Велика історія України - Микола Голубець
Польські здобутки на Західній Україні
Звільнивши себе від присяги, даної Детькові, Казимир відновив боротьбу за Галичину, але ми не знаємо нічого певного про її перипетії та досягнення. Не могучи здобути цілої Галичини, старався Казимир закріпити за собою її західні окраїни. Так приміром одна з його грамот позволяє нам додумуватися, що вже в 1345 р. належала до Польщі Сяніччина з містом Сяноком. Територія того найраньшого польського здобутку обіймала карпатське Підгіря, від польської границі по вододіл Ослави й Сяну, поріччя верхнього Вислока й околиці на схід від нього, до поріччя Сяну, а на північ до коліна Сяну з околицями Динова, Дубецька й т. п. Була це більш-менш нинішня Лемківщина. Далі, поза Лемківщину не позволив Казимирові поширитися Любарт, що з ним заключив Казимир угоду в 1345 р.
Щойно в 1349 р. Казимир, по словам Янка з Чарнкова, «напавши з сильним військом, забрав усю землю з усіми городами й замками, залишивши Любартові тільки Луцьк з округом, та й то по своїй волі». Подібну звістку записує Новгородський Літопис під 1348 р.: «Прийшов король краківський з великою силою, забрав підступом Волинську Землю і накоївши чимало лиха христіянам, забрав святі церкви під латинську, богопротивну відправу».
З кінця тогож таки року походить грамота Казимира, що забезпечує пруським купцям свобідну дорогу «через нашу землю руську (Галичину), до міста нашого Володимира».
Перемогу Казимира над Любартом слід пояснити розгромом литовських князів хрестоносцями над Стравою в 1348 р. й перетягненням на сторону Казимира татар. Алеж перемогою Казимира боротьба за Галичину й Волинь не закінчилася.
Литовські князі з Любартом на чолі ходили кількома наворотами на Казимира й пустошили забрані ним галицькі землі, поки не відібрали Володимира, Белза, Берестя й інших городів.
Шукаючи собі помічників, Казимир відновив у 1350 р. вишеградський договір про галицько-волинське наслідство, вслід за чим мадярський король Людвик рушив у 1351-2 рр. походом на Галичину й Волинь. Не забув Казимир попросити допомоги і в папи. Він лякав папу татарами, дарма, що був з ними в змові й мав забезпечену їхню невтральність. Діставши військову допомогу від Людвика угорського й чотиролітню десятину з усіх польських єпархій від папи, станув Казимир до боротьби з Любартом.
Літом 1351 р. зїхалися польський і угорський королі в Кракові. Похід звернувся на Берестя, волость Любартового брата Кейстута. По дорозі захворів Казимир і залишився в Люблині, а Людвик, дійшовши з мадярсько-польським військом до литовської границі, увійшов з Кейстутом у переговори. За Кейстутом і Любартом залишилися волинські землі надалі, але зате литовські князі мали війти в тісний союз з Угорщиною і Польщею.
За допомогу Людвикові, забезпечив собі Кейстут допомогу мадярського короля проти хрестоносців і татар, союзників Казимира. Кейстут обіцяв вихреститися в латинському обряді, а Людвик мав звільнити з неволі Любарта, що його Казимир «з великою втратою в людях полонив у якомусь замку». Як закладника перемиря, взяв Людвик самого Кейстута. Алеж Кейстут утік з неволі по трьох днях, а польський і угорський королі, «побачивши, як їх підвели, дуже засумували, але направити зробленого не змогли». Тодіж таки вони постановили другий похід на Литву, що й відбувся весною 1352 р.
Облога Белза
Людвик пішов дорогою через Сянік на Белз, де вже застав Казимира. Візвали белзького воєводу Дрозда до здачі, але хитрий Дрозд протяг переговори з королями цілий тиждень, сам тимчасом укріплюючи город, на очах ворога. Напустивши води в рови довкола городу й укріпившися, як слід, заявив Дрозд, що й не думає піддаватися ворогам,. Кинулися королі здобувати замок, але даремне. З ранку до полудня билися, стоючи по горло в холодній воді, але вкінці мусіли відступити з соромом і втратами. Поміж убитими найшовся кревняк Людвика, а й сам він дістав палкою по голові так сильно, що аж злетів з коня. Угорські хроністи нотують, що хоробрі оборонці Белза стільки накалічили мадяр і поляків, що й почислити годі. Збентежений невдачею Людвик, почимчикував навпростець на Мадярщину, через Мукачів, але й по дорозі йому не пощастило. Українські партизани підпалили хату, що в ній він спав, і король ледви з життям вирвався з полумя.
Так то і другий польсько-мадярський похід на Волинь не вдався. Татари, побачивши слабість свого польського «союзника», погодилися з українськими й литовськими військами, та пішли з ними пустошити Польщу.
Прилучення Галичини до Польщі
Але Казимир не дав таки за виграну. Літом 1352 р. пішов новим походом проти Литви, що закінчився польсько-литовським перемирям на два роки. Перемирна грамота усталювала тогочасний стан польського й литовського посідання західньо-українських земель у той спосіб: Казимир задержав Люблинську й Львівську землю, тобто середню Галичину тоді, як за литовськими князями залишилися землі - Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська й Берестейська, тобто Волинь. Кремянецька волость залишилася невтральною. Її мав держати Юрій Наримуитович, як спільне, польсько-литовське надання.
Таким чином польсько-литовська боротьба 1350-2 рр. закінчилася відірванням від Литовсько-української Держави частини Галичини. А хоч яка нестійка була ще тоді польська влада в Галичині, всеж таки дата польсько-литовського перемиря з 1352 р. має для тої частини України переломове значіння.
Дальша боротьба Польщі з Литвою
Польсько-литовська згода з 1352 р. не була тривка. Вона кривдила Литву й не заспокоювала апетитів Польщі. Тому то обі сторони стараються дальшими походами, набігами й дипльоматичними заходами переважити перемогу на свій бік.
Вже весною 1353 р. пустошать війська Любарта Львів, у липні здобувають Галич, а в серпні впадають у Сандомирщину й пустошать околиці Завихосту. Набіги інших литовських князів примушують Казимира укріплювати Плоцьк; в осені того року бачимо його знову в протилитовському поході під Белзом. Але успіху з цього походу не було. Литву підтримували хрестоносці й татари, що їх вдалося Казимирові перетягти на свій бік щойно в 1356 р. Всеж таки, поки Литву підтримували хрестоносці, польсько-литовська боротьба велася далі, зі змінним щастям. Нарешті, коли при співучасти папи, вдалося Казимирові порозумітися з хрестоносцями, завдано Литві рішучий удар.
Похід 1366 р. і «вічний мир»
Ян з Тарнова оповідає, що «в 1366 р. Казимир, зібравши велике військо, зробив сильний напад на українські землі. Князь Юрій (Наримунтович) белзький піддався йому, але потім