латинські єпископства, що їх наділювано маєтностями, нерідко відбираними від православних, єпископських катедр. Стара українська церковна єрархія, що досі була пануючою верствою, опинилася нараз в умовах ледви терпимої й на кожньому кроці кривдженої та зневажуваної. Де далі, перехід українського й білоруського боярства на католицизм почав підривати основи самої православної церкви, що позбавлена опіки вельмож і доходів, почала хилитися до упадку. Щойно тепер відчув український народ, чим для нього була власна Державність, щойно тепер дух бунту почав опановувати не тільки керівну верхівку народу, але й широкі маси.

Перехід литовського боярства на латинство, що набрав масового характеру за часів Витовта і Ягайла, дуже скоро створив у Великому Литовському Князівстві два ворожі собі громадянства. Литовське, окатоличене й за те обдароване маєтностями й привілеями, та українсько-білоруське, православне, й через те відсунене набік від державних справ, урядів та достоїнств. Литовсько-українська держава починає розколюватися на складові частини, при чому Литва тяготить до Польщі, Україна і Білорусь, поневолі повертає очі на північ, в бік одновірної з нею Москви. Галичина тимчасом починає орієнтуватися на молоду Молдавію.

Свитригайло

Брат Ягайла й постійний противник його та Витовта - Свитригайло Ольгердович, завжди укладав свої політичні концепції та воєнні виправи на порозумінню й підмозі українських та білоруських вельмож і бояр. Тимто, як помер Витовт (1430), й литовсько-українські стани обрали великим князем Свитригайла, піднеслися надії литовської «Руси». І справді, Свитригайло не тільки окружив себе українцями і білорусами, але й пороздавав поміж них що важніші посади та гідности. Це викликало незадоволення литовської, окатоличеної шляхти й підняло проти Свитригаила його брата Ягайла, що забажав відобрати в нього Волинь та Поділля.

Ще за життя Витовта зговорився Ягайло з литовсько-польськими дідичами Поділля, що як тільки помре великий князь, вони захоплять Камянець та інші подільські замки й передадуть їх Ягайловим людям. Так теж і сталося. Повірники Ягайла на Поділлю, як тільки дізналися про смерть Витовта, виманили з Камянця команданта литовської залоги й заняли Камянець та інші замки. Ягайло був тоді з Свитригайлом на похоронах Витовта в Вильні. Свитригайло розлютував на Ягайла й погрозив йому неволею, якщо він зараз не прикаже своїм однодумцям віддати йому Поділля. Ягайло пообіцяв видати наказ і вирвався з рук Свитригайла, але, чи збрехав, чи його литовсько-польські пани не послухали, досить, що Поділля не спорожнили. У відповідь на це українсько-білоруські однодумці Свитригайла облягли Смотрич та позаймали пограничні міста Збараж, Кремянець і Олесько, що їх поляки були відірвали від Волині. З того й почалася війна поміж Свитригайлом і Ягайлом, а польсько-литовська унія знову зависла на волоску.

Літом 1431 р. виступив Ягайло, з великим військом, у похід проти Свитригаила. Він зайняв Володимир Волинський і підступив під Луцьк. Сильно укріплений і добре обсаджений луцький замок, боронився під проводом воєводи Юрші завзято й облога протягалася в безконечність. Тимчасом Свитригайлові союзники німці вдарили на Куяви, Добринську землю й Великопольщу та примусили Ягайла відступити від Луцька нізчим. В той грізний для Ягайла момент, виявився Свитригайло кепським політиком, бо пішов на мир з Ягайлом.

Замість користати з виїмково корисної нагоди, Свитригайло умовився (26 серпня 1431 р.) з поляками на тому, що захоплена ними західня частина Поділля (Камянець, Смотрич, Бакота, Скала, Червоногород) залишалася при Польщі, а східне Поділля (пізніша Браславщина) при Литві. Такий стан посідання усталено тоді тимчасово, на два роки, але він протривав куди довше, бо поверх сотні літ.

Не могучи поконати Свитригайла в отвертому бою, поляки з литовцями рішили усунути його при помочі підступного замаху, а на його місце проголосити великим князем Жигмонта Кейстутовича. Замах мало що невдався. Свитригайло, нападений заговірниками, поночі під Ошмяною, ледви з душею втік до Полоцька. Литовські землі, з Вильном і Троками на чолі, проголосили великим князем Жигмонта, але українські й білоруські остали вірні Свитригайлові. Донедавна ще одноціле й однодушне Литовське Князівство розпалося, в свойому нутрі, на двоє.

Не помогли обіцянки Жигмонта, мовляв українські й білоруські бояри будуть зрівнані в правах та привілеях з литовсько-польською шляхтою; українці й білорусини не вірили обіцянкам і не покидали Свитригайла. Але він не мав щастя. В боротьбі під Ошмяною на Литві й під Копистрином на Поділлю, Свитригайлові війська побито…

Городненський трактат

Успіхи Жигмонта і Ягайла над Свитригайлом, постаралася Польща закріпити новим державно-політичним актом, що стверджувавби й закріплював давніші акти польсько-литовської унії. Для цього, вже 30 червня 1432 р. вислав Ягайло до Жигмонта шістьох делегатів з повновластями, для відновлення унії поміж Польщею й Литвою. Стануло на цьому, що Ягайло, як найвищий суверен Литви, передає титул великого литовського князя Жигмонтові, що з свого боку, зобовязується не посягати по королівську корону.

По смерти Жигмонта Литва, за виїмком троцького князівства - дідичности Жигмонта, повинна вернути до Ягайла чи його синів з тим, що тоді польсько-литовські стани виберуть нового великого князя. Поділля мало залишитися при Польщі, а Луцьку землю, по відібранню її від Свитригайла, мав Ягайло віддати Жигмонтові. в доживіття.

Рівночасно з тим актом, що його потім кількакратно ратифікували і потверджували, Ягайлові делєгати видали окремий документ (15 жовтня 1432 р.) зрівнюючий православних з католиками в правах та привілеях. Делєгатам залежало на підірванню сил Свитригайла, що він їх мав ще в українському й білоруському, православному елєменті. Але завзятий неофіт Ягайло, відмовився від потвердження цього документу, виданого в його імени. Правда, два роки згодом (6 травня 1434 р.) великий князь Жигмонт видав