По секрету твоя - Рошаль Шантьє

Розділ 26.2

— Мрієш? Краще б навчалася, — і хоч я вже бачила батька сьогодні, він уже говорив зі мною, і навіть чула його важку ходу коридором, що ознаменували його наближення. Кроки, які ніколи ні з чиїми не сплутаю, а не здригнутися під час звуку його голосу не можу. Занадто багато подій сталося у стінах цієї кімнати.

— У мене хороші позначки, я черпаю знання не лише з основної програми, багато займаюсь додатково, — і після рішучого вдиху додаю. — З Днем народження, батьку, я бажаю…

— У ресторані побажаєш, — відмахується, — зараз до того, що мене цікавить. Ти найкраща в університеті? — сканує мене поглядом.

— Намагаюся виправдати твоє прізвище. Знаю, що для тебе це важливо, не хочу засмучувати…

— Ти не можеш мене засмутити, — відрізає, — Тільки себе. Провинишся — будеш покарана. Все просто.

— Я пам'ятаю. І так, я перша за успішністю.

— Пам'ять у тебе значно покращала, раніше ти явно забувала домашній статут. Ситуація з рукою пішла на користь. — Він дивиться мені прямо в очі і на мить мені здається щось садистське у виразі його обличчя, ніби насолоджується? Маячня. Здалося. Мама тоді казала, що він шкодує. Я повірила. І зараз хочу вірити у це. Адже він мій батько. — Ілля сказав, що рішення відправити тебе до Києва не виправдано. Цуценя, вже міркує щось, — самовдоволено посміхається, і одразу киває сам собі — Хоча, нехай вчиться розпоряджатися, вже , мужик, пора! Гарний хлопець, наче моя порода.

Весь цей час я думала лише про одне. Нервово потираючи пальці, вкотре заклавши волосся за вуха, я наважуюсь:

— Я хочу просити дозволу залишитись у Київському університеті хоча б ще на курс. Там хороші викладачі, вчитися дуже захоплююче, я із задоволенням ходжу на пари, і я вважаю…

— Таїсія, у тебе є мошонка? — перебиває, щурячись. І я ціпенію.

— Що?

— Яйця. Покажи мені свої яйця, Таїсія.

Моя і без того ідеально рівна спина дерев'яніє, стопи приростають до підлоги. Моє серце, готове вистрибнути з грудей, так сильно воно б'ється. А я сама дивлюся на всі очі вражена і бурмочу, на що сил вистачило:

— Я не маю… Я… Я…

— Саме так. Вважатимеш тоді, коли в тебе будуть яйця, а доти ти підкоряєшся тому, у кого вони є.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно