Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
До нас дійшли лише фрагменти фольклорних творів, тому досить складно реконструювати загальну картину. Окрім того, ці твори, на відміну від писемних, не були сталими, легко піддавалися змінам. Та все ж можна визначити деякі особливості «козацького» фольклору.
Ці твори в «ідейному плані» відрізняються від писемних творів. Якщо в останніх часто говориться про кривди козаків від поляків (при цьому чи не найбільшою кривдою вважається унія), а також демонструються антипольські настрої, то у фольклорі такі речі стоять на другому плані. На перше місце виходять переважно антитатарські й антитурецькі мотиви.
До нас дійшло чимало пісень про татарський полон, турецьку неволю, про сутички козаків із турками й татарами634. До таких антитурецьких творів належить уже згадувана «Пісня про Байду». У піснях цього циклу маємо різні сюжети – наїзди татар, захоплення у полон та продаж у рабство, викуп з неволі тощо.
Пам’ятник Марусі Богуславці, м. Богуслав
Чимало популярних дум, котрі трактуються як козацький епос, теж присвячено цій тематиці. Наприклад, такою є «Дума про Марусю Богуславку»635. У ній розповідається, що на березі Чорного моря стоїть кам’яна темниця, в якій мучиться сімсот козаків-невільників. До них приходить «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» і пропонує відгадати, «що в нашій землі християнській за день тепера». Невольники кажуть, що не в силі відгадати, бо тридцять років не бачили «божого світу, сонця праведного у вічі». Тоді Маруся Богуславка повідомляє, що сьогодні Великодня субота, а завтра має настати Великдень. Козаки, почувши це, «білим лицем до землі припадають» і проклинають Марусю за те, що вона їм це сказала. Маруся ж зупиняє прокльони козаків, каже, що наступного дня, коли її чоловік поїде до мечеті й передасть їй ключі, вона відкриє темницю та визволить їх. Що і робить. На завершення думи Маруся звертається до козаків із такими словами:
«Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте; Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батькові й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Ґрунтів великих, маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки З неволі не викупає, Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»У думі про Марусю Богуславку, при всій її міфічності, відображені цілком реальні обставини, коли дівчата з теренів України опинялися в татарському полоні, потім їх продавали в Туреччину, а там вони ставали дружинами заможних турків.
Дума ніби зображує конфлікт між двома цивілізаціями – мусульманською й християнською. Мусульманська загалом виглядає сильнішою. Її представники полонили козаків, тримають їх у неволі, побусурманили Марусю Богуславку. Та перемога цієї цивілізації не є абсолютною. Маруся пам’ятає, попри своє бусурманство, хто вона така є. І допомагає козакам визволитися.
Християнська цивілізація в думі постає як слабша. Але за нею – моральна сила. Не випадково дума апелює до християнської символіки. Її героїня – дочка православного священика. Вона приходить до невільників у Великодню суботу, а відпускає їх із в’язниці саме на Великдень – найбільше християнське свято. Мимоволі напрошується алюзія – як Христос воскрес на Великдень, так само «воскресають» козаки, позбувшись бусурманської неволі.
Християнство думи поєднується із антитурецькою спрямованістю. У ній «розкіш турецька» – це «лакомство нещасне». Турки гноблять бідних християн-козаків. А Туреччина постає як один із найбільших ворогів козацтва.
Приблизно в такому ж руслі трактуються відносини між українцями-християнами й турками-мусульманами в думі «Самійло Кішка»636. У ній дія відбувається на пишній турецькій галері, яка виплила з Трапезунда. На галері є Алкан-паша, 700 турків, 400 яничар, велика кількість невільників. Серед останніх – «запорізький гетьман» Самійло Кішка. Є там і Лях-бутурлак, тобто потурчений християнин. Під ним можна розуміти поляка, хоча не обов’язково. У деяких варіантах думи це ім’я звучить як Ляш чи Ілляш. Про нього говориться, що він «ключник галерський», а колись був «сотником переяславським». У думі йому дається така характеристика:
«…недовірок християнський, Що був тридцять літ у неволі. Двадцять штири як став на волі, Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного».Тут теж використовується кліше «лакомство нещасне», яке пов’язується з турецькою вірою, приналежністю до мусульманського світу.
Далі розповідається в думі, що галера прибуває до Козлова. Алкан-паша сходить на берег, йде до «дівки Санджаківни», яка веде пашу у світлиці-кам’яниці, садить на лавку, напуває його дорогими напоями, військо розміщує на ринку. Тим часом невільники разом зі своїм ключником Ляхом-бутурляком залишаються на галері.
Самійло просить ключника відімкнути хоча б старшину й пустити погуляти до міста. На це Лях-бутурляк відповідає:
