Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

         Нічого, зате накупаюся досхочу.  Ви думаєте про мою відсутність хтось схаменувся? А от дзуськи. Їм було чудово та весело і без моєї присутності. Навіть Лєрі. Хоч би поцікавилась, як я там! Я вже не просто накупалася, а добряче змерзла. Та ще й судома почалася лівої гомілки, забираючи останні сили, а до берега ще пливти й пливти… В голові почало паморочитися, навіть води наковталася. А коли повернулася до тями й відкрила очі то перше, що побачила це товсті губи, які наближаються до моїх. 

- Згубися! Не для тебе мама квіточку ростила! - Прохрипіла й закашлялася, спльовуючи воду, перекотилася на бік, щоб це товсте неподобство мене не чіпало.

      Товстань, який встиг схилитися  наді мною швиденько відповз на безпечну відстань. Це він збирався робити мені штучне дихання? Фу! Що? Більш симпатичних хлопців на роль рятівника не знайшлося? Хоча! Дякую і на тому! Могло б закінчитися геть по іншому. 

       Сіла, бо встати на ноги не ризикнула, могло добряче повести, сил навряд чи достатньо після такого тривалого купання. Ноги ще й досі добряче поколювали. Обернулася й одразу зустрілася поглядом з Богданом. Знаходиться у самому центрі, оточений хлопцями та дівчатами. Хтось плескає його по плечу, хтось радісно регоче. 

      Он як?! Я щойно майже віддала Богу душу, а їм весело? Жоден з них навіть не спробував врятувати мене. Більш того, навіть не помітили мою відсутність! І така образа накотила і розпач, майже до сліз. Відвернулася, не хочу нікого з них бачити. І взагалі втечу звідси при першій же можливості.