Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

кошовим отаманом, проводив відносно незалежну політику. Прославився своїми походами на татар і турків. Деякі автори трактували Сірка як зразок козацької доблесті.

Чи не одним з найкращих творів, де були представлені антитурецькі мотиви, був опис діянь кошового отамана Івана Сірка у рукописній віршованій польськомовній хроніці другої половини XVII ст.630.

Сірко подається в творі як людина, послана Богом. А запорозькі козаки постають мужніми людьми, що живуть у складних умовах. Вони не мають жінок. Є побожними людьми. Спеціально підкреслюється, що частину здобичі козаки віддають на церкви й монастирі.

Зустрічаємо тут також опис деяких діянь запорожців, які зараз можуть бути трактовані негативно, але в той час вони сприймалися нормально. До таких діянь належала торгівля «живим товаром»:

«Як невільницю де відбивають чи, може, татарка узята, У три дні відсилають, аби не була, мов кропива, пом’ята. Або ж візьмуть туркеню гладку чи черкеску, неначе із тіста, Не засмаглу по-панському та по-шляхетськи, із міста, І вона буде шатна, у перло і золото вбрана, А не викуплять, буде одіслана панна».

Говориться в творі й про такий метод у козацькій тактиці, як використання «живих щитів»:

«Матері, жони, діти татарські підуть у заслону І татарський невільник, як щит нам подасть оборону. Їх зв’яжіть одне з одним при гарбах, заслонимось ними, І хай б’ють, із-за них будем стрілами гримать своїми».

Загалом у творі про Івана Сірка козацтво представляється як мужнє рицарство, що бореться проти бусурман. І в цій боротьбі всі методи допустимі. Адже бусурмани – вороги, яким не варто йти на поступки.

1678 р. у Новгороді-Сіверському вийшла поетична книжка Олександра Бучинського-Яскольда «Чигирин, прикордонне місто, у тяжкій турецькій облозі року 1677»631. Назва твору говорить сама за себе. Щодо автора, то він належав до освічених людей. Війна з турками й татарами біля Чигирина подається в широкому контексті. Бачинський-Яскольд звертається не лише до античної символіки, а й до символів княжої Русі, згадує деяких відомих українських інтелектуалів того часу (Гізеля, Галятовського, Лежайського). Прославляючи козаків, які обороняли Чигирин, намагається представити їх нащадками Київської Русі й захисниками православної віри:

«На собі козак славу, мій Боже, віншує, Хай скарби із звитязтва належно шанує, Першу міту для слави Твоєї, о Боже, — Силу взявши, наш рицар злу силу знеможе. Турські топче загони і пріч проганяє, І щоб віра тривала, свій край захищає. Бо відколи ще княжив у нас Володимир, Ми із турками бились, змагалися з ними. Князь той, Руську державу грудьми захищавши, Наче скло, пиху гордих крушив, потоптавши. Тим козак і у наш час не дружить зі страхом, Сибаритським не ходить ніколи він шляхом, А бере він собі за взірець Геркулеса, Не зійде він зі шляху ані на півкреса. Зараз Русь по дорозі своїх предків гордих Гонить скоком лісами татарськії орди І, збиваючи з турка блискучі шишаки, Собі слави малює довічної знаки».

Бучинський-Яскольд не зупиняється навіть перед відвертими натяжками. Ладний твердити, що ще князь Володимир бився з турками. Правда, такі заяви, радше, виняток, ніж правило. Козацькі ідеологи не схильні були апелювати до давньоруського спадку (хоча іноді такі апеляції траплялися). А тим більше – брати собі за взірець князя Володимира, який ще до того «воював із татарами». Війна Володимира з татарами – це курйоз, який зустрічається лише в творі Бучинського-Яскольда.

Ще один антитурецький вірш належить Йосипу Шумлянському і присвячений битві під Віднем у 1686 р.632. У ході цієї битви війська під керівництвом польського короля Яна Собеського зуміли розгромити турків. У королівському війську були також козацькі загони, послані Іваном Самойловичем. Про це й говорить Шумлянський:

«Жалься, Боже, на гетьмана Самойловича Івана, Заказав він християнам Дати хльости бусурманам. Туркам приязнь показав, Козакам він честь уйняв, Котру в полі батьки наші Здобували, б’ючи баші».

У вірші присутні пропольські мотиви. Автор позитивно говорить про короля Речі Посполитої Яна Собеського, союзниками якого стали козаки.

Полтавська катастрофа помітно змінила дискурс козацький. На перший план виходить відверта антипольська проблематика – адже поляки, зокрема король Станіслав Лещинський (1677—1766), були союзниками шведського короля Карла ХІІ, котрий програв Полтавську битву. У такій ситуації антипольські мотиви актуалізуються – «старі рани» накладаються на нові. Відповідно, маргіналізувалася антитурецька й антитатарська проблематика.

Антитурецькі й антитатарські мотиви в козацькому фольклорі

Постійні козацькі «змагання» з татарами й турками, війни з поляками – все породжувало відповідний