Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова
Віка.
За останній місяць ажіотаж навколо моєї персони трішки стих. Хоч деякі “екземпляри” й не полишали надії отримати “головний” приз. Шимон з Анелою не гребували підкинути чутки наче я… Озвучу зараз найпопулярніші: шизанута незайманка, дівчина нетрадиційної орієнтації і мене взагалі не цікавлять хлопці, хвора.
- От же ж, сучка! Дістала! - Тихо бурмотів собі під ніс Юліан відтираючи з сорочки білі плями від йогурта, коли я присіла поряд з ним у їдальні.
- Що вже сталося? Хто це тебе так? - Поцікавилася у приятеля.
За цей час ми дійсно встигли добряче потоваришувати бо Януш більше часу почав приділяти стосункам з Сабіною. А ми як та дивна парочка нерозлийвода все більше й більше часу проводили разом.
- Та-а, як звичайно! - Протягнув він. - Шимон у всій своїй красі. Задовбала вже. Саме гидке, що не можу відповісти…
- Через те відео на телефоні? - Здогадалася я.
- Так! - Кивнув з сумом.
- Почекай. - Дістала вологі серветки з спеціальним просоченням від плям, і спробувала відтерти йому білі сліди на грудях. - І що ж на тому відео?
- Моя переписка. - Тихо прошепотів Юліан, і його щоки й навіть вуха почервоніли.
Нічого собі. Що може бути там такого, що Юліан так знітився?
- Що може бути страшного у звичайній переписці. Хіба, що якщо це викладачка і цим ти її скомпрометуєш!
Він сумно зітхнув, а потім озирнувся на всі боки й подався ще ближче до мене, прошепотів на вухо.
- Гірше!
- Що може бути гірше? - Закліпала я оченятами.
- Там моя інтимна переписка з хлопцем. - Він затамував подих, спостерігаючи за моєю реакцією.
- То ти…?
- Так! - Він кивнув. - Не хочу щоб Януш знав! А якщо перестане зі мною спілкуватися? Поповзуть чутки, хлопці почнуть сахатися, батьки дізнаються. Бр-р.
- Юліане! - Я нахилилася вперед і обійняла його за плечі. - Ми обов'язково щось придумаємо!
- То ти не розчарована? І будеш зі мною спілкуватися? - Зазирнув мені в очі.
- Звичайно! І нікому про твій секрет не розкажу.
- Я в цьому і не сумнівався.
І в цей момент я прониклася до нього ще більшою симпатією. І взагалі, як можна лишатися байдужою до людини, яка з тобою настільки відверта. Про таке можна розповісти виключно найближчому колу довірених осіб. Якщо ти для себе ще не визначив свій шлях і вважаєш за доцільне приховувати деякі свої особливості.
А ввечері повернувшись до своєї кімнати в гуртожитку мене чекала сумна Сабіна. Вірніше вона всіляко намагалася приховати від мене свій стан, але ж коли мешкаєш з людиною, бачиш її кожного дня, товаришуєш, то вже легко можеш здогадатися коли щось не так, як зазвичай.
- Сабі! - Нарешті заговорила я. Та якраз розклала навколо себе підручники й, з усієї сили вдає наче щось там читає… Хоча одна й та ж сторінка вже півгодини. - Щось сталося?
- Про що ти?
Ех, подружко, не вмієш ти брехати. Сіла поряд з нею на ліжко й зазирнула в блакитні очі, почервонілі та трішки припухлі. Значить все ж таки вгадала, щось таки трапилося…
- Посварилися з Янушем? - Почала з найпростішого.
- Ні-і! - Протягнула вона.
- Тоді розповідай! Не хочу більше вгадувати.
- Навіщо тобі, Вікі? - Сабріна натужно зітхнула.
- Може зможу допомогти!
- Вік! Ну як ти мені допоможеш? Телефонував батько сьогодні. В нього значні фінансові проблеми… Швидше за все я не зможу навчатися далі й оплатити наступний семестр.
До такого варіанту розвитку подій я точно була не готова. Але відчуття, що я маю щось придумати, щоб допомогти друзям не полишало. Але як саме? І що це має бути?
Хоча! Є одна ідейка!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно