Велика історія України - Микола Голубець

З початком 1385 р. зявилося в Кракові велике посольство Ягайла з просьбою руки Ядвиги, а вже 15 серпня тогож таки року уложено поміж Ягайлом і представниками малопольських панів та матері Ядвиги Єлисавети славний договір у Креві на Литві, що ляг потім в основу польсько-литовської унії.

Поміж зобовязаннями, що їх брав на себе Ягайло, за ціну руки Ядвиги й польської корони, було в першу чергу, охрещення себе, братів, бояр і людей в своїх землях, у латинському обряді, а відтак довічне прилучення до Польщі всіх, литовських білоруських і українських земель Ягайла.

Поворот Галичини до Польщі

На зїзді польських станів у Сєрадзі в 1383 р. коли признано польською королевою наймолодшу дочку Людвика Ядвигу, піднесено між іншими домагання звороту Польщі Руської Землі. Правда, до звороту не прийшло зараз, але коли до Польщі приїхала Ядвига, а Угорщина сталася ареною боротьби претендентів за корону, подружжя Ядвиги з литовським князем Ягайлом вирішило питання приналежности Галичини остаточно. Було це в лютні 1387 р. Галичина, як угорська провінція, опинилася знову в заряді Володислава Опільського; користаючи з угорського замішання, попробував він відновити свої права як «володаря і власника» Руської Землі. Можливо, що робив це з доручення угорської королевої Єлисавети, але не виключене, що попробував зайняти галицький престіл на власну руку.

Дізнавшися, що польська королева Ядвига вибірається походом на Галичину, Володислав Опільський видав у своїй маєтности в Ченстохові грамоту з дня 6 липня 1387 р., що в ній закликав галицьких міщан, без огляду на шкоди, якіб з того виникли, не піддаватися Ядвизі, але віднестися в справі державної приналежности Галичини до рішення чеського короля, мишинського марграфа, ренського палятина або котрогось з саксонських герцогів. Передаючи питання державної приналежности Галичини на суд котрогось з суверенів, Володислав Опільський, був певний у безспірности угорських, а разом з тим і своїх претенсій. Одначе за Ядвигою було два аргументи - військо й претенсії її чоловіка Ягайла, що як литовський князь, мав за собою теж непередавнені права Гедиміновичів до їх галицько-волинської «полуотчини»…

Похід Ядвиги на Галичину

Дня 18 лютня 1387 р. станула Ядвига, з розмірно невеликими військами в Ярославі. Титулуючи себе «панею Руси», видала вона грамоту шляхті, міщанам і духовенству Перемиської Землі, що в ній, нібито на просьбу перемишлян, обіцяє не відлучати Перемиської Землі від польської корони, ані не віддавати її в управу якогонебуть князя. Дня 1 березня є вже Ядвига в Городку Солоному (тепер Ягайлонському) під Львовом й веде переговори з міщанами й шляхтою Львівщини. Переговори протяглися тиждень, а дня 8 березня видала Ядвига потвердження прав і привілеїв міста.

Перемишль і Львів піддалися Ядвизі без бою, хоча й не без правно-політичних застережень. Трудніше пішло з Галичем. Галицький воєвода Венедикт, приготувався до облоги. Даремні були наступи польських військ, не помогла й підмога литовських князів з Витовтом на чолі. Щойно пізним літом вдалося обложникам привести Венедикта до переговорів й «по доброму» вступити в брами Галича.

Вінчання Ягайла з Ядвигою

Поки польські вельможі вмовлялися з Ягайлом, австрійський герцог Лєопольд перемовив угорську королеву Єлисавету й обоє подружили своїх дітей - Вільгельма з Ядвигою. Вінчання відбулося 23 серпня (15 серпня підписано в Креві умову з Ягайлом!) а новоженці зажили собі разом на краківському замку. Тут похопилися краківські вельможі, що вже добили торгу з Ягайлом, прогнали Вільгельма з Кракова, вимогли в папи уневаження його подружжя з Ядвигою й присилували її повінчатися з Ягайлом.

В днях 12-18 лютня 1387 р. відбувся хрест, вінчання й коронація Ягайла польською короною.

Сповняючи одну з точок кревського договору, Ягайло приказав литовським князям, що володіли литовськими, білоруськими й українськими землями, виставити «присяжні грамоти» з запевненням послуху й вірности Ягайлові, його дружині й наслідникам та польській державі. Князі, що й без того визнавали Ягайла своїм зверхником, видали такі грамоти, але дуже скоро опамяталися, що поправді вони підписали, не послушенство Ягайлові, належне йому, як великому литовському князеві, але підданство земель великого Литовського Князівства - Польщі.

Витовт

На чолі невдоволених станув князь Витовт (1392-1430), що його батька замучив Ягайло в тюрмі. Доходючи своїх прав й мстючи смерть батька, він зговорився зразу з хрестоносцями, а тепер, станувши на чолі невдоволених литовських князів, примусив Ягайла віддати йому Велике Литовське Князівство в управу. Не вдоволившись становищем Ягайлового намісника, Витовт проголосив себе литовським королем і почав лагодитися до остаточної розправи з Ягайлом і Польщею. Кревський договір Ягайла з поляками сколихнувся - справа польсько-литовської унії була поважно загрожена. Але тут помогло полякам і Ягайлові щастя. Витовт вибрався великим походом у степи, щоби посадити на ханському престолі свого присяжника. Тут його, несподівано, напали татари й розгромили над Ворсклою (1399 р.) так, що ослаблений Витовт не міг уже й думати про дальшу боротьбу з Ягайлом, за відірвання Великого Литовського Князівства від Польщі. Примушений до переговорів з Ягайлом (1400), Витовт всеж таки забезпечив Литві державну незалежність. Вона залишилася під владою власних великих князів, хоча й узалежнених від польського короля Ягайла та його наслідників.

В моменті угоди Витовта з Ягайлом, ціле Велике Литовське Князівство складалося з окремих уділів, що ними правили князі з династії Гедиміна. Мережа князівств покривала тоді й Україну. Луччина й Володимирщина оставали під владою Федора Любартовича, на Поділлі княжив Федір Коріятович, Київщина й Задніпрівя були в руках Володимира Ольгердовича, Чернигівщиною володів Дмитро Кррибут Ольгердович, брянське князівство було в руках другого Дмитра Ольгердовича й нарешті в Стародубі княжив братанич Ольгерда Патрикій На-римунтович. Низка дрібних князівств покривала припетське, чорторийське й пинське Полісся.

Усі ті більші й менші князівства, живучи під владою князів з литовської династії, що вспіли вже зукраїнщитися та пристосуватися до місцевих звичаїв і порядків, не бачили особливої різниці поміж новим життям і побутом а тим, що вдомашнилося в них за старої династиї Рюриковичів. Життя затирало поволі сліди й рани по державно-політичних катастрофах минулих десятиліть; здавалося, що все повертало до «старих, добрих часів», коли український елємент і українська культура, віра, обряд і закони були пануючими в краю.

Та новий уклад політичних сил на Сході Европи, припинив цей процес відродження української Державности під тимчасовою фірмою Великого Литовського Князівства.

Згода Витовта з Ягайлом затяжила в першу чергу на долі білорусько-українських, удільних князівств. Витовт і Ягайло, відбирають їх від князів і передають в управу намісників, що вже дбають за